Віталій Сівков залишає київське «Динамо»

Новина про те, що перший віце-президент футбольного клубу «Динамо» (Київ) залишає клуб, видавалася попервах неправдоподібною — останні тридцять років Віталій Сівков був ключовою фігурою у динамівському господарстві. Коли ж казати простіше — без нього не вирішувалося жодне питання, його підпис стоїть на мільйонах документів. Тож ми вирішили звернутися до самого Віталія Сівкова аби він прояснив ситуацію..

— Так, я справді йду з «Динамо». Головна причина — здоров’я. Мені вже за сімдесят і час подумати про відпочинок. Але це не означає, що «Динамо» йде від мене. Як кожен киянин мого покоління я уболівав за динамівців скільки себе пам’ятаю. І коли мене запросили до клубу це було не просто новою відповідальною роботою — це було здійсненням мрії! І хоч мені не довелось виходити на футбольне поле в динамівській футболці, все життя клубу пройшло через моє серце! Я особисто знав усіх футболістів і тренерів команди останніх тридцяти років, намагаючись допомогти кожному з них в усіх можливих питаннях. Аби вони могли думати лише про футбол. Ясно, що я робив це не сам — головними у клубі всі ці роки були брати Григорій та Ігор Суркіси. Вони завжди в усьому мені довіряли і я намагався цю довіру виправдати. Я розумію футбольних уболівальників, яким не треба знати працею скількох людей забезпечується виступ їхньої улюбленої команди. Я ж цих людей знав, працював з ними і вдячний їм за всі ці тридцять років. Ми були одною командою і працювали на спільну справу!

— Скажіть, як це — цілодобово без пререрв та вихідних бути в курсі всіх клубних справ, бути готовим миттєво вирішити проблему де би і коли вона не виникла? І так тридцять років…

— Так, здоров’я це не додавало і нервів не зберегло. Але ж було і навпаки! Розуміння того, що від твого рішення залежать справи київського «Динамо», надавало сил і натхнення у найскладніших ситуаціях. Тому з одного боку я віддавав всього себе клубу «Динамо», а з іншого — «Динамо» надавало сенсу моєму життю, якого я без клубу не уявляв і досі не уявляю. Навіть не знаю коли настане той час, коли я вже не буду переживати за «Динамо». Може цей час не настане взагалі. Бо для мене «Динамо» — це не забиті м’ячі, набрані очки та виграні титули, а люди, завдяки яким це стало можливим. Всі без виключення — від відомих на весь світ футболістів і тренерів до скромних робітників, які доглядають за футбольними полями на клубній базі. Саме ці люди, з якими я працював всі ці три десятиліття, є для мене найдорожчими. Тому я хочу всім їм подякувати. Всім без винятку, як би не складалася подальше життя цих людей, якими б складними не були часом наші стосунки. Ми всі разом робили велику і добру справу. Вірю, що і після нас цю справу буде гідно продовжено. Так, я залишаю київське «Динамо» як місце роботи. Але «Динамо» назавжди залишиться у моєму житті. Тому що було там завжди!