«Убогий чемпіонат і ніякі гравці. А в УАФ твориться жах, якого ще не було», — Ігор Ковалевич про морок в українському футболі

Відомий футбольний функціонер, колишній президент бориспільського «Борисфена» Ігор Ковалевич висловився на тему того, в яку прірву скинули український футбол його нинішні керівники-корупціонери.

«Якось кілька днів тому я цілий вечір розривався між двома футбольними поєдинками: «Ювентус»-«Інтер» і «Барселона»-«Реал», весь час перемикаючи свій телевізор з одного каналу на інший, оскільки просто не міг відірватися від жодного з вище перерахованих поєдинків.

Я часто відвідую матчі італійського чемпіонату, чи то Рим, чи то Мілан, Флоренція чи Венеція, Верона чи Неаполь, і скрізь — повні трибуни стадіонів, неймовірна атмосфера на самому стадіоні і, звісно, рівень самої гри, не кажучи вже про клас самих гравців.

І дивлячись на все це я з величезним сумом згадую, як колись подібна атмосфера панувала і на наших стадіонах. Чи то Київ, чи то Одеса, Донецьк чи Львів, Харків чи Дніпропетровськ.

Я з самого раннього дитинства, як і більшість київських хлопчаків, марив футболом, обожнював рідне «Динамо», з відкритим ротом зустрічав і проводжав поглядом своїх кумирів, як на стадіон, так і зі стадіону після гри. Проживаючи на рідному Печерську, я майже не пропускав жодного домашнього матчу своєї рідної та улюбленої команди, як дублюючого складу на стадіоні «Динамо», так і на наступний день вже основного складу на Республіканському стадіоні, благо обидва ці стадіони були розташовані майже на одній відстані від мого будинку, пішки до яких дістатися мені становило не більше 20-30 хвилин.

На матчі дублюючих складів я спочатку потрапляв, як і більшість моїх ровесників. Та й не тільки вони: нашому прикладу часто наслідували і дорослі люди, перемахуючи в парку через паркан стадіону. А потім, уже займаючись у дитячій секції футболу, за квитки по 10 копійок, які нам видавали наші тренери перед матчами.

Улюбленим місцем моїм на стадіоні було звичайно трибуна за воротами під табло, де завжди на матчі розташовувалися гравці основного складу «Динамо». Ви просто не уявляєте з яким величезним задоволенням я проводив ці півтори години на трибуні стадіону за спинами своїх кумирів, намагаючись не пропустити жодного їхнього слова або погляду, іноді просто забуваючи про сам футбол.

Наступного ж дня, я вже вулицею Щорса спускався з бульвару Лесі Українки вниз до верхнього стадіону, там де зараз розташована будівля федерації футболу України, і потім униз асфальтовою доріжкою вже до самих залізних воріт на стадіон, де, купуючи квитки за 50 копійок, потрапляв уже на сам стадіон. Звісно, без бутерброда та солодкого, яких була незліченна кількість навколо трибун (такі собі виїзні буфети), не обходився для мене жоден поєдинок. Це було неймовірно смачно і класно!

А потім і сам футбол. ГРА! Неймовірна АТМОСФЕРА на трибунах, які майже завжди на матчах чемпіонату СРСР були забиті вщерть. А це 100 000 місць!

Якщо мені не зраджує пам’ять, найменшу кількість уболівальників на Республіканському стадіоні збирав матч за участю лише московського «Локомотива», приблизно 50 000, решта менше ніж 75 000 не збирали. А що стосувалося матчів із московським «Спартаком», тбіліським «Динамо», то там був суцільний аншлаг — 100 000, а то й більше.

Вболівальники сиділи на сходинках між рядами, стояли на верху нижнього ярусу за останнім рядом на трибунах. А самі трибуни заповнені вщерть!

Та й сам футбол був вищого класу, особливо у виконанні улюбленої команди, яка на високих швидкостях з перших хвилин матчу просто розривала своїх суперників, чи то матчі внутрішнього чемпіонату, чи то європейські кубки. Для будь-якого суперника, який приїжджав до Києва на гру, головним було витримати і протриматися перші 20 хвилин матчу, тільки мало кому це вдавалося в Києві. Чи то московський «Спартак», чи ті ж мадридський «Реал» або «Барселона».

Ось це був ФУТБОЛ! Ось це були ГРАВЦІ! Ось це була КОМАНДА!

А що зараз... Убогий чемпіонат, порожні трибуни (я маю на увазі не зараз, під час війни, а до неї), і НІЯКІ гравці! Зате з якими божевільними зарплатами і запитами! А що зараз коїться в самій Федерації футболу України (Українська асоціація футболу, — прим.ред.), — це просто жах. Такого ще ніколи не було! Та що не було: уявити було просто НЕМОЖЛИВО!

Ось, на що все перетворюють великі й погані гроші, які зараз крутяться біля нашого футболу. На суцільний МОРОК і божевільну КОРУПЦІЮ в українському футболі. Де за владу в ньому схопилися мертвою хваткою колишні і нинішні керівники українського футболу. І на кону тут абсолютно не український футбол і його розвиток, а сам його бюджет, який становить на сьогодні близько 500 000 000 доларів на рік...», — написав Ковалевич на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook.