Пеле. Шлях самотнього Короля

Про те, як грає Пеле, мені розповідав дід. Він був на знаменитому матчі Бразилії проти збірної СРСР у 1965 році, коли гості-бразильці здобули впевнену перемогу з розгромним рахунком 3:0. Мені, ще зовсім юному, з усього довгого застільного оповідання запам’яталося одне — Пеле грав так, що до нього неможливо було підійти. Це потім підтвердили й радянські футболісти, зокрема опікувавши його Валерій Воронін: «Яке там сфолити? Ми і наблизитися до нього не могли...»

Пізніше я зрозумів, що, напевно, тому Пеле і називали королем футболу. Адже короля грає світа. Сама світа визначила, що ця людина особлива, і на полі до неї потрібне особливе ставлення. Навіть сам Пеле зазначав, як гравці збірної Чехословаччини, знаючи, що він відновлюється після травми, не грали проти нього жорстко. «Я ніколи не забуду шляхетність чеських футболістів», — згадував він.

За королем і сам футбол став міряти своїх нових зірок. На мій погляд, рівних або майже рівних йому в історії було четверо: Кройфф, Марадона, Зідан і Мессі. Інші, нехай найсильніші гравці — у другому ешелоні. Цю п’ятірку відрізняє якість, про яку я вже згадав — знаходження на полі як би з самим собою, або, якщо хочете, один на один з Грою, коли відсутні суперники і є тільки партнери, причому не має особливого значення те, які партнери, просто важливо щоб був той, з ким можна обігратися і продовжувати творити. А може і дозволити забити. Як чудово це зробив Пеле у фіналі ЧС 1970, коли викотив м’яч під удар капітану — захиснику Карлосу Альберто, що біг через усе поле. Шляхетний жест короля...

Якою людиною був Пеле? Я не знаю. Він був королем. Він не був скандалістом, типу Марадони, не був забіяком, подібно до Зідану, не був аутистом, як Мессі, не був сріблолюбцем, як Кройфф. Він був Пеле.

Він ніколи нікого не тренував. Більше того, він робив неправильні прогнози, напередодні кожного чемпіонату світу. Він називав своїм послідовниками гравців, які такими потім і близько не виявлялися. Пеле жив легко, як грав, розуміючи, що все те, що він вміє даровано йому згори, а могло бути даровано комусь іншому.

Навколо Пеле ніколи не було скандалів і надмірної уваги. Він чітко розумів, що поза полем він ніхто, а королем він залишився там у 50-70-х роках з футбольним м’ячем на стадіоні. Він пішов по-королівськи і з життя. Нікого собою не обтяжуючи — попрощався з близькими і через кілька днів перестав дихати. Як і на поле, в останню годину він не підпустили нікого до себе надто близько, слідуючи до Творця в самоті.

Артем ЖОЛКОВСЬКИЙ, для Dynamo.kiev.ua