Якби серед уболівальників київського «Динамо» старшого покоління провести опитування, кого вони вважають одним із найпопулярніших динамівських гравців їхнього часу, впевнений, багато хто б назвав Андрія Бібу. Цього виконавця люблячи вони називали «Бібон».
Корінний киянин — ази футболу Андрій опановував у дитячій команді «Іскра». Довго приховував від батьків, що ґрунтовно займається футболом
Виходило добре. На гру Андрія та його партнера по «Іскрі» Олега Базилевича звернули увагу тренери Республіканської футбольної школи молоді. Була така свого часу, базувалася на верхньому полі НСК «Олімпійський». Багато її вихованців отримали шанси потрапити до «Динамо»: Андрій Біба, Олег Базилевич, Валерій Лобановський, Валентин Трояновський, Володимир Ануфрієнко, Анатолій Крощенко.
У 1957 році Біба став гравцем «Динамо». І, як то кажуть, припав до «двору». У 1960 році він святкував перший серйозний успіх. Кияни стали срібними призерами чемпіонату колишнього СРСР.
А потім була незабутня осінь 1961 року. Перервавши 25-річну гегемонію московських клубів, «Динамо» достроково виграло чемпіонське «золото».
Надалі колекцію киян поповнили ще 12 комплектів нагород найвищого ґатунку. Але та перша «золота» осінь запам’яталася назавжди, як і перше кохання.
Назву творців того історичного успіху. На жаль, багатьох із них уже немає з нами. Тоді тренером тієї великої команди був В’ячеслав Соловйов, його помічники — Віктор Терентьєв і Михайло Коман. На полі титул здобували партнери Андрія Біби — Юрій Войнов, Олег Макаров, Віктор Канєвський (капітан чемпіонів), Йожеф Сабо, Олег Базилевич, Валерій Лобановський, Анатолій Сучков, Василь Турянчик, Володимир Щегольков, Валентин Трояновський, Віктор Серебряников, Микола Кольцов, Володимир Ануфрієнко, Віталій Щербаков.
Із названих мною динамівців-чемпіонів, лише двоє — Сабо і Біба — продовжують служити футболу. Решті — Царство Небесне...
Андрій Біба, багаторічний капітан «Динамо», був гравцем із широким діапазоном дій. Добре підготовлений технічно, Андрій Андрійович був організатором атак, диспетчером команди, тонко розумівся на грі, володів точним пасом і сильним ударом, часто забивав із дальніх дистанцій.
86-річний Андрій Біба — півзахисник, заслужений майстер спорту, триразовий чемпіон СРСР (1961, 1966, 1967), срібний призер (1960, 1965), володар Кубка (1964, 1966). У чемпіонатах колишнього СРСР провів 317 ( у «Динамо» — 246, «Дніпрі» −71), забив 84 м’ячі (за киян — 69, дніпрян — 15). Першим із київських динамівців був названий найкращим футболістом країни (1966).
Завершивши кар’єру гравця, став наставником команд, заслуженим тренером України.
— Згадайте найсильніший удар, починаючи з дитинства...
— Граючи в «Іскрі», іноді забивав, добре приклавшись до м’яча. А ось найсильніший удар — це вже в дорослому віці, в «Динамо». Відпрацьовував його після закінчення тренувань. У нас у той час було заведено проводити додаткові заняття. Зараз, на жаль, подібне не практикується...
— Доводилося спостерігати, як сердечно зустрічають команду ветеранів «Динамо» її шанувальники у віці в інших містах, коли ви приїжджали на товариські зустрічі. Ви вже не гравець, а керуєте командою. Які тепер відчуття?
— Приємно така зворушлива увага. Хотілося б, щоб слава київського «Динамо» була підхоплена нинішніми гравцями, не переривався зв’язок поколінь. А ми «старички», куди тільки не забиралися, немає такого «ведмежого кута» на карті, де б не побували ветерани-динамівці.
— Можете назвати забитий вами м’яч, який найбільше запам’ятався?
— Усі забиті мною м’ячі — свято душі. Пам’ятаю матч у Москві з «Динамо» восени 1965 року. Виконував штрафний удар. Спочатку хотів навісити м’яч у штрафний майданчик, але передумав. До воріт було метрів 40. Взяв розбіг, приклався від душі до м’яча. А він полетів незрозумілою траєкторією і влучив у «дев’ятку». Навіть відмінний стрибок самого Льва Яшина не врятував.
— Яка ваша оцінка гри нинішнього «Динамо»?
— Хто не пам’ятає славних перемог наших команд над провідними клубами Англії, Франції, Німеччини, Данії, Італії... Річ була за малим — виховати в гравцях комплекс переможця, а заразом і порадувати глядачів... Можливо, тодішні динамівці були не так добре готові фізично, але, впевнений, із м’ячем поводилися набагато технічніше. Та й, чесно кажучи, наша гра більше нагадувала ГРУ, а сьогоднішні футболісти досить-таки часто просто «працюють»... Якщо так піде й далі, то скоро глядачів, які розпещені чудовими телеспектаклями з футбольних чемпіонатів Англії, Іспанії, Італії, Німеччини, на наші стадіони доведеться заманювати...
Олександр ЛИПЕНКО для Dynamo.kiev.ua
— Кто не помнит славных побед наших команд над ведущими клубами Англии, Франции, Германии, Дании, Италии...Дело было за малым — воспитать в игроках комплекс победителя, а заодно и порадовать зрителей... Может быть, тогдашние динамовцы были не так хорошо готовы физически, но, уверен, с мячом обращались намного техничнее. Да и, честно говоря, наша игра больше напоминала ИГРУ, а сегодняшние футболисты довольно-таки часто просто «работают»... Если так пойдет и дальше, то скоро зрителей, которые избалованны прекрасными телеспектаклями с футбольных чемпионатов Англии, Испании, Италии, Германии, на наши стадионы придется заманивать..."
Странный он какой-то, этот Биба. Считает, что в Европе футбол процветает. А местный гуру зелёного цвета, наоборот, ежедневно твердит нам, что мировой футбол деградирует. Даже не знаю, кому из них верить: Бибе или Зелёнке.
Что касается самого Бибы. Пик его карьеры, как по мне, пришёлся на 1965 и особенно, на 1966 годы. Именно в это время полностью раскрылся его диспетчерский талант. Почему? Ну, во-первых, он великолепно вписался в новую, прогрессивную масловскую схему 4-4-2. По словам самого Маслова, Биба стал проводником масловских идей на поле. Во-вторых, рядом с Бибой, на поле выходили выдающиеся мастера того времени. Их имена перечислять не буду: там, что ни имя, то звезда того футбола и легенда "Динамо". Ну и в-третьих, Биба был к тому времени уже опытнейшим игроком, и всё было при нём: и техника, и видение поля, и понимание игры, и тонкие передачи, и неожиданные для вратарей соперника точные удары, и знание и понимание своих партнёров. Как, на ход или в ноги, или в недодачу, на какой высоте, в какой момент нужно сделать удобную для партнёра передачу. Кроме того, он чувствовал ритм игры, сам его задавал и сам же мог его регулировать: когда придержать мяч, а когда, наоборот, точным длинным или разрезным пасом неожиданно бросить в прорыв партнёра или вывести его на ударную позицию.
Вот написал о его неожиданных для вратарей ударах. Специально так написал. Потому, что для болельщиков на трибунах эти удары неожиданными не были! Стоило Бибе (да и не только ему, а и его партнёрам: Сабо, Серебряникову, Мунтяну, Медвидю, Турянчику) появится с мячом в 30-35 метрах от ворот соперника, как болельщики вскакивали со своих мест, и с трибун неслось тысячеголосое: "Ну! Давай! Бей!"
Крепкого здоровья Вам, уважаемый Андрей Андреевич! Живите как можно дольше! Спасибо Вам и Вашим партнёрам за те радость и счастье, которые Вы нам дарили и за ту гордость, которую мы, болельщики, испытывали за то, Ваше киевское "Динамо"!
Так что, судить могу только по видеонарезкам
Радощі тоді не було меж. Як кажуть - повні штани.
ждуть медалі , ждуть..."
Здоров'я і довгих років життя!!!
— Кто не помнит славных побед наших команд над ведущими клубами Англии, Франции, Германии, Дании, Италии...Дело было за малым — воспитать в игроках комплекс победителя, а заодно и порадовать зрителей... Может быть, тогдашние динамовцы были не так хорошо готовы физически, но, уверен, с мячом обращались намного техничнее. Да и, честно говоря, наша игра больше напоминала ИГРУ, а сегодняшние футболисты довольно-таки часто просто «работают»... Если так пойдет и дальше, то скоро зрителей, которые избалованны прекрасными телеспектаклями с футбольных чемпионатов Англии, Испании, Италии, Германии, на наши стадионы придется заманивать..."
Странный он какой-то, этот Биба. Считает, что в Европе футбол процветает. А местный гуру зелёного цвета, наоборот, ежедневно твердит нам, что мировой футбол деградирует. Даже не знаю, кому из них верить: Бибе или Зелёнке.
Что касается самого Бибы. Пик его карьеры, как по мне, пришёлся на 1965 и особенно, на 1966 годы. Именно в это время полностью раскрылся его диспетчерский талант. Почему? Ну, во-первых, он великолепно вписался в новую, прогрессивную масловскую схему 4-4-2. По словам самого Маслова, Биба стал проводником масловских идей на поле. Во-вторых, рядом с Бибой, на поле выходили выдающиеся мастера того времени. Их имена перечислять не буду: там, что ни имя, то звезда того футбола и легенда "Динамо". Ну и в-третьих, Биба был к тому времени уже опытнейшим игроком, и всё было при нём: и техника, и видение поля, и понимание игры, и тонкие передачи, и неожиданные для вратарей соперника точные удары, и знание и понимание своих партнёров. Как, на ход или в ноги, или в недодачу, на какой высоте, в какой момент нужно сделать удобную для партнёра передачу. Кроме того, он чувствовал ритм игры, сам его задавал и сам же мог его регулировать: когда придержать мяч, а когда, наоборот, точным длинным или разрезным пасом неожиданно бросить в прорыв партнёра или вывести его на ударную позицию.
Вот написал о его неожиданных для вратарей ударах. Специально так написал. Потому, что для болельщиков на трибунах эти удары неожиданными не были! Стоило Бибе (да и не только ему, а и его партнёрам: Сабо, Серебряникову, Мунтяну, Медвидю, Турянчику) появится с мячом в 30-35 метрах от ворот соперника, как болельщики вскакивали со своих мест, и с трибун неслось тысячеголосое: "Ну! Давай! Бей!"
Крепкого здоровья Вам, уважаемый Андрей Андреевич! Живите как можно дольше! Спасибо Вам и Вашим партнёрам за те радость и счастье, которые Вы нам дарили и за ту гордость, которую мы, болельщики, испытывали за то, Ваше киевское "Динамо"!
Здоров'я і ще раз здоров'я!
P.S. А про нинішню гру "Динамо" він влучно сказав.