Ігор Бєланов: «Нікого з моїх однокласників уже немає серед живих»

Легендарний форвард київського «Динамо» Ігор Бєланов розповів в інтерв’ю Josimar Football, як починав грати у футбол в Одесі.

— Я любив цю гру відтоді, як мене возили у візку. Я цілими днями бігав за м’ячем. Я робив перерви тільки тоді, коли лягав спати. Я навчився грати перед своїм будинком. Ніхто не вчив мене грати у футбол. Мій тато загинув в автокатастрофі, коли я був зовсім маленьким. Я залишився тільки з мамою. З першого до восьмого класу я навчався в школі-інтернаті. Це була не спортивна школа. Ти не уявляєш, через що я там пройшов. Нікого з моїх однокласників того часу вже немає серед живих. Жодного! Усі вони стали засудженими або наркоманами.

Мені пощастило більше за інших. Мене врятував футбол. Пам’ятаю, моя бабуся малювала стовпчики крейдою на стіні. Саме так я тренував свої удари. Може, тому мені й доводилося пізніше виконувати пенальті за збірну (сміється). Коли мені було сім, я взяв годинник і пробіг по нашому задньому двору близько 30 метрів. Я хотів подивитися, скільки секунд мені знадобилося, щоб це зробити. Я любив бігати, бути швидким, як стріла. Ще я лазив по деревах, бігав босоніж, був спритним і мав фізичні дані. Я ніколи не здавався, я хотів перемагати, що б не робив. Я здобув свою освіту на вулиці, в районі Модованка в Одесі.

У Шевченка і Блохіна були гарні вчителі, і вони ходили до гарних шкіл. У мене цього не було. Коли мені було 18 чи 19 років, я працював будівельником, і в мене була зарплата 200 рублів. На ті часи це були хороші гроші. Але я вважав за краще грати за «Чорноморець», де у нас, молоді, зарплата була 60 рублів. Якби я вибрав гроші, я б не виграв «Золотий м’яч», — сказав Бєланов.