Півзахисник «Металіста 1925» Артем Габелок поділився емоціями після потрапляння осколків безпілотника в його київський будинок.
— Артеме, вітаю. Шкода, що дзвоню не з футбольного приводу.
— Так, прилетіло. Ми прокинулися вранці у Львові, почали читати новини. Пощастило, що нас не було в Києві. Ми живемо на шостому поверсі, прилетіло на 25-й. Завжди думаєш, що тебе це не торкнеться, але ось так от виходить... Неприємна ситуація.
— Це були осколки ?
— Збили безпілотник шахед, як я розумію. Були б удома, пішли б у ванну. Але судячи з того, як прилетіло, і ванна могла б не допомогти. Ситуація змушує задуматися.
— Де ще можна сховатися ?
— Залежить від масштабу. Якщо ми знаємо, припустимо, що летить 100 ракет, то йдемо на паркінг під будинком. А якщо тривога вночі, як цього разу, о другій годині ночі, то стелимо у ванній. Ми зазвичай стелимо у ванній заздалегідь, і якщо тривога, то переходимо в неї.
— У паркінгу і не поспиш ?
— Ні, погуляти, посидіти. Три години, припустимо, там не висидиш. Якщо прильоти щодня, то ти, умовно кажучи, у тонусі, тоді й на паркінг спускаєшся. А якщо затишшя, то розслабляєшся, сподіваєшся, що в цей будинок не прилетить. Ми в тому районі, де ми живемо, біля нас часто спрацьовує. Кожна тривога, ми розуміємо, що буде багато вибухів.
— «Металіст 1925», зазвичай живе в Києві, вірно? Усій команді важко, якщо ніч була із сиренами?
— Звичайно. Особливо коли багато прильотів, у нас шумно. Так, база в Щасливому під Києвом, усі живуть у місті в основному. Бувало, що ми просто всі в Щасливе їхали, якщо багато вибухів. Там пересиджували.
— У Львові відпочивали ?
— Ні, збори з командою. У Винниках. Тренуємося на полі стадіону імені Маркевича, живемо в готелі Козловського, іноді тренування й на базі «Руху». Зараз багато бігової роботи, підтягуємо фізичний стан. Посилюємося, клуб підписав кілька гравців. І, може, ще хтось додасться. Закладаємо фундамент, сподіваємося на вдалий сезон.
— Уже знаєте завдання на сезон ?
— Поки що важко сказати. Ще є позиції, які потрібно посилювати, і на ротацію гравці потрібні. Звісно, хотілося б не за виживання боротися, а за єврокубки, до цього ми прагнемо. Подивимося.
— Артеме, вперше з вами спілкуюся. Ви завжди такий спокійний?
— Я завжди такий (усміхається). Загалом, нормально себе почуваю.
— Ваша дівчина Даша першою повідомила про те, що було влучання у ваш будинок.
— Так, так вийшло, що вона теж працює в «Металісті 1925». Вона з нами на зборах, тут мені трохи краще, ніж іншим гравцям, їхні дружини і подруги залишилися в Києві.
— Як вона ?
— Нормально, все добре. Взагалі, вона така, більш нервова людина. Коли вибухи, я тільки відкриваю очі, а вона вже у ванній лежить. У тому плані в неї реакція краща, ніж у мене (усміхається).
— Ванна настільки велика ?
— Я маю на увазі ванну кімнату. Так, там можна постелити на двох.
— Це зручно, коли ваша дівчина з вами в одному клубі?
— Дуже зручно. Мені в цьому плані дуже пощастило. Не знаю, де ще таке є. Особливо, що стосується зборів, ми разом.
— Даша веде соцмережі ?
— Медіа-відділ клубу. Ведуча, яка на відео розповідає всі цікавинки з життя «Металіста 1925».
— Партнери по команді не скаржаться, що ваші фотографії частіше за інших у соцмережі викладають?
— Ні, такого не було. Хіба що жартома, пожартувати-підколоти (усміхається). Це в нас у клубі — нормально (усміхається). Тим паче що в нас є і фотограф, і відеограф, а в Даші функції журналіста.
— І Даші зручно. Завжди є як мінімум один футболіст, який дасть інтерв’ю.
— Сто відсотків.
Антон Терехов