Донька Валерія Лобановського, Світлана, поділилася спогадами про батька у річницю його дня народження.
— Кожного разу приходжу на Байкове кладовища та до пам’ятника біля стадіону з однією думкою — що батько та мати поруч зі мною й у всьому мені допомагають. Особливо в цей час.
— Якби Валерій Васильович був живий зараз, яким він був би?
— У нього нічого не змінювалося, незважаючи на обставини, тому я впевнена, що він був би таким, як і завжди.
— А як думаєте, як би Валерій Васильович реагував на війну?
— А чи може бути якась інша думка стосовно війни, окрім негативної? Так само й батько, впевнена, негативно ставився би. Загалом, усім зараз складно — і спортсменам, і тренерам, і звичайним людям. Життя — дуже тяжка річ, а в нинішні часи й поготів.
— Вам приємно, що й зараз збираються люди, аби вшанувати пам’ять вашого батька?
— Мені приємно, що хоч хтось згадує мого батька. Спочатку, після його смерті, було набагато більше людей, але з кожним роком їх усе меншає.
— На такі заходи часто приходять діти із динамівської школи. Важливо, щоб вони знали історію, яким був Валерій Васильович?
— Діти завжди були нашим майбутнім, і, звичайно, дуже важливо, аби вони знали історію «Динамо» та видатних особистостей цього великого клубу.