Російська гравчиня: «Спортсменам важливіше купити сумку Dior, ніж урятувати від пропаганди людей, які ходять у туалет на вулицю»

Російська футболістка Надія Карпова розповіла, як ставиться до спортсменів, які не висловлюються про війну.

— Ви можете уявити, що окремі російські спортсмени можуть виступити проти війни, щоб мати можливість змагатися під нейтральним прапором?

— Це залежить від спортсмена, від його бажання, наскільки сильно він хоче їхати. Наскільки я знаю, у нас є тенісистка Даша Касаткіна — перша ракетка Росії. У всякому разі, вона була їй у той момент, коли робила свою антивоєнну заяву. Але вона тренується не Росії і живе, напевно, теж. Тому теоретично це можливо зі сторони, наприклад, низки тенісистів, які можуть собі це дозволити.

— Чому російські спортсмени в переважній більшості мовчать про війну? Винятком стали одиниці — наприклад, та ж Касаткіна або футболіст Федір Смолов.

— Для мене чорний квадрат Федора Смолова теж не є антивоєнним висловлюванням. Як ти можеш, коли відбулася Буча, викласти тільки чорний квадрат (Смолов виклав пост в інстаграмі 24 лютого, до висвітлення подій в Бучі прим.)?

Для мене це виглядає як позиція людей, які кажуть: «Я за мир» і при цьому підтримують Путіна. Але я не хочу на Смолова всіх собак спускати, бо є люди, які навіть цього не робили. Молодець, що виклав.

Мені теж дуже складно було висловитись, коли я дала велике антивоєнне інтерв’ю Бі-бі-сі. Я довго про це думала і розбиралася: «Чому? Кого я боюся? У який момент я теж стала частиною цього слухняного стада?» Я довго не спала, переживала — як і що я скажу. В результаті я зрозуміла, що не можу мовчати, і все-таки це зробила. Мені здається, багато хто не висловлюється, тому що не може розібратися в собі. У них проблеми зі своїм «я» — вони зашорені, затюкані і забиті. Або вони просто безсовісні.

Я не хочу ділити людей: спортсмени, артисти, журналісти, тут немає великої різниці. Ми все нещодавно бачили артиста Кучеру, який прийшов на інтерв’ю до Дуди, яка у каша в голові. І у спортсменів те саме: одні просто дурні, а інші мерзотники, які задовольняються своїми матеріальними благами. Їм важливіше купити сумку від Dior, ніж врятувати від пропаганди людей, які живуть на п’ять тисяч рублів на місяць і ходять в туалет на вулицю. Для цього, мабуть, мають бути і людські якості, якась емпатія. Коли почалася війна, мене переслідувало відчуття непроглядної темряви і жаху. Це досі ще фонить, тому я не змогла по-іншому.

У мене багато друзів, у яких дуже багато передплатників у соцмережах. Я писала їм: «Чому ми всі мовчимо? Що з нами?» Ми вже вважали себе прогресивним молодим суспільством, а в підсумку виявилося: «Ой, а я не можу, а мене бізнес, а раптом що...» Серед моїх знайомих були люди, які говорили: «Почекай, я зараз собі роблю візу у Францію, ось поїду — і висловлюватимуся». Ну і нічого в підсумку. У мене немає іншого пояснення, крім того, що диктатура всіх зашугала і для людей якісь матеріальні речі стали важливішими, ніж бути собою.