«Я жив у щасливий футбольний час», — так назвав свою другу книжку Леонід Буряк — знаменитий футболіст, заслужений майстер спорту, п’ятикратний чемпіон і семиразовий володар Кубка СРСР, володар Кубка Кубків і Суперкубка УЄФА 1975 року. Заслужений тренер України, найкращий тренер країни 1994 і 1995 років.
Зараз Леонід Йосипович є послом ФК «Динамо» (Київ). Пропоную вашій увазі ще кілька фрагментів із цієї книги.
Відкриття Олімпіади-1976 у Монреалі — це як день чудес. Одне з них чекало на мене. Коли я крокував у колоні на параді учасників Ігор і ми біговою доріжкою огинали крутий сектор, у шумі переповнених трибун почув: «Льоня, Льоня, Льоня!». Дивлюся — наші «художниці»: Жанна, Іра Дерюгіна, Галіма Шугурова. Махають руками. Наших дівчат запросили на Олімпіаду, щоб вони могли продемонструвати можливості художньої гімнастики, про включення якої в олімпійську програму вже активно йшли розмови.
Звісно, за першої ж нагоди я перебрався до них. Спалахнув вогонь Олімпіади, зазвучав олімпійський гімн. Мурашки забігали по шкірі. Тримаючи мене за руку, Жанна прошепотіла: «Як добре!.. Я щаслива, що ми разом». «Я теж», — відповів я. Не відриваючи очей від священного вогню, я неголосно сказав Жанні: «Ти згодна?». «Із чим, Ленечко?» — перепитала вона. І я випалив: «Хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Ось повернемося, закінчу сезон — і давай весілля зіграємо». — «Оленю, це можна вважати освідченням у коханні?!» — «Вважай це поясненням. Так так чи ні?» — «Так, звичайно так!»
Мене з Юрієм Федоровичем Кравченком дружба пов’язувала не один рік. Будь-якому чоловікові приємно, коли його вважають мужнім. Але що таке мужність? Якими критеріями оцінюється ця якість? Питання, звісно, риторичне. Для мене мужній чоловік — це Юрій Кравченко. Той Кравченко, який у середині 90-х, будучи міністром внутрішніх справ України, у бронежилеті та з автоматом напереваги протягом двох діб практично без відпочинку разом зі своїми підлеглими, ризикуючи життям, займався «зачисткою» Кримського півострова від організованих бандитських формувань. Але ж цілком міг керувати цим процесом по рації або телефону. Хто або що штовхало його тоді на передову під кулі в мирний час?
Але одного разу я набрав його номер, а ми зідзвонювалися щодня, і мені ніхто не відповів. Того трагічного ранку Юрія Федоровича не стало...
Які секрети забрав він із собою? На жаль, цього ми вже, ймовірно, ніколи не дізнаємося...
На початку 70-х мені обіцяли дати в Києві двокімнатну квартиру. Але постійно відтягували з вирішенням питання. Разом із Лобановським я зайшов у «високий» кабінет. Його господар навідріз відмовився стримати дане слово. Я мало не розплакався від досади — адже обіцяв же!..
Васильович сказав мені їхати на тренування, обіцяв усе владнати. Я й не думав, що йому вдасться це зробити. Увечері того ж дня він сам зайшов до мене в кімнату в старому корпусі бази в Конча-Заспі і якось буденно вимовив: «Ну, тримай свій ордер на квартиру. На новосілля хоч запросиш?»
Із Лобановським я виграв усе, про що міг тільки мріяти. Звання чемпіона СРСР, володаря Кубка країни, Кубок Кубків і Суперкубок УЄФА, став заслуженим майстром спорту. Він виліпив із мене професіонала, довгі роки був моїм поводирем у світі футболу. Коли і я став тренером, то будував свою роботу на його творчих принципах. Для мене він назавжди залишиться старшим товаришем і духовним наставником.
Як швидко летить час... Колись для мене це була порожня фраза, нині ж — наповнена особливим філософським змістом, забарвлена цілою гамою почуттів. Нині ми з Жанною переживаємо особливі непередавані відчуття. Тому що ми — дідусь і бабуся! Андрій і Оксана подарували нам п’ятьох онуків.
Це означає, що наше сімейне щастя багаторазово зросло. Ми радіємо йому і намагаємося, як і колись, нести його по життю обережно й побожно, наче по самі вінця наповнену чашу — щоб, не дай Боже, не розплескати, не зронити жодної крапельки.
Олександр ЛИПЕНКО для Dynamo.kiev.ua
Жанна що, так і називала чоловіка? "Оленю"?
Я розумію, що то дрібниці, але ж то не я журналіст, і не веду колонку на сайті, а ви!
Жанна що, так і називала чоловіка? "Оленю"?
Я розумію, що то дрібниці, але ж то не я журналіст, і не веду колонку на сайті, а ви!