10 причин розпочинати футбольний сезон у квітні (продовження — причини з третьої по п'яту)

(Початок)

Тепер про третє — європейські кубки, грати у яких нібито набагато зручніше за чемпіонату «осінь-весна». Мовляв, у ці кубки потрапляють «свіжі», а не торішні чемпіони і призери, які саме тепер знаходяться у найкращій формі. І що? Багато у нас за останні тридцять років було «свіжих» чемпіонів?

В усіх чемпіонатах України починаючи з 1993 року перемагали лише дві (!!!!) команди і навряд чи щось тут зміниться у наступні роки. Ще до початку сезону той же «Шахтар» точно знає, що або гратиме за рік у Лізі чемпіонів, або виборюватиме це право у кваліфікаційних раундах.

Щодо тих, хто цього не знає, виборюючи в чемпіонаті право зіграти у нижчих за рангом єврокубках, то цим командам теж зручніше здобути це право за півроку до старту турніру. Щоб заздалегідь впродовж семи-восьми місяців готуватись, комплектуватись та залучати спонсорів з розрахунку на гарантовану участь у європейських турнірах. А не терміново «підсилюватись» невідомо ким у липні на радість агентам та іншим навколофутбольним «жучкам». Щоб в результаті майже гарантовано вилетіти з тих кубків вже у першому ж колі. Або у другому коли пощастить.

Час переходити до четвертого — «інтересів збірної», яка буде страшенно «страждати» від нормального календаря чемпіонату разом із самим чемпіонатом. Бо ж під час фінального турніру Кубку світу найкращі футболісти провідних українських клубів будуть у збірній і не зможуть допомогти своїм командам у матчах чемпіонату! Серйозний аргумент! Особливо коли згадати скільки саме разів наша національна команда виступала у фінальному турнірі Кубку світу і не мала проблем із «розумним» чемпіонатом України.

Нагадаю — збірна України за понад тридцять років проведення незалежного чемпіонату за схемою «осінь-весна» потрапила на Кубок світу аж один раз! Ну хіба не варто було заради цього поламати к свиням майже столітні футбольні традиції?

А щодо відсутності на період Кубку світу кращих гравців провідних клубів, то згадаймо Кубок Африки, який що два роки проходить в лютому, коли провідні європейські чемпіонати, у командах яких грають сотні і сотні африканців, перебувають у самому розпалі! І нічого — відпускають тих африканців до своїх збірних і не вимагають припинити свої чемпіонати на час проведення фінального турніру Кубку Африки!

А враховуючи те, що половина гравців національної збірної України грають нині у чемпіонатах інших країн, і таких футболістів, сподіваюсь, ставатиме щораз більше, втрата на пару тижнів кількох гравців не позначиться на виступах у чемпіонаті тих українських команд, звідки їх викличуть до збірної. У цих командах і без Кубку світу постійно є щонайменше з півдесятка травмованих та дискваліфікованих футболістів. І нічого — справляються!

Чому, власне, понад півсотні українських команд, які виступають у трьох лігах національного чемпіонату, мають понад місяць бити байдики у найкращу для футболу погоду? Нехай би їхні уболівальники, подивившись по телевізору матчі Кубку світу, йшли на стадіони і порівнювали рівень гри своїх улюбленців із грою найкращих футболістів світу! Кому від цього буде гірше? Скажете, що я забув про першість Європи, до якої наша збірна лише двічі потрапила за спортивним принципом лише після того, як турнір розширили з 16 до 24 команд? Не забув — тут все те ж саме що із Кубком світу.

П’ятий аргумент прихильників календаря «осінь-весна» — розвиток інфраструктури. Мовляв, завдяки цьому у нас стане більше комфортних стадіонів із полями з підігрівом. Щодо трибун з підігрівом ніхто поки не висловлювався. А дарма — масово йти на стадіон аби мерзнути понад дві години за мінусової або близької до неї температури наші люди здатні лише кілька разів на рік, коли до нас приїжджає який-небудь «Реал» з Мадриду зі всесвітньовідомими гравцями.

І причому тут чемпіонат України? Для таких матчів потрібно лише кілька стадіонів, які у нас вже давно є. І коли матч Ліги чемпіонів проти «Баварії» чи «Барселони» ще може окупити витрати на підготовку арени до гри у зимову погоду, то грати там чемпіонат України — суцільні збитки! І заради чого їх терпіти?

(далі буде)

Микола НЕСЕНЮК