Тарас Михалик: «Мілевський в фіналі Євро-2006 (U-21) вивів мене майже сам на сам із голкіпером»

Нинішньому поколінню української «молодіжки» точно є на кого рівнятися. У 2006 році збірна України (U-21) під керівництвом Олексія Михайличенка вперше в історії вийшла на чемпіонат Європи та одразу змогла досягти другого місця. Події того турніру загадав захисник молодіжної збірної зразка 2006 року, екс-футболіст київського «Динамо» Тарас Михалик.

— Чи федерація або тренерський штаб, або самі гравці перед собою ставили якісь конкретні завдання на турнір?

— Не пам’ятаю, щоб хтось ставив перед нами якісь конкретні завдання. Треба було виходити у кожній грі та перемагати, а там — як піде.

— Турнір ви розпочали із класної перемоги над Нідерландами із рахунком 2:1. Що вам запам’яталося із тієї гри?

— Запам’яталося, що під час тієї гри стояла неймовірна спека у 35 градусів. Нідерланди у тій грі пропустили досить курйозний другий гол від нас. Хотіли створити «штучний офсайд», але зробили це дуже невдало. Думаю, вони сподівалися нас легко обіграти.

— У наступній грі ви мінімально поступилися італійцям (0:1), пропустивши у доданий час від Джорджо К’єлліні. Що тоді сталося?

— З Італією ми просто трохи не дотерпіли, на жаль.

— На останній матч у групі проти Данії ви, однак, змогли зібратися та здобути вольову перемогу із рахунком 2:1. Як вдалося налаштуватися після фіаско з італійцями?

— Після Італії всі вже трохи голови опустили, проте тренерський штаб дуже добре попрацював. Олексій Михайличенко, Геннадій Литовченко, Олександр Іщенко — це люди із досвідом. Вони нас перезавантажили. На матч із Данією ми вийшли спокійно. Хоча та перемога також не далася нам просто. Після матчу, пам’ятаю, став на ваги та побачив, що скинув п’ять кілограмів. І це враховуючи, що у мене тоді взагалі вага була смішна.

— У півфіналі ви лише по пенальті здолали збірну Сербії та Чорногорії (0:0, по пен. 5:6). Невже цей суперник був настільки важким?

— Важка була гра. Можливо, обидві команди на той момент вже фізично підсіли. Саня Рибка тоді вийшов на заміну під серію пенальті та нас витягнув. Мабуть, Михайличенко щось знав.

— Чому у фіналі вам не вдалося вдруге обіграти Нідерланди, та команда зрештою із розгромом поступилася (0:3)?

— Пам’ятаю, я у фіналі мав гольовий момент за рахунку 0:0. Тьома Мілевський вивів мене майже сам на сам із голкіпером. Пробивав поміж ніг, але воротар якось накрив той м’яч ледве не спиною. Якби я забив тоді, то все могло скластися інакше. А так ми один пустили, потім другий...

Саню Романчука видалили у другому таймі, але це був вже наслідок попередніх наших проблем у тій грі. Потім ми вже у меншості пропустили ще один гол.

— Як ви на той момент сприйняли срібні нагороди?

— Після півфіналу це сприймалося як досягнення, після фіналу — як розчарування.

— На тому турнірі грали багато майбутніх зірок європейського футболу. Хто вам найбільше запам’ятався?

— Ті ж Гюнтелар, К’єлліні, Рікарду Куарежма — хоч ми й не грали проти Португалії, але бачили, що він творив у інших матчах. Було багато доволі якісних гравців.

— Хто у нашій команді були лідерами?

— Мабуть, Мілевський та Алієв. Вони все ж таки пограли на той момент на рівні «Динамо».

— Цікаво, що після того Євро майже одразу відбувся дорослий чемпіонат світу, на який зі збірною Олега Блохіна поїхали троє гравців «молодіжки» (П’ятов, Чигринський, Мілевський, — прим. ред.). Чи не відчувалося, що вони вже подумки знаходяться у Німеччині?

— Не думаю, що це грало якусь роль. Більш-менш важливим гравцем національної збірної на чемпіонаті світу був тільки Мілевський. Інші хлопці поїхали аби підстрахувати у випадку чого. Усі це розуміли. Тим більше до останнього не було відомо, хто поїде. Це вже сказали наприкінці.

— Як вам працювалося під керівництвом Олексія Михайличенка?

— Михайличенко вмів знайти баланс. Знав, коли команду можна трохи відпустити, а коли треба навпаки трохи підігнати. Тренерський штаб тоді підібрався класний. Отримував задоволення від гри за збірну. Знав, що приїхав не на каторгу.

— Хто в команді був більше по гумору?

— По гумору в нас більше Іщенко був — Олександр Олексійович. Зараз він в академії «Динамо» працює. Міг добре підколоти.

— Мілевський та Алієв вже тоді були кєнтами?

— Так-так. Вже тоді вони були кєнтами.

— В яких умовах проживала команда у Португалії?

— Жили у невеликому місті. Дуже здивувало, що на стадіон приходило багато українських вболівальників. Вочевидь, це були наші заробітчани у Португалії. Приходили наші люди й під готель, і на футбол. Було дуже приємно.

— Як футболісти проводили дозвілля між матчами?

— Взагалі ніхто нікуди не їздив. Усі були на місці. У готелі був басейн, грали у карти...

— Наскільки строго було із режимом?

— По режиму все було більш-менш. Була історія, але навіть не знаю, чи можна її розповідати. Було в нас «відновлення», як-то кажуть (сміється).

Здається, це було після Данії. Після матчу усі виснажені, втратили багато сил на спеці. Водою сильно не нап’єшся. Ми приїхали на вечерю, там особливо ніхто їсти не хоче, бо не лізе. І тут заносять тазик із льодом, а там по 0,3 пива. Михайличенко каже: «По бутылочке разрешаю». І всі бояться взяти, чекають. Пауза. Не пам’ятаю вже, хто вже перший, але потім й інші насмілилися. Бачите, після тієї гри «відновилися» по 0,3 пивка й вийшли обіграли сербів.

— Зараз ви слідкуєте за нашою «молодіжкою» на Євро?

— Скажу чесно, матчі не дивлюся. Я був то у дорозі на Київ із ветеранами, то на Сході. Завозили нашим військовим різні необхідні речі. Щось із телефону намагався подивитися, але не надто виходило. Там не дуже до футболу. Сподіваюся, що вдасться подивитися хоч одну гру на турнірі, а хлопцям бажаю успіху.

Дмитро Вєнков