Директор ДЮФШ київського «Динамо» Олександр Іщенко у день пам’яті Валерія Лобановського розповів про те, яке значення для клубу має персона прославленого наставника.
— Олександре Олексійовичу, з якими почуттями ви приходите щороку до пам’ятника Валерія Лобановського у дні його пам’яті?
— З одного боку, це почуття гордості за те, що мені довелося попрацювати з ним разом, і грати один проти одного, очолюючи різні команди, і бути в тренерській раді, якою керував Валерій Васильович. Та спадщина, яку він залишив, затребувана й актуальна донині. Лобановський набагато випередив свій час. Він дав великий поштовх розвитку не лише українського, а й усього світового футболу.
З іншого боку, всі ми відчуваємо біль втрати, бо Валерій Васильович дуже рано покинув нас. Напевно, це доля багатьох великих людей, які за життя яскраво горіли, аби освітити дорогу іншим. Багато провідних європейських тренерів пам’ятають про нього, схиляються перед його працями і, не соромлячись, кажуть, що вони дуже багато почерпнули в нього щодо розвитку, прогресу футболу та зовсім інших поглядів на організацію та проведення навчально-тренувального процесу, організацію гри, підбору футболістів. Його ім’я справді увійшло золотими літерами в історію світового футболу. Недарма він входить до топ-10 футбольних тренерів усіх часів.
— ДЮФШ «Динамо» носить ім’я Валерія Лобановського. Що це означає для вихованців школи, як вони це сприймають?
— В обов’язковому порядку ми розповідаємо дітям, ким був Валерій Васильович — не лише великим тренером та обдарованим футболістом, а й дуже освіченою людиною. Ми маємо готувати дітей не лише до футбольної кар’єри, а й до життя, щоб вони були гідними громадянами своєї країни.
Для нашого клубу, для дитячої школи його ім’я — це візитна картка, з якою ми з гордістю приїжджаємо до будь-якої країни, будь-якого клубу, де нас гостинно зустрічають. На моїй пам’яті ще не було такого візиту, коли ми зустрічалися із керівництвом будь-якого клубу, футбольної академії, і при цьому не звучало б прізвище Валерія Лобановського.