Мірча Луческу: «Комусь важко зрозуміти, через що пройшла ця команда...»

Наставник «Динамо» Мірча Луческу в інтерв’ю World Soccer розповів, чому він не захотів залишати столичний клуб на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну.

«Коли я побачив, що всі роз’їжджаються, я вирішив залишитися. Я не міг так піти з клубу. Після перших бомбардувань я одразу намагався допомогти. Ми організували автобусні перевезення сімей гравців до Румунії. Ми доклали зусиль, щоб вивезти гравців з країни, щоб вони могли надіслати сильний сигнал миру. Я намагався переконати владу, УАФ у тому, щоб футболісти грали за кордоном, і передавали послання єдності, солідарності та миру.

Всі були налякані, ніхто не знав, що буде далі. Я поїхав до Румунії через кілька днів після вторгнення, і завдяки кільком чудовим людям я зміг організувати це для сімей гравців. Вони поїхали на деякий час до Румунії, там тренувалися, потім ми їздили Європою. Важко було отримати згоду на цей тур, але зрештою, всі зрозуміли, що це життєво необхідна річ.

Збірній України потрібна була підготовка до матчів проти Шотландії та Уельсу в плей-офф чемпіонату світу, і це потрібно було враховувати. Ми зробили запит, «Шахтар» відразу з нами погодився. Тур був великий, багато матчів, зокрема проти «Борусії» Д, «Евертона» та «Ліона». Піти було б легко, але хтось мав згуртувати цю команду. Я не міг піти, серце не давало. Я відчував, що маю об’єднати хлопців, і вирішив бути цією людиною. Я хотів, щоб гравці були з кимось, кому довіряють. Я сидів і сподівався, що війна припиниться. Я не міг уявити, які часи чекають на нашу команду.

Тур за мир пройшов добре. Кваліфікація до Ліги чемпіонів була нормальною, ми виграли у «Фенербахче» і «Штурма», але потім «Бенфіка» обіграла нас. Тут я відчув, що ми були слабшими. Я постійно був в автобусі по сім-вісім годин щодня, потім в літаку до Польщі, щоб грати в Лізі Європи, потім знову в автобусі до України. Якщо подивитись на пропущені м’ячі... ми пасували суперникам і давали їм забивати. Це відбувається лише тоді, коли ваш мозок не думає про гру. І хто може звинувачувати гравців? Їм було дуже важко.

Чемпіонат ми почали дуже погано. У мене було багато проблем із довгими поїздками автобусом. Коли ми оселилися в Україні і закінчилися єврокубкові поєдинки, ми почали підніматися в рейтингу. Комусь важко зрозуміти, через що пройшла ця команда. А гравці... навіть не уявляю. Вони чудово проводили кожну гру і заслуговують на повагу. Але ті моменти, які ми пережили, можуть зіпсувати все на полі. Потім ми повернулися на тренувальну базу в Києві, і результати були кращими. Іноді під час навчань були повітряні тривоги. Гравці збиралися у бомбосховищі і чекали. Я зупиняв кілька тренувань. Бувало й під час матчів. Довелося зупинятися на годину. Дякую моїм хлопцям за те, що вони зробили минулого року. Думаю, ми готові відновитися і сподіваємося на краще.

Мені не страшно, коли я чую сигнали тривоги. Я багато чого пережив у своєму житті. У 2014 році, коли почався конфлікт на Донбасі, я був у «Шахтарі». Команда була у фантастичній формі, місто розвивалося. Ми грали на новому, п’ятизірковому стадіоні. Я жив у літаку, постійно був у дорозі. Зараз ми живемо в автобусі. Мені було б легко сказати «до побачення», але це не в моєму стилі — залишати речі незавершеними.

Ми намагаємося зберегти футбол в Україні, тому що футбол означає життя. Коли вони зі мною, вони намагаються зосередитися. Але після тренувань, вони відразу ж читають про те, що відбувається на війні. Я їх цілком розумію. Єдиний шанс не впасти в депресію — це йти вперед, виступати на полі якнайкраще.

Будь-яке засмучення потягне їх назад. Ми намагаємося тримати їх на гідному рівні. Я намагаюся дізнатися, що відбувається з кожним із них та їхніми родинами. Одні переживають важкі часи, інші мають вагітних дружин. Вони не разом і це нелегко. Не всі гравці змогли повернути свої родини в Україну. Навіть у нашого капітана Сидорчука сім’я у Варшаві, четверо дітей. Останній з них народився в Бухаресті минулого року. Єдине, що турбує гравців, це захист їхніх родин. Різниця між їх поведінкою до і після початку війни — величезна. Зараз вони зосереджені на тому, щоб вижити, грати якомога краще.

Я живу на тренувальній базі команди. Я там з тих пір, як три роки тому очолив київське «Динамо». Я не знаю, коли припиниться війна, це щось поза нашим контролем. Ми просто страждаємо від наслідків рішень інших людей. Я намагався під час мирного туру привернути увагу світу до того, що відбувається в Україні. Але минув майже рік, за кордоном уже не дивляться новини про війну, як рік тому. Але ситуація в Україні незмінна, психологічний вплив посилюється. Мої гравці молоді. У них є прагнення, цілі. І це потихеньку зникає, тепер у них питання про виживання.

Це найгірше — перестати вірити і втратити надію. Можливо, тому я тут: щоб показати їм, що я маю надію і вірю в майбутнє, незважаючи на свій вік. Я вирішив бути поруч з ними, вести їх, тому що вірю в них. Я хочу показати їм, що життя триває. Ми хотіли, щоб матчі благодійного турне проходили на великих стадіонах, де могли б брати участь біженці з України. Я не хотів, щоб вони почувалися покинутими, я хотів, щоб усі українці в Європі були разом, відчували себе єдиними та цінними.

Перегляд новин мені зовсім не допомагає. Мене, звісно, ​​інформують про важливі речі. ЗМІ показують, наскільки ця війна брудна, ненависна і огидна. Зображення звірств, скоєних на фронті, призводять до депресії. І ось цього я хочу уникнути у своїх гравців: депресії. В Україні футбол означає надію. Є багато високоцінних гравців, на яких українці дивляться. Футбол — це шлях, яким Україну відкриває світ. Навіть зараз гравці перед початком поєдинків одягають прапори на плечі. Атмосфера єдності їм на користь. Навіть якщо матчі проходять без уболівальників на трибунах, дискусії про футбол все одно точаться. Є шоу, люди все ще зацікавлені в результатах.

Любов, хвилювання, надія, розчарування, ненависть... все, що пропонує футбол, — це життя. Частина нормального. Якщо футбол помре, людям буде ще важче. Я хочу, щоб моя команда боролася за титул цього сезону. Якщо ви не прагнете займати високі місця, чому б вам не припинити грати? Не можна говорити про результат, не враховуючи ситуацію поза полем. Умови не нормальні. Матчі повинні бути завершені до заходу сонця, можуть бути перервані тривогами. Ми намагаємося зберегти футбол і конкуренцію, ми хочемо, щоб люди цікавилися футболом і відчували зв’язок з командами та гравцями, коли все закінчиться. Я знав правила до початку сезону, я знав, що станеться", — сказав Луческу.