Віктор Леоненко: «Лобановський чомусь думав, що я на всіх погано впливаю. Сабо йому наговорив, що я розхолоджую колектив»

Екс-нападник київського «Динамо» Віктор Леоненко розповів, кого він вважає хорошими тренерами своєї колишньої команди, у чому він не згоден із Лобановським, як після приходу Фоменка «Динамо» обіграло зіркову та поділився своєю думкою з приводу інших тем.

«Я не згоден з тим, що Лобановський багато ганяв Безсонова, Заварова, Раца, Дем’яненка. Їх не треба було ганяти, вони на класі могли спокійно вигравати»

— Вікторе Євгеновичу, «Марсель» звільнив Гаттузо. Це плюс чи мінус для «Шахтаря»?

— Взагалі, це має допомогти «Шахтарю», але може зіграти і злий жарт, тому що, як правило, перша гра з приходом нового тренера виграється. Також «Марсель» грає вдома.

Звісно, я вболіватиму за «Шахтар» і бажаю їм перемоги. Але треба подивитися, скільки донецька команда створить моментів у «Марселі» — і потім будемо робити висновки. Це якщо мені вдасться подивитися матч, у нас же детектива треба наймати, щоб дізнатися, де трансляція буде.

— У вашій кар’єрі в «Динамо» багато змінилося тренерів. Згадаймо ці епізоди і як це позначалося на команді.

— Конкретно я застав Пузача, Онищенка, Павлова, Фоменка, Сабо та Лобановського. За чотири роки в «Динамо» змінилося шість тренерів, не особливо хороших у професіональному плані. Хорошими я можу назвати лише Павлова та Лобановського.

— Але ж ви Лобановського раніше не особливо хвалили.

— Просто я не згоден з його баченням гри, але комусь він підходив.

— Що саме вам не подобалося?

— Я не згоден з тим, що Лобановський багато ганяв Безсонова, Заварова, Раца, Дем’яненка. Їх не треба було ганяти, вони на класі могли спокійно вигравати. Саме тому вони закінчили так рано, у 32 вже не могли грати, хоча спокійно могли виступати до 37.

«У нас у стінку ніхто не хотів ставати, коли Куман бив, одразу до лікарні можна було потрапити»

— Коли Фоменко змінив Онищенка, «Динамо» обіграло зіркову «Барселону» — 3:1. Ви оформили дубль у тому матчі. У чому секрет успіху?

— Я там тренерського успіху не бачу. Мізіна вилучили за гру рукою, ми грали вдесятьох, і засіли в глуху оборону — влаштували Сталінград біля власних воріт. Гру витягнули я і покійний Шкапенко. Коли Паша перший гол забив, Фоменко ще навіть із роздягальні не вийшов.

У цьому матчі боролася вся команда. Ми не грали, а виживали. Тактики ніякої не було: треба було терпіти та чекати на свій момент. По-іншому грати з «Барселоною» було неможливо. А у другій грі вона забила нам стільки, скільки захотіла, перемігши 4:1.

У «Барселоні» тоді грали справжні зірки — Ромаріо, Куман, Стоїчков, Лаудруп, Бакеро, Гвардіола.

— Як вам гралося проти таких зірок?

— Мені здається, якби Куман бив по воротах суперника зі свого штрафного, він би теж іноді забивав. Я таких ударів ще не бачив, м’яч летів як куля. Навіть, не знаю, як його передачі зупиняли Стоїчков та Ромаріо. У нас у стінку ніхто не хотів ставати, коли Куман бив, одразу до лікарні можна було потрапити.

— Фоменко вас похвалив після перемоги над «Барселоною»?

— Ні! Я йшов у роздягальню, думаю, зараз Фоменко хвалитиме, а він ще й напхав. Фоменку не сподобалася наша гра — що в нас нічого не виходило в атаці. Певне, він забув, хто в нас був суперником.

— Чому зняли Фоменка?

— Чесно, вже не пам’ятаю. Тоді мільйон футболістів та тренерів проходило через «Динамо».

«Після вильоту «Динамо» із Кубка України Фоменко сказав нам у роздягальні: «Ну що, вилетіли?». Я йому жорстко відповів: «А ти що, залишився?»

— Як відбувся прихід Сабо?

— Він спочатку був начальником команди, потім його призначили головним тренером. З приходом Сабо нічого не змінилося, всі вони косили під Лобановського, тому нічого не виходило.

— Але ваш суперматч зі "Спартаком» (3:2) відбувся саме за Сабо, коли ви дублем принесли перемогу «Динамо».

— Треба сказати спасибі вболівальникам. Коли на трибунах 100 тисяч, неможливо погано грати. Раніше взагалі було соромно погано грати. Якби я посів друге місце у тому чемпіонаті України, то першим сказав би, що я не футболіст. А зараз четверте займають і вважають себе великими. Тому я їх називаю торпедівцями, а не динамівцями. Пишуть, що за Шапаренка хочуть 80 мільйонів. Подивіться, скільки він забив і віддав цього сезону.

Повертаючись до нашої теми, Сабо на матч зі «Спартаком» нас ніяк не налаштовував. На той час вся команда хотіла його зняти і призначити Дем’яненка, навіть ходили до керівництва з цим проханням. Пам’ятаю, нас, семеро динамівців, потім викликали співзасновники «Динамо», Медведчук та Суркіси, і сказали: «Дем’яненко не хоче бути головним тренером».

Уявляєте, яка атмосфера перед «Спартаком», коли вся команда проти Сабо? А ми вийшли та перемогли!

— Чому Сабо так не любили?

— Тому що він багато істерив і завжди шукав винних, як і Фоменко. Пам’ятаю, після вильоту «Динамо» із Кубка України Фоменко сказав нам у роздягальні: «Ну що, вилетіли?». Я йому жорстко відповів: «А ти що, залишився?». Якщо тренер скаржиться, то йому треба шукати іншу роботу.

Треба насамперед на себе дивитися. Я вже збився з рахунку, скільки гравців «Динамо» вирізали собі пахи. Французькі лікарі, які оперували гравців «Динамо», напевно, мільйонерами стали. Сабо звинувачував у травмах дружин футболістів, мабуть, думав, що часто спали. А причина була у великих навантаженнях.

— Повертаючись до матчу зі «Спартаком,» як Сабо вибирав склад на гру?

— Перед матчами він читав «Спорт-Експрес» і ставив склад, який писали журналісти. Це мені не одна людина казала, та я й сам помічав. Чомусь «Спорт-Експрес» завжди вгадував склад «Динамо».

— Ви після першого тайму «горіли» 0:2. Що Сабо говорив у роздягальні, після чого в другому таймі ви здійснили камбек?

— Він просто мовчав, думав, що у другому таймі нам ще торбу накидають. Але я оформив дубль, а Ребров забив третій. Ми із Серьогою залишили Сабо головним тренером. Якби програли «Спартаку», його прибрали б із команди. Це мені сказали вже через декілька років.

— Сабо розповідав, що часто ловив вас на порушеннях режиму.

— Це одного разу було. За два тижні зборів він знайшов десять банок із-під пива. Я Сабо не хотів говорити, що випили ми їх із Призетком, бо він був молодий. Я сказав, що п’ю одну банку щодня. На базі не було, куди викидати пляшки, і я їх складав у шафу, де лежали подушки та ковдри. Я ніколи п’яним не ходив, тож не боявся.

«Ребров і Шевченко у мене всьому вчилися, бо я був лідером. От скажіть, чому можна навчитися у Бесєдіна?»

— Згадаймо прихід Лобановського.

— Валерій Васильович майже одразу після повернення в Україну запросив мене до себе додому і сказав: «Ти гратимеш у складі, якщо забиватимеш по два голи в кожному матчі». Я кажу: «Давайте хоч асист». Але Лобановський не погодився. Його цікавило лише ТТД. Вимоги були від 90, хоча у нападників Ліги чемпіонів набагато менше. Тож у Лобановського не заграли б навіть Ширер і Роналду.

— Виходить, що Лобановський хотів вас позбутися, раз сказав забивати по два голи в кожному матчі, що в принципі неможливо?

— Він чомусь думав, що я на всіх погано впливаю. Сабо йому наговорив, що я розхолоджую колектив. Нехай у Шеви хтось спитає, вчив я його курити чи ні. Як я міг навчити його курити, якщо я з ним особливо не спілкувався? На базі ми говорили, ну а у вільний час він ганяв на своїй «дев’ятці» Києвом, йому не було коли вчитися курити.

— Як ви ладнали з молодими Ребровим і Шевченком?

— Я нормально з ними спілкувався. Ребров постійно в нашій компанії був, бо він жив у одній кімнаті з моїм другом Шкапенком. Шевченка я, здебільшого, бачив на базі. Я постійно грав у карти та нарди, тому що більярд був зламаний, і в нього не часто дозволяли грати, бо поряд тренерська. Шева та Ребров з нами не грали. Ребров завжди був зайнятий радіоаматорством.

Щодо футболу, то я їм постійно підказував. Ребров і Шевченко у мене всьому вчилися, бо я був лідером. Я пхав усім, хто був неправий, тому футболісти росли. Це називається взаємонаступність, зараз такого немає.

От скажіть, чому можна навчитися у Бесєдіна?

— А яким капітаном був Лужний?

— Жорстким. Але він мав на це право, тому що пахав найбільше, та й плюс характер у нього не особливо спокійний. Мені подобалася його жорсткість, хоча кричав він увесь час. Мені також прилітало, але рідко, бо я помилявся не так часто.

— Як поєднується жорсткість Лужного з тим, що він у всьому слухає маму? В одному з інтерв’ю він навіть казав, що не спілкується з пресою, бо йому мама забороняє.

— Це всі знають. Він просто любить і поважає маму, а на нас зривався. (Сміється).

— Мама Лужного бувала на тренуваннях?

— Ні. Раніше нікого стороннього на тренування «Динамо» не пускали. Сабо частенько любив пограти через сітку, він був сильним гравцем, і коли мазав, то у нього навіть охоронці, які йшли на пост, були винні. Одного разу я з ним грав. Я йому зручно скидав в один дотик, а він пробивав і коли не потрапляв, то дуже сердився на себе, мене тут уже крайнім не зробиш.

Андрій Піскун