Головний тренер «Динамо» Мірча Луческу розповів, чому вирішив залишитись працювати в Україні після початку повномасштабного вторгнення росії.
«Я виходив з думки, що я провів дуже хороший час, коли я був у донецькому „Шахтарі“, це був і перший рік у київському „Динамо“, коли ми виграли чемпіонат України, кубок України, зіграли в Лізі чемпіонів. І тоді, я подумав, що не можу бути зі своїми колегами тільки у хороші часи, коли ми добивалися успіху. І я вирішив залишитися, коли абсолютно всі іноземці вирішили роз’їхатись. Тоді ми втратили 11 футболістів. Я сказав, що не можу поїхати. Це мій обов’язок залишитись. Буду тут поки зможу, тому що мені вже 78 років.
Що стосується самого футболу під час війни, то зменшилась навіть кількість спортивних каналів. Вболівальники досі не можуть прийти на стадіони, а ми знаємо, що вони створюють чудову атмосферу. Ви відчуваєте їх неймовірну підтримку.
Це дуже важко, адже в будь-який момент може пролунати сирена, яка інформує про повітряну тривогу. Таке може трапитись і під час тренування, і під час матчу. Ми чекаємо на відбій тривоги, а потім повертаємось на поле. Ще один аспект, який досить важко витримати, це те, що перед матчами завжди є хвилина мовчання за жертвами війни або людиною, яка постраждала внаслідок війни: люди без ноги, без руки... вони виходять на поле і роблять перший удар по м’ячу. Дуже важко на це дивитись... У цю хвилину мовчання перед моїми очима проходять усі жахіття та нещастя війни», — сказав Мірча Луческу в ефірі ProSport Live.
отдолжение он делает еще!)
Мене дивує що таких інтерв'ю в нього десятки щомісяця, в яких він люб'язно і розлого відповідає на запитання румунських медіа. Чого не скажеш про наших журналістів, які або не здатні, або не можуть розбалакати людину
В нас що не інтерв'ю з будь-ким - підготовлені відповіді на підготовлені питання. Я думаю незалежний журналіст, у якого болить за Динамо, ставив би дещо інші питання
Короче сподобалась мені дівчина, почали зустрічатись. Але з часом я зрозумів, шо це не моє і мені надскладно знаходитись у таких відносинах, але я тупо не знав як її покинути. Я чіплявся за кожну можливість, але вона уперто не розуміла моїх натяків. Більше того вона розповідала як мені з нею повезло і що яким би я не був, вона завжди буде зі мною. Ну короче, натяк, я думаю, зрозумілий))