Легендарний український тренер Віталій Кварцяний розповів про свою поїздку на Євро-2024 у складі делегації УАФ.
— Віталію Володимировичу, які враження від Німеччини? Ми ж про великий футбол, перш за все…
— Нормальні враження (сміється). Хотів, звичайно, щоб наша збірна пройшла далі… Щось не спрацювало. Скажемо так: старалися, але… Всі розраховували, що на основі потужного потенціалу, який, напевно, був і є, команда вийде з групи в одну восьму. Але не склалося. Найгірше, що на старті невдало зіграли з румунами. Мене запитували журналісти, і я казав: найважливішою буде перша зустріч! Якщо виграємо, підемо далі. Навіть нічия давала б великий шанс. А 0:3, це дуже важко… От в підсумку і не вийшло. На превеликий жаль. Бо багато хто, і я в тому числі, думав, що збірна мала шанс виступити на Євро-2024 більш позитивно… Будемо вірити, що на наступних чемпіонатах «синьо-жовті» дійдуть максимум близько до фіналу.
— Відомо, що у вас є талант, знаходити футбольних талантів… Можна перераховувати величезну кількість футболістів, яких ви, як образно висловлювалися, «купили за тарілку супу», а вони виростали до рівня гравців збірної! Кого б запросили в головну футбольну команду країни вже на наступні матчі «синьо-жовтих», крім тих, хто грав у Німеччині?
— Одразу відповісти важко (пауза)… Мабуть, головний тренер Сергій Ребров відібрав найкращих із тих, хто зараз є. Можливо, звернути увагу на Данила Безкоровайного, але він ще немає відповідного досвіду виступів на такому серйозному міжнародному рівні, до того ж, отримав травму і майже на рік «випав». Тому не думаю, що Сергій Ребров не взяв когось із футболістів, які б зіграли краще від нинішніх збірників… Можливо, він десь не вгадав зі стартовим складом чи замінами, можливо, десь інтуїція підвела, можливо, крайній контрольний матч зі збірною Молдови всіх розхолодив?.. До речі, молдавани дозволяли українцям творити на полі все, що ті хотіли. З одного боку, цей матч дав шанс проявити себе на полі всім гравцям, і це добре. З другого ж зіграла злий жарт: втратили концентрацію на наступні поєдинку. Тож гармонія визначення тактики на матч із румунами і не спрацювала… Зараз, переконаний, Серій Ребров зробив би все по-іншому, але назад уже нічого не повернеш… Знаєте, коли в тебе є 25 футболістів, то не так просто вибрати з них 11. А коли в тебе тільки 11 основних і дуже коротка лава запасних, то ти концентруєшся тільки на них і стимулюєш найкращі якості кожного і всіх разом… Так чи інакше, не бачу, ким можна було підсилити нинішню збірну України. Не було більше кого брати в Німеччину. Ні захисників, ні півзахисників, ні нападників. А воротарі в нас позиція, яка майже не викликає нарікань.
— Навіть Андрій Лунін, який пропустив тричі від румунів?
— Він кваліфікований футболіст, але просто не попав у гру, як кажуть. Він дуже талановитий воротар, грає на серйозному рівні, але той матч був не його.
— А матч із бельгійцями? Як поясните таку велику кількість захисників, наявність двох форвардів і дуже мало людей у півзахисті?
— Так вирішив головний тренер. Хоча, звичайно, з досвіду результату тієї гри, можна було діяти інакше. Нам явно у півзахисті не вистачало кваліфікованого футболіста, тому нападники часом були на «голодному пайку». А треба було ж перемагати, нічия не влаштовувала! Може, вистачило б і трьох захисників, максимум чотирьох?! Так, побоювалися огрядного Лукаку. Але його наш Олександр Сваток повністю «вимкнув»! І той бігав поблизу наших воріт, як сирота «на Півночі дикій»… Тому треба було ризикувати, не боятися пропустити першими. Вже ж і не лише зі словаками так було, що не тільки відігрувалися, але й перемагали! Хоча, якби Фортуна була на нашому боці, то і в бельгійців виграли б!
— Забий свіжий Руслан Малиновський прямим ударом із кутового!..
— А Георгій Судаков наприкінці матчу?! Ти ж гравець збірної, подивися, куди б’єш! У таких моментах концентрація на результат має бути максимальною! 5 хвилин до завершення основного часу, все може вирішитися… Подивись, куди б’єш: в лівий кут, у правий, чи найкраще — під поперечину! Чому не тільки гравці збірної, але й інших клубів, розучилися бити під поперечину? Вже й не пригадаю, хто з футболістів вражає ціль саме в такий спосіб. Хіба що пригадаю Романа Яремчука, який після помилки захисника зльоту лівою пробив у «дев’ятку». Тож якби Георгій Судаков пробив під поперечину, то ніякий бельгійський голкіпер не дістав би того м’яча… Ну, вже є як є. Нічого не зміниш. Треба працювати над підвищенням концентрації кожного футболіста.
— А як вам тривалі перепасовки в центрі поля, відкочування м’яча захисникам і воротареві?
— Були моменти, коли цього просто не треба було робити. Футбол зараз динамічний, за кожної нагоди треба грати вперед, а не впоперек поля чи назад. А то м’яча один одному відпасовують півзахисники, потім на захисника, а той на воротаря, і все треба починати з нуля… Така аритмія для перепочинку, яку застосовують усі команди, які грають від оборони, ні до чого хорошого не призводить. А чому забули основну аксіому успіху в футболі: кожна атака повинна завершуватися ударом по воротах суперника?! А не повертатися спиною до цілі і відігравати аж до свого воротаря… Так, це зменшує ризик втрати м’яча, але так не виграєш. У футболі треба ризикувати, От недавно я дивився документальний фільм про старше покоління «зірок». Ну, на вістрі атаки Йожеф Сабо не віддавав пас назад Валерієві Вороніну, а той не перекочував м’яча на Альберта Шестерньова… Все було навпаки, і все завершувалося ударом по воротах суперника. Чи як гостро грало легендарне київське «Динамо», коли ще Валерій Лобановський у нападі виступав?! Так само і тепер: основна увага на атаку, на перемогу. Послідовність повинна логічно завершуватися реалізацією тактико-технічних дій. Аритмія, яка не додає гостроти в атаці і не примушує суперника помилятися, не дасть результату.
— Зрозуміло, з яким настроєм повернулися з Німеччини до рідного Луцька… А якими були емоції, коли дізналися, що вас включили до складу офіційної делегації Асоціації футболу України на фінал Євро-2024? Це справді визнання вашого великого внеску в розвиток українського футболу, що підготували цілу плеяду гравців збірної, а чи просто випадковість?
— Усім членам Виконавчого комітету УАФ було оголошено, що кожен, кому законодавство дозволяє безперешкодно виїжджати за кордон, має право бути включеним до складу делегації. Багато хто, до речі, і не поїхав. І так вийшло, що я як представник волинського футболу мав право і бажання поїхати в Німеччину. Що й реалізував.
— За свої кошти їздили чи УАФ профінансувала?
— Вся делегація їздила за рахунок Української асоціації футболу, про це її керівник Андрій Шевченко подбав. Усе було організовано до найменших дрібниць і на найвищому рівні! Навіть водії, і ті були дуже професійними! Взагалі, склад делегації мені сподобався. Ми багато чого вивчили з футбольних специфічних питань, просто щиро поспілкувалися. Це дуже важливо!
— В Німеччині було багато відомих людей, але волинян найбільше цікавив Олег Лужний, який ще в луцькому «Торпедо» був у вас капітаном команди…
— Олег Романович їздив як голова Комітету професійного футболу УАФ. Звичайно, ми часто спілкувалися. Бо ж нас поєднує волинський футбол! Особливо активно говорили, коли Андрій Шевченко перед матчем із Бельгією зібрав для обговорення шляхів перемоги нашої команди над цим непростим суперником…
— А ви ж самі згадали неодноразово про волинський футбол! Тому: я думаєте, коли «хрестоносці» як професійний клуб знову вийдуть на поле луцького стадіону «Авангард» на офіційний матч, відродившись із попелу?
— Надіюся, що створиться якась нестандартна ситуація, і все зміниться на краще… Зараз наша ініціатива дуже обмежена, бо влада займається, як нам кажуть, тільки військовими питаннями. Ми зверталися і до голови обласної військової адміністрації Юрія Погуляйка, і до голови обласної ради Григорія Недопада, і до міського голови Ігоря Поліщука, який дуже позитивно ставиться до футболу… Скажу так: проводимо пошуки кваліфікованих інвесторів. Наразі на Волині це питання глибоко закрите для вирішення через військовий стан.
— А в інших областях, в тому числі сусідніх західноукраїнських, команди ж збереглися!
— Там якось швидко змогли пристосуватися до кардинальної зміни обстановки. Знайшлися люди, які які могли і хотіли проявити себе у великому футболі. І в них це вийшло з дозволу державних органів. Тому ми, група ентузіастів, працюємо, не покладаючи рук. Вірю, що рано чи пізно все зміниться на краще. Не думаю, що ініціаторами відродження професійного футболу в області стануть органи влади. Скоріше, цим займуться самі футболісти, тренери, футбольні функціонери, представники серйозного бізнесу… Треба трохи зачекати. Це усвідомлюємо, тому тонку грань стосунків із органами влади не псуємо і межу не переходимо. Пріоритет — максимальне забезпечення обороноздатності України!
— А взагалі, це добре, що професійний футбол в Україні зберігся, бо ж і збірна нашої країни за рахунок цього могла прогресувати…
— А патріотична реакція українців на вихід «синьо-жовтих» у фінал Євро-2024, це ж також посилило патріотичний дух нашого народу! Тепер от надіємося на успішні виступи Олімпійської збірної, попереду нові відповідальні та цікаві турніри, в тому числі на клубному рівні.
— Можливо, волинянам піти шляхом «народного клубу» «Верес» (Рівне)? Випустити акції, і кожен патріот Волинського футболу внесе як не сто гривень, то тисячу чи кількасот, і клуб матиме «народні» гроші?
— Так проблему зараз не вирішиш. Це не 1989 рік, коли ми створили перший госпрозрахунковий футбольний клуб, і коли всі організації, установи та підприємства області його щиро підтримували, а партія і профспілки контролювали та забезпечували. І що нас тоді на 3 роки було звільнено від сплати податків, і клуб створив масу кооперативів, які на його благо заробляли гроші. Клуб тоді і успішно білети на матчі продавав, і лотереї проводив, і футбольну форму на продаж шив, навіть салон відеопрокату працював… Наступним етапом став продаж футболістів в інші клуби. За Ромуальда Лайзана команда прожила півроку! Потім Любомира Вовчука продали в львівські «Карпати», знову ресурс отримали…
Інший зараз час. Війна триває. І пріоритетно треба працювати на забезпечення армії всім необхідним. Нам усім, насамперед, потрібна Перемога над російськими окупантами на полі бою!
Ольга ДАНИЛЮК