Збірна України на Євро (U-21). Тріумф. І трагедія?

Минулого тижня ми відчули широку гаму почуттів, переживаючи за нашу молодіжну збірну на чемпіонаті Європи. Тріумфальний шлях затьмарився півфінальним розгромом. Як оцінити результат збірної? Основне завдання — потрапляння на Олімпійські ігри — вирішено. І, тим не менш, поговорити є про що.

Видатний журналіст минулого Аркадій Галинський у своєму матеріалі про фінал Євро 1988 року, описуючи рішення Лобановського по ходу цього матчу, зазначав, що заміни, які провів головний тренер радянської команди, були спрямовані на уникнення розгрому. Тоді це викликало типову для матеріалів Галинського хвилю суперечок і шквал обурення. Але, якщо ми знову і знову переглянемо той фінал, то помітимо, що після нереалізованого Бєлановим пенальті, скоріше голландці були ближчими до 3:0, аніж радянські футболісти  до 2:1.

А насправді Лобановський виявився правий. Якби його команда програла фінальний матч не 0:2, а 0:3 чи 0:4, чи були б настільки почесними ті срібні медалі? Чи багато любителів футболу пам’ятає, хто був би головним тренером збірної СРСР у фіналі 1972 року, розгромно програного німцям 0:3? А так у всіх уболівальників у пам’яті залишилася пристойна гра нашої команди з якимись шансами на успіх...

Як, найімовірніше, і більшість, не люблю, коли на біле кажуть чорне і навпаки. Жахливо коробило під час прочитування і прослуховування коментарів деяких фахівців, які, незважаючи на перемоги нашої молодіжної збірної, все одно продовжували повторювати, що вона грає погано і показує старомодний футбол...

При цьому так само викликало роздратування і те, що після розгромної поразки команди в півфіналі почали лунати голоси, що, мовляв, усе гаразд, ви однаково на Олімпіаді, а хлопцям варто сказати спасибі. Цікаво, а якби наприкінці гри рахунок став 1:6 (а там реально йшов шостий гол), теж усе було б чудово?

Але навіть не стільки дивний оптимізм окремих шанувальників гри, скільки післяматчеві висловлювання головного тренера «молодіжки» Руслана Ротаня вразили до глибини душі. Виявляється головна причина такого результату півфіналу в тому, що команду затримали в якомусь ангарі в аеропорту. Потім, щоправда, було додано, що, якби йому (Ротаню) і його команді дали ще день відпочинку, то можна було посперечатися про результат.

Я не розумію, про що говорить Ротань? Чемпіонати світу та Європи — швидкоплинні турніри, специфіка яких якраз і полягає в умінні швидко відновлювати гравців. У цьому і суть роботи головного тренера збірної. Саме це він зобов’язаний вміти робити, а не скаржитися на те, що з цими обставинами йому довелося зіткнутися. Це, як далекобійник поскаржиться на те, що йому необхідно їхати вночі або носій на вокзалі заявить, що валізи важкі.

Теж саме про ангар. Невже енну кількість разів літаючи на літаках, ніхто не стикався з такою проблемою, що десь потрібно почекати, десь посидіти? Звичайна специфіка перельотів.

Загалом, послухавши все це, зловив себе на думці: «Найгидкіше, коли футбольні проблеми виправдовуються нефутбольними причинами». Якщо щось тобі заважає грати, оголоси до матчу. Але говорити після гри, та ще й програної...

Ротань міг вийти і сказати, що, мовляв, переоцінили трохи себе, хотіли зіграти у футбол, як і в груповій грі з Іспанією, але, вже, вибачте, не вийшло. Ми будемо далі працювати... Але було сказано про ангар.

І ось тут ми підходимо до того, з чого почали. Є матчі, які не можна програвати багато. Вприся, помри, але не дай. Є матчі, під час яких не можна кидати грати і розвалюватися, тому що над тобою потім сміятися будуть. І цим має керувати головний тренер. А вже, якщо таке сталося, то постаратися пояснити, чому твої футболісти після рахунку 1:4 перестали грати?

Ви згадайте багато міжнародних матчів, який Лобановський програв у чотири м’ячі? Так, зрозуміло, він Метр, він вище за всіх, він назавжди. Але справа не в Лобановському, а в самому підході. У рівні відповідальності і перед собою — молодими гравцями і таким же молодим тренером, і перед уболівальниками, яких, так би мовити, «приручили» своєю чудовою грою і в групі, і в 1/4...

А тому, хочу побажати Руслану Петровичу залишатися сучасною людиною не тільки в тому, що стосується самого футболу, як гри, а й у своїх післяматчевих реакціях. Оскільки, одного без іншого не існує, і, якщо починає між собою конфліктувати, то в програші, якраз тренер і залишається. А йому ще працювати і працювати. І готувати команду до Олімпіади.

Артем ЖОЛКОВСЬКИЙ для Dynamo.kiev.ua