Олексій Михайличенко: «Як президент УЄФА взагалі може публічно обговорювати, яка збірна важливіша у футболі?»

Колишній півзахисник та головний тренер «Динамо» і збірної України Олексій Михайличенко, у якого є досвід виступів в Італії, поділився очкуваннями від матчу відбору Євро-2024.

«Це буде бій, у якому немає місця компромісам»

— Олексію Олександровичу, чого очікуєте від матчу Україна — Італія?

— Перш за все — перемоги нашої команди. Іншого результату я навіть не розглядаю. Італія пропустила чемпіонат світу і хоче реабілітуватися, але це не наші проблеми. Наша ціль — це вихід на Євро. Думаю, ми гідні того, щоб отримати цю путівку.

— Завдяки чому ми можемо перемогти Італію?

— Кожен матч — це боротьба характерів, а вже потім йде тактика, майстерність та все інше. Думаю, тренерський штаб на чолі з Ребровим дуже добре попрацює і знайде ключ до перемоги. Головне — щоб в очах і серцях наших хлопців була тільки жага до перемоги.

— Як ви думаєте, збірна України зможе нав’язати Італії гру першим номером чи краще грати на швидких контратаках?

— Це залежить від того, яку тактику обере Сергій Ребров. Італію влаштує і нічия, тому вони можуть обрати захисний варіант, але мені важко спрогнозувати.

— Збірна Італії була сильнішою при Манчіні чи зараз — при Спалетті?

— При Спалетті вона стала іншою. Із тих матчів, що я бачив, проти цієї Італії можна грати і вигравати. Багато чого буде залежати від того, у якій формі до гри підійде наша команда.

— Від яких гравців нашої команди ви очікуєте яскравої гри, хто повинен повести за собою збірну?

— Я ніколи не називаю героїв до матчу. Дуже важливо, щоб на полі був не один гравець, а команда. На кожній позиції треба бути лідером. Італійці з перших хвилин повинні побачити, що Україна не поступиться жодним клаптиком поля. Це буде бій, у якому немає місця компромісам.

— У першому матчі італійці виглядали ледве не на голову сильнішими за нашу команду.

— Мені здалося, що наші хлопці у тій грі не змогли показати свої найкращі якості. Італія перемогла, перш за все, завдяки своїй впевненості. Вони більше хотіли здобути три очки. Тому у сьогоднішньому матчі нам потрібно продемонструвати характер.

«Я грав проти Італії чотири рази і ні разу не програв»

— Можете когось виділити у складі збірної Італії?

— Якщо раніше у збірної Італії на кожній позиції були висококласні гравці, то зараз — це рівна команда. На мій погляд, там немає великих зірок. Так, є топові гравці, той же Доннарумма, К’єза, Барела, але вони не рівня Віаллі, Мальдіні, Пірло. З ними можна грати.

— Як думаєте, Мудрик зможе проявити свої сильні сторони, Італія буде давати йому простір для швидких забігів?

— Італія досконально вивчить наших футболістів і те, як вони грають. У цьому матчі все буде залежати від того — переграє Мудрик свого візаві на фланзі чи ні. Але ми ще навіть не знаємо, чи випустить Ребров Мудрика в основі. Я хочу, щоб у цьому матчі всі наші гравці зіграли на 150−200% своїх можливостей.

Дуже важливо, що наші легіонери, — Довбик, Циганков, Миколенко, Зінченко, Мудрик, — почали забивати в останніх матчах за клуби. Це надає впевненості. Сподіваємося, що кожен з них буде лідером на полі і заведе нашу команду.

— Як ви відреагували на слова президента УЄФА Чеферіна, що «Італія повинна кваліфікуватися на Євро-2024. Інакше це буде катастрофа»?

— Для мене це нонсенс. Як президент УЄФА взагалі може публічно обговорювати, яка збірна важливіша у футболі? За кого б він не вболівав, він не має права такого казати.

— Італія провела офіційну гру проти Північної Македонії (5:2), у той час як ми днем раніше зіграли спаринг проти Лехії. Це буде на руку нашій команді?

— Не думаю, що нам це сильно допоможе. Скоріше за все, в Італії буде ротація складу, та і македонці завдали їм не дуже багато проблем, щоб говорити про втрату сил. Я вважаю, що ми зараз в рівних позиціях.

— Зізнайтеся, коли македоняни провели два голи, була думка про диво?

— Дива у матчі з Північною Македонією не сталося, тому нам доведеться все вирішувати самим на футбольному полі.

— Який рахунок прогнозуєте у матчі?

— Я ніколи не даю прогнозів, тому що дуже поважаю і люблю футбол. Коли мене журналісти питають про прогноз, то я завжди відповідаю: +10, +12 градусів. Я дуже хочу перемоги нашої команди, як і вся наша країна. Але буде вона чи ні — вирішать гравці на полі.

— Ви багато разів грали проти збірної Італії у складі СРСР. Який матч вам запам’ятався найбільше?

— Я грав проти Італії чотири рази і ні разу не програв. Звичайно, найпам’ятніші — це два півфінали — на Євро-88, коли ми їх обіграли 2:0, і на Олімпіаді-88, 3:2, я тоді забив переможний м’яч. Це були неймовірні відчуття, коли мій влучний удар допоміг команді вийти у фінал, який ми перемогли.

Потім ми зустрічалися з італійцями у відборі Євро-92, двічі зіграли з ними у нульову нічию і залишили Скуадру Адзуру за бортом європейської першості. І я дуже хочу, щоб наші хлопці сьогодні зробили це ще раз.

«Сампдорія заплатила за мене 5 мільйонів доларів? Мені казали, що більше»

— Давайте поговоримо про ваш італійський етап кар’єри. Як стався ваш перехід із «Динамо» в «Сампдорію»?

— Я міг потрапити в Італію на рік раніше. У мене був підписаний попередній контракт з Ромою, але римський клуб не зміг домовитись з «Динамо». Мабуть, Рома не захотіла бути чемпіоном (сміється, — прим. А. П.). Цей контракт і досі лежить у мене вдома. Сампдорії натомість вдалося домовитись з «Динамо», так я опинився в Італії.

— На Вікіпедії написано, що за вас заплатили 5 мільйонів доларів.

— Мені казали, що більше, але я не вникав у фінансові справи. У той час певну частку за перехід отримував Совспорт, іншу — «Динамо». Багато було нюансів.

— Що вас найбільше здивувало у Сампдорії після «Динамо»?

— Це більше навколофутбольні моменти. Я грав у сильному клубі — «Динамо», багато разів бував за кордоном, тому Італії ані трохи не боявся. У Сампдорії у мене було набагато більше вільного часу, ніж в «Динамо». Ніхто за тобою не стежить, немає такого нагляду, який був у київському клубі, не було заїздів на базу за два-три дні до гри.

У Сампдорії потренувався три години, на наступний день відіграв матч — і ти вільний. Для мене це було дико. У цьому плані потрібно було трохи перелаштовуватися.

Також було тяжко в плані мови, адже я не знав ні англійської, ні італійської. Я сумував за атмосферою «Динамо», тому що з Києва раніше ніколи не виїжджав на такий довгий час. Поруч не було друзів і родини, до цього треба було підготуватися, а часу не було.

— З ким ви найбільше товаришували у «Сампдорії»?

— Дуже гарні стосунки у мене були з Пальюкою, Бонетті, Віаллі, але найбільше я здружився із бразильцем Серезо. Він дуже хороший футболіст і людина, завжди мені допомагав. Ми багато разів вечеряли у нього вдома, там завжди була тепла і чисто бразильська атмосфера, багато дітей.

Мені дуже допоміг тренер Бошков і партнер по команді Катанець. Вони бачили, що я не розумію італійської, тож спілкувались зі мною сербською, яка дуже схожа на нашу.

— А з Верховодом дружили? У нього ж батько — виходець з України.

— Він був трохи старшим, тому я з ним особливо не спілкувався. У Сампдорії були свої групи за інтересами, брехати не буду.

— Яким тренером був Бошков у порівнянні з Лобановським?

— Іншим. Я не можу порівнювати, хто був кращим, але для мене Лобановський завжди залишиться номером 1 у світі. Я не можу і не хочу ставити когось в один ряд з Лобановським.

Проте Бошков привів Сампдорію до чемпіонства, коли на нас мало хто ставив, адже в Мілані грали ван Бастен, Гулліт, Барезі, Мальдіні, Райкард, в Інтері — Бреме, Клінсманн, Маттеус, в Наполі — Марадона. У той час Серія А була найсильнішим чемпіонатом світу, де грали найкращі футболісти.

«Для мене Марадона трошки кращий за Мессі, хоча Лео також великий футболіст»

— Чим вам згадується протистояння з Марадоною?

— Ми перемогли Наполі чотири рази — у чемпіонаті (4:1, 4:1) і Кубку (1:0, 2:0). Пам’ятаю, як у кубковій грі у Неаполі Марадона повинен був забивати нам гол, але я його жорстко збив у воротарському майданчику і вибив м’яч. Я був на 100% впевнений, що це пенальті, але арбітр показав продовжувати грати. Як не дивно, Марадона навіть не сперечався.

— Ви грали проти Марадони, бачили, як виступає Мессі. Хто для вас найкращий футболіст в історії світового футболу?

— На перше місце я поставлю Пеле. Він єдиний футболіст, який тричі ставав чемпіоном світу. Це велике досягнення. Недарма він Король футболу.

Марадона самотужки приводив Наполі та збірну Аргентини до чемпіонства. Навколо нього будувались команди. Тому для мене Марадона трошки краще Мессі, хоча Лео також великий футболіст.

Футбол дуже сильно змінився. Раніше було багато класних ювелірів, а зараз більше хороших ремесників.

— Який гол за Сампдорію ви згадуєте найчастіше?

— Я був дуже радий, що забив «Мілану» у грі за Суперкубок Європи. Той гол вийшов доволі класним. Ми повинні були забивати і вдруге, але нам не пощастило і матч завершився унічию — 1:1. У другій зустрічі в Болоньї «Мілан» нас переграв уже по ділу — 2:0.

— Завдяки чому «Сампдорії» вдалося стати чемпіоном у тому сезоні?

— Секрет успіху дуже простий. Перш за все, завдяки нашому бажанню, ми дуже цього хотіли. У Сампдорії були хороші футболісти і нам вдалося виграти вирішальні матчі.

Ми перемогли головних наших конкурентів — «Мілан» та «Інтер». Так, у Сампдорії була частка везіння у цих матчах, але без фортуни у футболі не можна здобувати титули. У чемпіонаті було багато ігор, коли Сампдорія виривала перемогу на фарті. Тому я хочу, щоб сьогодні збірній України також трохи пощастило.

Я добре пам’ятаю, як нам не пощастило у фіналі Євро-88 проти Нідерландів (0:2). Ми тоді не забили пенальті, потім влучили у штангу, а ван Бастен забив неймовірний гол — пробивав би він так ще сто разів, то не влучив би ні разу. Тому трохи везіння завжди повинно бути.

«В день гри на базі Сампдорії завжди стояли пляшки з вином і можна було спокійно налити та випити кухоль»

— Хто вас вражав на тренуваннях «Сампдорії», що ви дивились і думали: ого, який топ рівень?

— У Сампдорії було дуже багато класних футболістів, які повністю віддавались на тренуваннях — Пальюка, Манчіні, Верховод, Віаллі, Маніні, Ломбардо, Серезо. Віаллі завжди залишався після тренувань і відпрацьовував удари з різних позицій до автоматизму. Саме тому він так багато забивав.

— На Вікіпедії написано, що у вас склалися непрості стосунки з Манчіні та Віаллі. Що там було?

— Вікіпедія бреше, ніяких сутичок з ними точно не було. Просто у грудні в мене почався тяжкий період у Сампдорії, але він ніяк не пов’язаний з Манчіні та Віаллі. Згодом я все проаналізував і зрозумів, чому мені було тяжко і я перестав потрапляти в основний склад. У мене тоді був штопор — не біглося, не билося, паси не віддавалися, взагалі мало що виходило.

— Чому?

— Тому що упродовж десяти років в «Динамо» у мене завжди була відпустка в грудні, і мій організм звик у цей час до відпочинку. А в Італії грали постійно. Через рік у Рейнджерс ця проблема минула, адже я пройшов період адаптації.

— У Сампдорії у вас була одна червона картка, яку ви отримали в матчі з Інтером. Що тоді сталося?

— У мене була сутичка з Бергомі. Він мене провокував, ходив ззаду і наступав на ахіли. Я відмахнувся, але навіть не доторкнувся до нього. Бергомі впав і почав симулювати. Боковий арбітр не побачив, що дотику не було, і мене одразу вилучили з поля. Але «Сампдорія» навіть удесятьох перемогла 3:1.

— У «Сампдорії» бували порушення режиму? Ви згадували Серезо, а бразильці славляться тим, що люблять погуляти.

— Бразильці йдуть в загули, коли їх декілька в команді, а Серезо в нас був один. Коли я у нього вечеряв, то він міг випити трохи червоного вина, але це нормально. Що казати, якщо в день гри на базі Сампдорії завжди стояли пляшки з вином і можна було спокійно налити та випити кухоль. Італійці без вина не можуть жити.

— Чи не привозили ви партнерам по «Сампдорії» української горілки або сала?

— Ні, але іноді Віаллі та Пальюка просили мене привезти чорної ікри. Вони її дуже любили. Тоді ікра продавалась по доступній ціні і можна було везти, скільки завгодно.

— Можете згадати якусь цікаву історію з вашого італійського періоду?

— Коли Сампдорія здобула чемпіонство, то у нас був святковий банкет разом з дружинами. Випили трохи шампанського, тут до мене підходить жінка Верховода і каже: «Мій чоловік ішов до цього тріумфу довгих вісім років». Я на неї так подивився і відповів: «Щось він надто повільно йшов, мені одного року вистачило». Ми посміялись.

«В „Динамо“ із Сампдорії я взяв би лише Віаллі, та й то — в запас. Манчіні не зміг би працювати на команду, як того вимагав Лобановський»

— Як стався ваш відхід із Сампдорії, чому ви провели в Італії тільки сезон?

— Як я вже казав, у грудні в мене був тяжкий період, у січні я вже почав виходити на заміну, але «Сампдорія» купила ще одного іноземця, а на полі одночасно можна було знаходить лише трьом. У цей час із пропозицією щодо мене вийшов «Рейнджерс», який запропонував мені чотирирічний контракт.

Мабуть, у мене була невеличка образа на Сампдорію, і я вирішив, що не буду нічого доводити. Якщо клуб так хоче, то я прийму пропозицію Рейнджерс. Я ні разу в житті не жалкував про це рішення і відіграв у Шотландії п’ять сезонів. Згадав цікаву історію.

— Розповідайте.

— Коли я переходив в «Рейнджерс», то однією з умов трансферу було те, що «Сампдорія» два роки буде приїжджати на передсезонні турніри в Глазго. Італійську команду вже тренував Свен-Йоран Ерікссон, з яким у мене склалися прекрасні стосунки. Приїхали вони першого року, Еріксон мене питає: «Ви чемпіони?». Я кажу: «Так. А ви?». Ерікссон посупився: «Ні».

Наступного року знову ти саме: «Ви чемпіони». — «Так. А ви?». — «Ні». Я тоді кажу Ерікссону: «Беріть мене знову в „Сампдорію“, навіть, якщо я грати не буду, то ви станете чемпіонами». Він відповідає: «Знаєш, а я над цим уже розмірковую». Ми разом посміялись.

— Зараз вас згадують у Генуї?

— Мене запрошували на зустріч з нагоди десятиріччя чемпіонства «Сампдорії». Коли я був головним тренером збірної України, то приїздив у Геную на матч «Металіста» в Лізі Європи. Мене тоді запросили на поле і вручили футболку «Сампдорії» з моїм прізвищем. Фанати мене дуже приємно зустріли, вони й досі пам’ятають, як я грав за їхню команду. Це дорогого варте.

— Якщо порівняти «Сампдорію» чемпіонських часів з «Динамо», в якому ви грали, яка команда сильніша?

— На мій погляд, Динамо було сильніше, хоча Сампдорія виграла Кубок Кубків у 1990 році. Я пам’ятаю півфінал Кубка європейських чемпіонів 1986/87 проти Порту. «Динамо» тоді трохи не вистачило для виходу у фінал. У нас була дуже потужна команда. Теж саме було у 1999 році. «Динамо» було сильніше Баварії, але не пощастило, не вистачило футбольного нахабства та фарту.

— Якщо ви б могли взяти із «Сампдорії» трьох гравців на вибір у «Динамо» ваших часів, то кого б взяли?

— Тільки Віаллі, та й то — в запас. Манчіні? Він хороший футболіст, але не зміг би грати в ту гру, яку сповідувало Динамо. В Сампдорії вся гра будувалась навколо нього, у київській команді такого б точно не було. Я не думаю, що Манчіні зміг би працювати на команду, як того вимагав Лобановський. Заваров був кращим за Манчіні, якщо порівнювати за матчами збірних.

Я тільки через декілька років дізнався, що Манчіні грав у півфіналі Євро проти збірної СРСР, на полі його взагалі видно не було. А от Віаллі я запам’ятав.

«Канчельскіс жалівся, що в Росії не має можливостей, він не міг знайти роботу і довелось виїхати в Австрію»

— Після початку війни вам хтось телефонував чи писав із «Сампдорії»?

— Мені писав Івано Бонетті. А так, з Італії мало надходило повідомлень, з Шотландії — набагато більше. Навіть дзвонив росіянин Ігор Скляров, з яким я грав в олімпійській збірній. Він довгий час проживає в Чикаго і відразу запропонував допомогу. Скляров з перших днів записався в тероборону Чикаго. Вони там займаються волонтерством і допомагають Україні.

— У Канчельскіса мати живе в Україні. Він не дзвонив часом?

— Він мені телефонував десь через пів року після початку повномасштабної війни. Жалівся, що в Росії не має можливостей, він не міг знайти роботу і довелось виїхати в Австрію.

— Про війну в Україні він щось казав, розуміє, що тут відбувається?

— Дуже розпливчато. Він був не впевнений і, здається, не зовсім розуміє, що в нас відбувається. Більше ніхто з Росії мені не телефонував, та я й не хочу з ними розмовляти. Що вони можуть сказати?

Щоб повністю зрозуміти ситуацію, потрібно знаходитись в Україні. Пам’ятаю, як у перші дні війни я допомагав виїхати легіонерам «Шахтаря» та «Динамо» і їхнім сім’ям, яких забули в готелі «Опера». У мене досі перед очима їхні перелякані погляди, діти, які плачуть. Ніхто не розумів, що відбувається і що буде далі. Перед нашою поїздкою на вокзал вони почали молитися — це було дуже страшно.

Я їхав, а на дорогах не було жодної машини, на мене дивились як на божевільного: «Куди ти їдеш?». Нічого, все буде добре. Я впевнений, що ми переможемо і проженемо російську нечисть з нашої землі.

— Чув історію, як українським гравцям після Євро-92 пропонували виступати за збірну Росії, відмовились тільки ви та Олег Кузнецов. Розкажіть, як все було?

— Ми розпочинали відбірковий цикл як збірна СРСР, а на чемпіонат Європи поїхали вже як СНГ. Після турніру мені зателефонував Колосков із Москви. Він сказав, що я буду капітаном збірної Росії, мені пропонували хороші гроші, квартиру, і не тільки. Але для мене є тільки одна рідна країна — Україна.

Я не став навіть розмовляти, а тільки розсміявся у відповідь. Колосков каже: «Я знав, що ти відмовишся, але я повинен був запропонувати». Я дуже пишаюся тим, що зіграв два матчі за збірну України.

«Я не сказав би, що Мілевський гірший Гаскойна»

— У «Рейнджерс» ви перетнулись з Полом Гаскойном. Розкажіть якусь цікаву історію, пов’язану з ним.

— Історій було багато, але не всі можна розказувати (сміється, — прим. А. П.). Колись я жорстко відповів Гаскойну на якесь зауваження, а він мене обізвав: «You Russian bastard». Я йому кажу: «You Scottish bastard». Для нього не «бастард» було образливим, а «шотландець», тому що Гаскойн — англієць. Він обурився: «No! I’m English bastard». Тоді я йому кажу: «Я не Russian bastard, а Ukrainian». Після цього ми обнялися — нічия.

Що з Гаскойном, що з Браяном Лаудрупом, який прийшов у Рейнджерс пізніше, у мене склалися хороші відносини.

— Здається, що Мілевський повторює долю Гаскойна, хоч був і не таким легендарним футболістом, як англієць.

— Дуже прикро, що так сталося. Не всі футболісти можуть знайти себе після ігрової кар’єри. Я не сказав би, що Мілевський гірший Гаскойна. Артем грав на чемпіонаті світу, є віце-чемпіоном Європи у складі України U-21, здобув купу титулів з «Динамо».

Будемо сподіватись, що з Артемом все буде гаразд, він був класним футболістом і є доброю людиною. Мабуть, йому тяжко відмовляти друзям. Сподіваюсь, він вилікується і зможе знайти себе у житті. Щиро бажаю йому цього.

«Перед початком сезону я вважав "Динамо» фаворитом номер 1 на чемпіонство«

— Дивитесь чемпіонат України?

— Звичайно, що дивлюсь. Хочу повернутись трохи назад. Коли почалась війна, то ми, в УАФ, розуміли, що якщо не відновимо чемпіонат, то загубимо наш футбол, а відновити його буде дуже тяжко. Добре, що зараз грають в усіх дивізіонах, на юнацькому рівні і жіночих лігах. Хоч на дві години, але люди можуть відволіктись від проблем і повернутись до нормального життя.

Будемо чекати, поки "Шахтар» повернеться в Донецьк, «Зоря» — в Луганськ, «Маріуполь» — в своє місто, «Металіст» — в Харків, «Кристал» — в Херсон. Я вірю, що завдяки нашим ЗСУ це відбудеться.

— Як ви дивитесь футбол — по телевізору чи YouTube?

— По-різному. Якщо матчі відбуваються в Києві, то я намагаюсь дивитись в живу — і першу, і другу ліги. Часто відвідую матчі на стадіоні імені Баннікова. Останній матч, на якому я був, це «Зоря» — «Полісся» на «Лівому березі». Гра мені дуже сподобалась і шкода, що на стадіоні не було глядачів. Хочеться, щоб уболівальники якнайскоріше повернулися на трибуни, але, на жаль, зараз це неможливо.

— Від гри якої команди УПЛ ви отримуєте насолоду?

— У мене тільки одна любов — це київське «Динамо». Я не можу вболівати за когось іншого. У цьому сезоні є багато гарних команд: «Полісся», «Кривбас», «Шахтар», «Динамо», «Дніпро-1». Мені і «Зоря» дуже сподобалась у грі з «Поліссям», але в гравців луганської команди трохи не вистачає майстерності та удачі. Я бачу, що наші команди вміють грати в футбол, а це дуже добре.

— Гра вашого рідного «Динамо» зараз не приносить задоволення вболівальникам.

— Я бачив багато матчів, де кияни домінували і повинні були вигравати. Перед початком сезону я вважав «Динамо» фаворитом номер 1 на чемпіонство. У них залишився Бущан, з’явився Ванат, повернувся Ярмоленко, є Буяльський, Шапаренко. «Динамо» зберегло кістяк, на відміну від інших команд УПЛ.

Але щось пішло не так. Проте час, щоб виправити ситуацію, є. Побачимо, як воно буде.

— Шовковський зможе виправити ситуацію?

— Мені важко відповісти, тому що я не знаю його як тренера та які в нього методи роботи. 90% тренерської праці робиться до гри. Оцінювати його роботу можна буде в кінці сезону.

— Хто буде претендувати на чемпіонство в УПЛ цього сезону?

— Це «Дніпро-1», який при Максимові показує чудову гру, «Динамо», «Шахтар», «Кривбас» і «Полісся». Чемпіонат у цьому сезоні напрочуд цікавий.

— Чи може статись сенсація, і чемпіоном стане не «Шахтар» і не «Динамо»?

— Все можливо, але спрогнозувати важко. Ми ж не знаємо, як команди будуть виглядати після зимової перерви, які в них будуть трансфери. Чемпіоном стане той, хто цього заслужив. Під кінець нашої розмови хочу ще раз подякувати ЗСУ, завдяки яким чемпіонат продовжується.

Андрій ПІСКУН