Микола Несенюк: «Сподіванням трохи заважає згадка про Кутаїсі, де «Динамо» безглуздо втратило заслужений чемпіонський титул»

Відомий журналіст Микола Несенюк на тлі чемпіонської боротьби у поточному чемпіонаті України, поділився спогадами про події 1965 року.

«Після яскравої перемоги київського „Динамо“ у чемпіонаті СССР 1966 року натхненні уболівальники вигадали новий текст до суперпопулярної тоді пісні „Черемшина“. Охочі можуть цей варіант „Черемшини“ знайти і прослухати. Я ж про інше — у другому рядку згаданого тексту були слова „Київ виграЄ у Кутаїсі“. Очевидно, що назва грузинського міста була вставлена більше задля рими. Але не лише тому. Бо за рік до того саме у Кутаїсі, де „Динамо“ програло місцевому „Торпедо“ 0:1, вирішилась доля чемпіонського титулу.

Але все по порядку. Нині, коли від тих подій минуло майже шістдесят років, прийнято вважати, що „золота“ ера київського „Динамо“ шістдесятих років розпочалася 1966 року. Про це написані сотні тон спогадів. Насправді це брехня — „Динамо“ було найсильнішим в СССР вже 1965 року!

Вирішальний, як тоді вважали, матч того року відбувся 20 вересня у Києві. „Динамо“ грало з московським „Торпедо“, яке йшло першим у таблиці, випереджаючи киян на одне очко. Та гра викликала небувалий ажіотаж — на одноярусному тоді центральному стадіоні Києва зібралось понад сімдесят тисяч людей, хоча трибуни було розраховані на п’ятдесят. Я це все дивився по телевізору. Пам’ятаю, що динамівці вже у першому таймі забили три м’ячі, чим неспростовно довели хто найсильніший. Залишалося лише дограти решту десять турів і оформити заслужене чемпіонство!

І тут сталося те саме Кутаїсі! Тоді техніка була не така, як тепер, і телевізійного репортажу з матчу між кутаїським „Торпедо“ і київським „Динамо“ не було. Лише радіотрансляція із галасом трибун і голосом коментатора, який повідомив, що кияни програли 0:1. Досі ніхто із учасників тої гри не пояснив що там сталося. Чому найсильніша за всіма показниками команда СССР раптом програла одній із найгірших команд чемпіонату? Про це ми вже ніколи не дізнаємося. Бо із учасників тої гри серед живих залишилось лише двоє. Може тому вони і живуть так довго бо зайвого не говорять?

Та повернемось у 1965 рік. Московське „Торпедо“ тоді скористалося поразкою киян у Кутаїсі і повернулося на перше місце. Залишалося зіграти ще чотири тури чемпіонату плюс відкладені матчі. „Торпедо“ ще могло втратити очки. Але мужики, що збиралися вечорами на трибуні стадіону „Колгоспник“ у Рівному, пояснили мені малому, що московська команда „сваєво нє упустіт“. Врешті так і сталося. Але я все одно продовжував вірити у диво, щораз настроюючи домашню радіолу на репортаж із футбольних матчів. З кожною грою мої надії танули, але вірити у те, що справедливість восторжествує і „Динамо“ стане чемпіоном, я продовжував до останньої хвилини останнього матчу.

За майже шість десятків років, що минули з того часу я не раз і не два чув від „знавців“, що та чи інша команда гарантовано стане чемпіоном, що вона, як казали ті дядьки із мого дитинства „сваєво нє упустіт“. Але я продовжував, як та дитина, вірити у те, що не все у цьому житті „схвачєно“, що попри всі обставини чемпіон має бути визначений на футбольному полі у чесній спортивній боротьбі!

Тому і тепер, коли всі „знавці“ заздалегідь проголосили чемпіона України, який „свого не упустить“, я сподіваюся на диво. Хоча згадка про Кутаїсі, де „Динамо“ колись давно безглуздо втратило заслужений чемпіонський титул, моїм сподіванням трохи заважає», — написав Несенюк на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook.