Сьогодні виповнюється 80 років від дня народження знаменитого гравця київського «Динамо» Ференца Медвідя. Найцікавіші віхи біографії видатного закарпатця описали Семен Случевський та Володимир Кулеба у книзі «Першопроходці».
Якщо футбольний уболівальник зі стажем, а тим більше фахівець поставить перед собою питання: хто з футболістів «Динамо» епохи Маслова найбільш яскраво демонстрував стиль гри, який розвивався Дідом, одним з перших прізвищ, що прийде на пам’ять, буде прізвище Ференца Медвідя.
Ференц Медвідь — гідний продовжувач традицій закарпатської плеяди гравців «Динамо» кінця 40-х, початку 50-х років.
Він народився 5 січня 1943 року в селі Нове Давидково Мукачівського району. Тоді населення цього села було практично повністю угорське. Тому правильно називати повне ім’я нашого героя Медвідь Ференц (Medvigy Ferenc з наголосом на першому складі прізвища та узгоджувати з угорськими правилами правопису, в яких прізвище завжди ставиться перед ім’ям).
Але який може бути Ференц в Радянському Закарпатті? Ось він і проходив за документами як Федір, а в прізвища наголос чиновники змістили на другий склад. Аналогічно, закарпатський словак Міхал Коман став Михайлом, а угорці Йожеф Сабо і пізніше Ласло Рац, відповідно, Йосипом і Василем.
Медвідь досить рано — в 15 років — дебютував у футбольній команді майстрів — ужгородському «Спартаку», який незабаром був перейменований в «Верховину». Там пограв три сезони, а в 19 років був запрошений до київського «Динамо». Тоді ж, в 1962 році, він і дебютував в основному складі біло-синіх в поєдинку проти ЦСКА.
Хто краще за всіх може охарактеризувати гру молодого Медвідя? Звичайно, один з лідерів киян того часу Андрій Біба: «Федір приїхав до нас із Закарпаття. Відмітна його риса — дивовижна працездатність. Раніше він в основному «працював» на полі, а тепер ця робота трансформувалася в гру. Діє в високому темпі, дуже рухливий. Федір вміє порушувати порядок гри супротивника, рве ігрові зв’язки суперників. Сам він грає зовні непомітно, поки ще не відрізняється високою виконавською майстерністю, тому як би присипляє пильність суперників, вони його явно недооцінюють».
Ці риси — незвичайну працьовитість, спрагу боротьби, відмінну фізичну підготовку — футболіст проявляв протягом всієї своєї кар’єри. Його навіть називали людиною з двома серцями. Після важких тренувань та ігор завжди здавалося, що він зовсім не втомився і що може зіграти ще пару матчів.
Втім, партнери не завжди відчували приплив радості від дивовижної працездатності Медвідя. Бігли якось динамівці крос. Федір взяв такий темп, що інші фінішували «через не можу». У них усіх червоні язики на бороді, руки до колін… Колеги тут і зробили ентузіасту «пред’яву»: «Тобі найбільше потрібно? Іди тоді з футболу в легку атлетику, а там бігай з самим Борзовим».
Однак постійне місце в основі він застовпив за собою через три сезони, коли Маслов на всіх парах вибудовував в Києві свою модель гри — універсальну.
На якій тільки позиції не доводилося грати Федору. Починав він свою кар’єру взагалі-то форвардом. Але в дорослому футболі освоїв всі амплуа в середині поля — був і центральним хавом, і грав на обох флангах. Особливо цікавою була зв’язка на лівій кромці поля: Віталій Хмельницький — спереду, за ним — Медвідь.
Віталій Григорович згадує гру свого партнера: «Виконуючи величезний обсяг роботи, Федя чудово грав головою, був загальновизнаним майстром підкату — завжди відбирав м’яч чисто, намагаючись не завдати травми супернику. Ну а його «коронкою» були ривки на 50-60 метрів, яких він здійснював за матч по кілька десятків. Словом, справжній хвилеріз. Мабуть, єдине, що у нього не завжди добре виходило, — довгі передачі. Але свої помилки він сповна компенсував рідкісною навіть на ті часи самовіддачею».
Життя і тренер Маслов ставили перед футболістом все нові і нові завдання. За віком завершував ігрову кар’єру класний правий захисник «Динамо» Володимир Щегольков. Ось Дід і надумав «перекинути» на цю позицію Федора.
Перед Медвідем постало нелегке завдання: освоїти нове амплуа — правого оборонця. На старті сезону він відчував себе не дуже затишно на цій позиції. Траплялися помилки. Однак від матчу до матчу він грав все краще. Більш того, своїми швидкісними рейдами, витривалістю і агресивністю він дуже допомагав атаці. Були навіть випадки, коли команда вигравала матчі завдяки його потужним ударам. Наприклад, з «Араратом».
Незабаром його оцінили і не менш знамениті суперники. Гордість московського «Торпедо» і збірної СРСР Валерій Воронін висловився так: «Проти Медвідя грати було дуже складно. Ніколи не знаєш, де Федір з’явиться. Щойно бачив його метрах в 20, не встиг озирнутися на всі боки, а він уже перед тобою, в’їдливий до неможливості. Іноді я навіть побоювався: а чи не цапне він мене за ногу. Прізвище зобов’язує».
Ви і так вже зрозуміли, що слова «універсальний солдат № 1» про Медвідя — зовсім не літературний образ, а реальність. А № 1 — мається на увазі, перш за все, хронологічний момент. І щоб зовсім убити читача наповал, додам цитату з власних спогадів Федора: «У 1963 році грають з нами дублери ЦСКА. І я в інтересах команди протягом 70 хвилин стояв… в воротах. А потім не витримав і пішов у напад. Буквально вже під завісу матчу мені вдалося двічі змусити воротаря армійців «витягати» м’яч з сітки воріт». Ось так!
Всього цей закарпатець в складі «Динамо» провів 11 футбольних сезонів. Він 4-кратний чемпіон (1966-1968 і 1971) і дворазовий володар Кубка СРСР (1964 і 1966). Зіграв 12 матчів в єврокубках (КЕЧ — 8 ігор, КОК — 4). Провів 243 матчі у вищій лізі і забив в ворота суперників 19 м’ячів. У списках «33 найкращих гравця» його прізвище значилося два рази (1966 і 1967).
Федір був знаменитий веселим і не агресивним характером. Поки його не дістануть. Ось приклад, який прекрасно ілюструє такі риси Медвідя.
У 1967 році збірна колишнього Союзу готувалася до чемпіонату Європи-68. Головний наставник Михайло Якушин на товариський матч з шотландцями запросив двох киян-закарпатців — півзахисників Сабо і Медвідя.
Та зустріч на знаменитому стадіоні «Хемпден Парк» у Глазго, закінчилася з рахунком 2:0 на користь радянських футболістів. Медвідем захоплювалися, як він грамотно «закрив» великого бомбардира Дениса Лоу з «Манчестер Юнайтед», володаря «Золотого м’яча» кращому футболісту Європи-1964. Але цього мало, Федір ще й забив у ворота Сімпсона м’яч гарматним ударом з 30 метрів в самісіньку дев’ятку. Цей гол мав своє унікальне продовження…
Справа в тому, що в ті часи в київському «Динамо» грали однофамільці Левченко — лівим захисником Володимир, а в центрі поля Валентин, якого і вболівальники на трибунах, і самі гравці інакше, як Смик не називали. Чому таке дивне прізвисько Смик? Можливо, через колись популярну завдяки виконанню Леоніда Утьосова блатну пісню «Гоп зі смиком».
Так ось, Смик, вибачте, Валентин Левченко, скажімо м’яко, ревниво ставився до Федора. Ревниво, очевидно, тому що Маслов постійно заявляв Медвідя в стартовий склад, а його самого в кращому варіанті тримав в запасі, а то і зовсім не вписував в протокол матчу. Левченко вголос обурювався такою, як йому здавалося, несправедливістю. З боку Феді жодної агресивної реакції не було. У відповідь Федя поводився звично весело, був спокійний, як удав.
А коли ще знаменитий «Хитрий Михей» (цей «позивний» на десятиліття зберігся за Михайлом Йосиповичем Якушиним) почав підтягувати Федора до першої збірної Союзу, Валентину залишалося тільки сопіти від заздрості.
Розкішний гол Медвідя шотландцям в Глазго не став би настільки знаменитим, якби не продовження в його власному виконанні нашого героя. Федя не став чекати повернення до Києва, ледь команда прилетіла з Глазго в Москву, вночі з готелю набрав номер телефону Левченка. І крикнувши тому лише: «Ти бачив ?!», відразу поклав трубку на важіль.
Ференц (Федір) Йожефович після закінчення кар’єри гравця недовго працював тренером дорослої команди — в 1974-75 роках очолював чернівецьку «Буковину». Але його талант наставника більше розкрився в роботі з підростаючим поколінням.
Наставником дітей і юнаків йому довелося бути і в школі рідного клубу, і в Республіканському спортінтернаті, і в збірних України.
За час роботи старшим тренером юнацької збірної України, його підопічні в 1985 році завоювали престижний Кубок «Юність». Багато його вихованців стали хорошими футболістами і успішно продовжували грати в командах нашої країни і за її межами. А в 1987 році збірна колишнього Союзу серед 16-річних стала чемпіоном світу. В її складі були чотири учні Ференца Йожефовича: закарпатець Микола Русин, кияни Юрій Макаров, Валерій Високос і Юрій Мороз.
У 1994 році Медвідь став старшим тренером юнацької збірної України (U18). У тому складі серед його підопічних виступали майбутні «зірки» українського та європейського футболу — Андрій Шевченко, Геннадій Зубов і воротар Сергій Перхун, що настільки рано пішов з життя.
Це слова самого Медвідя про себе. Дуже точна самохарактеристика. Наприклад, як він познайомився зі своєю майбутньою дружиною? На зупинці таксі в Ужгороді. Студентка і футболіст не поділили, чия черга перша… і поїхали разом. По дорозі познайомилися. Динамівець представився сільським механізатором, який щойно повернувся із заробітків на Кубі. У той же вечір він опинився у дівчини вдома, щоб знайомитися з батьками, а буквально через місяць молоді зіграли весілля.
Як людина, Медвідь був завзятий, легкий, надзвичайно комунікабельний. Віталій Хмельницький кількома фразами повністю розкрив цю грань: «За часів постійних дефіцитів радянської пори у Феді, як нам здавалося, були зв’язки на кожному кроці.
А будучи по натурі добрим, чуйним, він, чим міг, допомагав своїм товаришам — кому холодильник купити, кому картоплю привезти, кому допомогти до інституту вступити. Причому всі свої зв’язки Федя налагоджував легко і невимушено. Наприклад, заходить в магазин і каже продавцеві: «Здрастуйте, я Медвідь». Ті тільки плечима знизують: який, мовляв, такий ведмідь? «Як це який? Я вчора два голи забив, а ви мене не впізнаєте?!» Наступного разу Федю вже все впізнавали».
Не менш цікава ще одна сторона характеру Федора. Точніше їхні взаємовідносин з дружиною Валерією Василівною. Адже що ми знаємо про більшість дружин знаменитих спортсменів? Або вони з самого початку спільного життя обмежують себе дійсно потрібними і почесними обов’язками берегинь домашнього вогнища, або… роблять те ж саме, але спочатку все ж проявивши себе в якійсь серйозній професії.
Валерія Василівна — зовсім інша історія. Вона — професійний перекладач, і працюючи в «Інтуристі», облетіла, напевно, не менше країн, ніж її знаменитий чоловік. Питання: чи кожен спортсмен готовий ужитися з такою ситуацією, адже матеріальний стан сім’ї завдяки його досягненням — зовсім не критичний? Особливо великий спортсмен з сільськими корінням, тобто з усталеним віками сприйняттям того, хто і чим має займатися в сім’ї. Медвідь в цьому плані, звичайно, біла ворона.
Невже популярності Федора Медвідя потрібна була допомога з боку кінозірок? Серед прекрасної половини глядачів — точно.
У 1966 на екрани світу, в т.ч. і СРСР, вийшла чудова італійська кінокомедія «Операція «Святий Януарій», яка з успіхом демонструється в телеефірі досі. Там одного з головних неаполітанських бандюків грає знаменитий німецький актор Маріо Адорф, в активі якого понад 120 картин, вельми схожий на Федора.
А якщо серйозно, то шанувальники футболу знайдуть схожість Медвідя з італійським «вовкодавом» 90-х — «нульових» років Дженнаро Гаттузо. Подібність, як і в манері гри, так і зовнішня.
Ференц Йожефович пішов з життя несподівано і в відносно нестарому віці. Здавалося б, вічний здоровань, із задоволенням працював на своєму останньому місці служби — керуючим справами в щойно створеній ПФЛ України, де його менеджерські здібності та комунікабельність були вельми до речі.
У той нещасливий вечір гуляв з улюбленцем — величезним чорним тер’єром по кличці Берія, повернувся додому…
Буде доречніше, якщо далі я процитую дружину Валерію Василівну, яка тоді вже працювала в Міжнародному комітеті Верховної Ради України і була у відповідальному відрядженні в Румунії. Вона згадує: «Вранці я зателефонувала додому, поговорила з Федьком. Настрій у нього був відмінний. Каже: «О, як раз доньки сьогодні прийдуть до мене на обід». Він більше переживав за мене. У Румунії у нас були дуже напружені переговори. Запитав, як я себе почуваю.
Потім пішов на прогулянку з собакою, купив внуку Валерці всяких солодощів. Повернувся додому. Зайшов в квартиру, зняв куртку і раптом на очах наших дівчаток став повільно осідати на підлогу… Навіть хвилини це не тривало. Приїхали дві «швидкі» — серце і «будили», і електрошок підключали… Потім лікар, який робив розтин, сказав мені, що тромб буквально розірвав його серце. Смерть у нього була швидкою — як кинджал в серце…»
Трагедія людини «з двома серцями» сталася 8 листопада 1997 року. Медвідю було всього 54. Він пішов найпершим зі знаменитої когорти динамівців 60-х…
Все, история закончилась)