Георгій Цітаішвілі: «Я не хотів грати за збірну України»

Півзахисник київського «Динамо» Георгій Цітаішвілі, який зараз виступає на правах оренди за «Динамо» з Батумі, розповів про своє рішення змінити футбольне громадянство та не виступати за українську збірну.

— Один із найяскравіших моментів у вашій кар’єрі, мабуть, молодіжний чемпіонат світу. Погоджуєтеся?

— Ну на даний момент з того, що я зіграв — це один із найбільш пам’ятних моментів. Але і за Грузію U-21 на Євро ми виступили для нашої країни історично. Так, як пройшли вперше групу, вийшли у плей-оф. А з такої групи вийти, я думаю, шансів у нас було менше 1%. Ну це якщо порівнювати там фаворити чи ні. Але я думаю, що найцікавіше ще попереду. Тому сподіваюся, що ще будуть моменти, якими можна буде пишатися.

— Артем Мілевський нещодавно зізнався про космічні преміальні за ЧС-2006 року у розмірі 150 тисяч доларів. Що ви отримали за молодіжний ЧС?

— Я не дуже люблю розмовляти про фінанси. Але скажу, що тоді була набагато менша сума тієї, про яку ви сказали. Я не знаю, у кого як було раніше, але скажу, що після того, як нам дали винагороду, то це не було для нас якоюсь принциповою темою чи основним фактором. Найголовніше тоді була перемога і Кубок світу, який у нас є. Це круто, що є таке досягнення. А федерація дає вже зі своїх можливостей. І на цьому дякую. Могли і нічого не дати, ніхто б нічого не сказав, я думаю.

— Ви вважали себе успішним футболістом після того моменту?

— Та ні. Десь глибоко всередині себе ти вважаєш себе успішним і відчуття, що ти добився того, що можуть зробити одиниці. Але до успіху ще далеко. Виграти чемпіонат світу U-20 — це ще не кінець кар’єри. Я вважав, що я успішний гравець на молодіжному рівні. Але не на дорослому рівні. U-20 — це ще молодіжний футбол.

— Нерідко ми бачили, що перспективні футболісти після таких тріумфів на молодіжному рівні губилися пізніше.

— Ну так, я це і кажу. Дорослий футбол непередбачуваний. Ти можеш виділятися серед молоді, але потім ти не зможеш розкритися. У кожного футболіста є свій час, коли йому вдається розкритися. У когось це 18 років, у іншого 23 роки, а в третього взагалі 28 років. І можна багато прикладів навести, хто робив це пізно. Лестер навіть можна пригадати і пів команди там такої. Треба працювати і чекати моменту, який прийде і тоді він буде там, де і має бути.

— Психологічний фактор основний у цей час? Саме перерости молодіжний футбол.

— Так. І психологія, і ігровий час, впевненість в собі. Ситуація в команді, як до тебе ставляться тренери. Якщо ти відчуваєш себе в команді потрібним — буде прогрес. Це як в житті. Якщо твоїй сім’ї ти не потрібен, то ти не будеш відчувати себе зручно. Не будеш рости, як особистість. Є футболісти, про яких колись говорили, що вони не будуть у великому футболі, бо немає тих чеснот. Чи якихось неймовірних даних та швидкості, техніки… Але вони грають у великий футбол. Все вирішують менталітет, психологія і впевненість в собі. Це дає дуже багато, я думаю, 70% твого успіху.

— Зараз ви гравець національної збірної Грузії. Але могли б виступати за Україну. Що скажете про нинішню команду Сергія Реброва?

— Я знаю Сергія Реброва і всіх його помічників. Вони працювали зі мною в академії. Я думаю, що цей склад, який зараз у збірної України — він навіть на 2% не розкрився. Ну це з моєї сторони така думка, бо я знаю тренерський штаб і вони можуть дуже багато дати збірній України. Треба просто трішки більше часу, щоб вони поставили свою тактику, гру і щоб в усіх було розуміння. Я слідкую, звісно, за матчами збірної України. Це дуже добра команда і більшість гравців складу грають у топових чемпіонатах. Я думаю, всі топ-збірні, які виходять проти команди Реброва — ніколи не розслаблені. Тому що можна очікувати будь-чого від збірної України.

— Який шанс у цієї команди пробитися на чемпіонат Європи?

— Якщо би мене запитали про мою збірну і який шанс — то я би не відповів на це питання. Це не дуже приємно, коли говорять гучні слова у бік конкретної збірної і кажуть про невпевненість іншої. Я вважаю це неправильним. Але думаю, що перевага на боці українців. Буде матч — побачимо. Я вболіваю, сподіваюся і хвилююся за збірну України. Я немало прожив в Україні і був частиною цієї збірної. Не основної, але всіх вікових категорій.

— Ви бачите себе у моделі гри цієї команди? Вдалося б заграти?

— Під тактику Сергія Реброва я би міг підійти. Але на даний момент не думаю, що я би викликався до табору цієї збірної. Так, як моя кар’єра поки не йде вгору. Вона або стабільна, або взагалі є спад. Якщо оцінювати об’єктивно, то вважаю, що не отримав би свій шанс у збірну України зараз. Коли був у Польщі, в «Леху», то на якомусь етапі міг би отримати аванс. Там багато гравців на моїй позиції, які грають в топових клубах. Але в мене не було в пріоритеті, щоби мене викликали якнайшвидше. Мова про той період, коли я ще в Україні грав. У мене була мета грати за збірну Грузії. Не важливо чи була в мене конкуренція в збірній України чи не було. Просто хотілося грати у грузинській команді.

— Таке рішення було давно ухвалене для себе?

— Ну в мене була ця мета в голові і мої близькі знали про це. В той момент я знаходився в Україні і в мене був український паспорт. А чому в мене був український паспорт? До цього ж в мене був паспорт грузинський. Але я від нього відмовився. Тому що для академії «Динамо» (Київ) мені потрібен був український паспорт, щоби я залишився у клубі. В мене була мрія потрапити в першу команду «Динамо» (Київ), тому я і взяв паспорт. Але в мене не було мрії потрапити до національної збірної України. Це вже потім по факту, коли роки йшли — мене викликали у молодіжні збірні України, так як я виділявся. Мені доводилося грати за ці збірні. Я не кажу, що я цього не хотів. Я хотів допомогти, бо вважав себе якоюсь частиною українцем. Але зараз приїхав з грузинським паспортом, бо така мрія — зіграти за збірну Грузії. Якщо хтось каже про те, що мене не викликали у збірну України і я змінив паспорт — то це не так.

Назарій Шмігіль