Гравець польського «Ракува» Владислав Кочергін назвав NV головні переваги та недоліки життя в іншій країні.
— Знаємо ситуацію на польському кордоні. В команді проскакували розмови про це? Про погіршення стосунків між країнами.
— Ну таких розмов не було. Але в мене завжди запитують, як справи в Україні, всі добре відносять до мене і підтримують нашу країну. Тому у команді точно такого немає, щоби десь погіршилися стосунки до українців.
— Ви вже майже два роки живете у Польщі. Як сім’я адаптувалася до життя?
— Ну моя дружина була вагітна. В Україні на той момент ми були вже зробили всі медичні справи, все запланували. А потім такий швидкий переїзд. Для мене було важливо, щоби ми якнайшвидше розібралися з пологовим будинком у Польщі. Ми ж живемо у маленькому містечку і тут не так сильно розвинена медицина. Тому довелося шукати десь поруч, і ми знайшли у Варшаві. Було непросто туди їздити кожні два тижні на якісь обстеження. Коли вже з цим розібралися, то були проблеми з мовою. Багато хто каже, що українська і польська мови подібні між собою, але це тільки чутки. Треба час, щоби вивчити мову. Я займався з вчителькою і коли позаймався десь 2-3 місяці, то стало легше. Ну і був такий момент, що я до «Ракува» був у «Зорі», і я там не тренувався з першою командою. Тренувався з U-19 і тому мій рівень трохи впав на той момент. Швидкість і момент ухвалення рішень в дорослому футболі і U-19 — це різні світи. Коли я прийшов до «Ракува», то було дуже важко фізично, бо команда тоді вже було на піку своєї форми, а я тільки починав. Тому коли я прийшов, то тренер сказав, що у мене є час, щоби гідно підготуватися до наступного чемпіонату. Я повинен був акліматизуватися в команді, побачити, як там все відбувається, а вже з наступного сезону починати грати.
— Наскільки важко було звикнути до всіх питань у не своїй країні? Люди, звичаї, традиції.
— Ну так, трішки відрізняється все. Але тут такі самі відкриті люди в Польщі, які з першого дня мені намагалися якось допомогти. Трохи незвично було, що тут у вихідні дні все зачинено. Я до такого не звик. В Україні, навпаки, у вихідні дні можна кудись піти і відпочити. А так все добре. Мені подобається тут життя і ми з сім’єю задоволені.
— Скільки часу треба, щоб призвичаїтися?
— Я не думаю, що багато часу треба. Якщо людина приїжджає до Варшави, то там кожен п’ятий вже українець. Йдеш по торговому центру і чуєш українські слова і таке відчуття, що ти в Україні. Якщо брати до уваги інші міста, то там вже менше буде українців. Але я не вважаю, що тут потрібно довго адаптовуватися.
— Вашому сину 1,5 рочки. Як йому живеться там?
— Йому взагалі супер. Росте, щодня чомусь вчиться новому. Ми дуже раді, що виховуємо дитину. Дуже щасливі з дружиною.
— Медицина для сина. На скільки складно щось знайти, домовитися на прийом лікаря?
— Тут дуже складно в плані того, щоби записатися до лікаря. Треба за два місця домовлятися. Це якщо з дитиною все добре. Треба багато довідок, щоби тебе прийняли. Мені в команді допомагають з цим питанням, але людям, які не мають зв’язків тут ще важче.
— Ченстохова — це місто паломників. Може, якість історії є з цього приводу?
— Нічого незвичного не відбувалося. Тут є в місті дуже гарний собор. Бувають різні події, релігійні свята, все тут з розмахом, скажемо. Але якихось певних історій не було.
Назарій Шмігіль