130 років українському футболу: найпам'ятніші моменти в історії

За період, що минув із тієї історичної дати 1894 року, українське суспільство пережило багато чого — дві світові війни, розпад імперій (російської, Австро-Угорської), створення та зникнення СРСР, військову агресію з боку рф, анексію Криму та окупацію Донбасу, відкрите повномасштабне вторгнення.

Разом із суспільством це все переживав і український футбол, який на певних етапах біографії був частиною футболу інших країн — до періоду здобуття незалежності. Зрозуміло — були і злети, були і кризи.

Львів, Одеса, Чернівці, Київ, Харків, Юзівка (нинішній Донецьк), Катеринослав (нинішній Дніпро), Миколаїв, Севастополь, Ужгород — ці та інші українські міста стали осередками зародження та розвитку футболу, подарували відомих майстрів гри, команди та традиції. Майже 100 років тому наші футбольні команди здобували звання найсильніших у Російській імперії (Одеса — 1912 рік), Польщі (львівська «Погонь» — 1922, 1923, 1925, 1926), СРСР (харківський «Штурм» — 1924), Словаччині (ужгородська «Русь» — 1933, 1936).

Відновившись від жахіття Другої світової війни, український футбол поступово повернувся на найвищий рівень. Київське «Динамо» в 1954 році виграло Кубок СРСР, а в 1961-му вперше перемогло в чемпіонаті СРСР. Того ж 1961 року донецький «Шахтар» уперше здобув Кубок СРСР, а в 1962-му повторив своє досягнення.

У середині 1960-х київське «Динамо» впевнено долучилося до числа грандів радянського футболу. До здобуття Україною незалежності кияни 13 разів (неперевершений рекорд) вигравали чемпіонат СРСР (1961, 1966, 1967, 1968, 1971, 1974, 1975, 1977, 1980, 1981, 1985, 1986, 1990) і дев’ять разів (другий показник в історії турніру) — Кубок СРСР (1954, 1964, 1966, 1974, 1978, 1982, 1985, 1987, 1990).

Звання найсильнішої команди Радянського Союзу здобували також луганська «Зоря» (1972) і «Дніпро» (1983, 1988), а кубковий трофей виборювали «Шахтар» (1961, 1962, 1980, 1983), львівські «Карпати» (1969), харківський «Металіст» (1988) та «Дніпро» (1989).

Українські клуби неодноразово потрапляли до трійки призерів: 14 разів — «Динамо», чотири — «Дніпро» та «Шахтар», один — одеський «Чорноморець». А загалом в елітному дивізіоні чемпіонату СРСР виступали 15 наших клубів. У деяких сезонах понад третину учасників вищої ліги представляли саме Україну.

Київське «Динамо» стало першим радянським клубом, якому підкорився міжнародний титул: 1975 року команда великого (але на той момент ще дуже молодого — 36 років!) тренера Валерія Лобановського у фіналі Кубку кубків розгромила угорський «Ференцварош» (3:0). Того ж року кияни доповнили колекцію міжнародних трофеїв, у двох матчах поклавши на лопатки німецького та європейського гранда — мюнхенську «Баварію» (1:0, 2:0). А в 1986-му «Динамо» повторило успіх у Кубку кубків, здобувши переконливу перемогу над мадридським «Атлетико» (3:0).

Уже за часів незалежності, після повернення Лобановського до Києва, «Динамо» доходило до півфіналу (1999) та чвертьфіналу (1998) Ліги чемпіонів. Але найбільших успіхів досягли «Шахтар», який виграв Кубок УЄФА (2009) і доходив до чвертьфіналу Ліги чемпіонів (2011) та півфіналу Ліги Європи (2016, 2020) під керівництвом Мірчі Луческу та Луїша Каштру, та «Дніпро», в активі якого — фінал Ліги Європи (2015) під керівництвом Мирона Маркевича. Останній перед цим виводив «Металіст» у чвертьфінал Ліги Європи (2012).

На початку 2010-х років українські клуби почувалися на міжнародній арені дуже впевнено — на старт єврокубків кілька сезонів поспіль виходили шість представників, чотири з яких пробивалися до весняної частини розіграшу. Усе зупинила війна з рф…

Вихованці українського футболу й представники команд з українських земель встигли пограти за збірні Польщі (Вацлав Кухар, Міхал Матіяс, Спіридон Альбанський, Ян Васевич, Юзеф Гарбень, Мечислав Бач та інші), Румунії (Альфред Айзенбайссер, Роберт Садовський, Ісідор Гансль, Йосіф Кляйн, Станіслав Міцінський), Чехословаччини (Геза Калочаї), Угорщини (той самий Геза Калочаї) та навіть США (Адам Волянін). Дехто з них виступав на Олімпійських іграх та чемпіонатах світу — до Другої світової війни.

Уродженець Закарпаття Олекса Бокшай тренував збірну Чехословаччини, а уродженець Львова Казімеж Гурський визнаний найкращим польським тренером ХХ століття за здобутки на чолі збірної Польщі (1972 — перемога на Олімпійських іграх, 1974 — третє місце на чемпіонаті світу, 1976 — друге місце на Олімпійських іграх).

Великих успіхів українські футболісти та тренери досягли за часів СРСР. Згадуваний раніше Валерій Лобановський — найтитулованіший тренер Радянського Союзу. Олег Блохін — автор багатьох рекордів як бомбардир і як гравець (найбільша кількість матчів та голів — у чемпіонаті СРСР, у складі збірної СРСР, в єврокубках серед радянських клубів).

Блохін першим у радянському футболі виграв «Золотий м’яч», який вручали найкращому футболісту Європи, — 1975 року. У 1986-му його здобуток повторив інший київський динамівець, Ігор Бєланов, а у 2004-му третім українським володарем «Золотого м’яча» став Андрій Шевченко.

Блохін тричі — це також рекорд — визнавався найкращим футболістом року в СРСР, а загалом представники українських клубів досягали цього 12 разів: 1966 — Андрій Біба («Динамо»), 1969 — Володимир Мунтян («Динамо»), 1971 — Євген Рудаков («Динамо»), 1973 — Олег Блохін («Динамо»), 1974 — Олег Блохін («Динамо»), 1975 — Олег Блохін («Динамо»), 1979 — Віталій Старухін («Шахтар»), 1984 — Геннадій Литовченко («Дніпро»), 1985 — Анатолій Демяненко («Динамо»), 1986 — Олександр Заваров («Динамо»), 1987 — Олег Протасов («Дніпро»), 1988 — Олексій Михайличенко («Динамо»).

До топ-5 найкращих футболістів року також входила велика кількість представників України: Віктор Банніков (1964), Анатолій Бишовець (1966, 1967), Василь Турянчик (1967), Володимир Мунтян (1968), Віктор Серебряніков (1969), Віктор Колотов (1971, 1972, 1975), Євген Рудаков (1972), Олег Блохін (1972, 1976, 1978, 1980, 1981, 1985, 1986), Володимир Веремеєв (1974, 1975), Юрій Дегтерьов (1977), Анатолій Коньков (1977), Володимир Безсонов (1980, 1989), Леонід Буряк (1981, 1982), Анатолій Демяненко (1982), Олег Таран (1983), Віктор Грачов (1983), Олег Протасов (1985, 1989), Ігор Бєланов (1986), Павло Яковенко (1986), Олексій Михайличенко (1987, 1990), Олександр Заваров (1987, 1988), Микола Кудрицький (1989), Сергій Юран (1990).

Найкращими воротарями року в СРСР визнавалися: Віктор Банніков (1964, «Динамо»), Євген Рудаков (1969, 1971, 1972, «Динамо»), Юрій Дегтерьов (1977, «Шахтар»), Віктор Чанов (1986, «Динамо»). А також — уродженці України, які на той момент представляли московські клуби: Володимир Маслаченко (1961), Віктор Банніков (1970), Володимир Пільгуй (1973) та В’ячеслав Чанов (1981).

Постійне представництво вихованці українських футбольних шкіл та представники українських клубів мали й у збірній СРСР.

Чемпіонами Європи 1960 року стали Володимир Маслаченко, Юрій Ковальов та Юрій Войнов. Віцечемпіонами Європи 1972 року під керівництвом уродженця Донбасу Олександра Пономарьова стали Євген Рудаков, Володимир Трошкін, Віктор Колотов, Анатолій Коньков, Володимир Онищенко, Едвард Козинкевич, Володимир Капличний, Віктор Матвієнко, Михайло Фоменко, Володимир Мунтян та Віктор Банніков.

Віцечемпіонами Європи 1988 року під керівництвом Валерія Лобановського стали Віктор Чанов, Володимир Безсонов, Олег Кузнецов, Анатолій Демяненко, Василь Рац, Сергій Балтача, Геннадій Литовченко, Олексій Михайличенко, Олександр Заваров, Олег Протасов, Ігор Бєланов, Іван Вишневський та Віктор Пасулько.

До квартету найсильніших на чемпіонаті світу 1966 року у складі збірної СРСР увійшли Віктор Серебряніков, Леонід Островський, Йожеф Сабо, Валерій Поркуян і Віктор Банніков.

Здобути золото Олімпійських ігор у Мельбурні-1956 радянській збірній допомагав Йожеф Беца (на етапі кваліфікації — ще й Іван Мозер). До золота Сеула-1988 під керівництвом киянина Анатолія Бишовця долучилися Олексій Михайличенко, Володимир Лютий, Вадим Тищенко, Володимир Татарчук, Євген Яровенко та Олексій Чередник.

Третє місце на Іграх-1972 в Мюнхені здобували Олег Блохін, Юрій Істомін, Володимир Капличний, Віктор Колотов, Євген Рудаков, В’ячеслав Семенов, Йожеф Сабо, Юрій Єлісєєв, Володимир Онищенко, Анатолій Куксов та Володимир Пільгуй (тренер — Олександр Пономарьов).

Третє місце на Іграх-1976 у Монреалі здобували Анатолій Коньков, Віктор Матвієнко, Михайло Фоменко, Стефан Решко, Володимир Трошкін, Володимир Онищенко, Віктор Колотов, Володимир Веремеєв, Олег Блохін, Леонід Буряк та Віктор Звягінцев (тренери — Валерій Лобановський та Олег Базилевич).

А третє місце на Іграх-1980 у москві здобували Володимир Пільгуй, Сергій Балтача, Сергій Шавло, Володимир Безсонов та Сергій Андрєєв.

Та й загалом до топ-5 гвардійців збірної СРСР входять троє (!) представників України — Олег Блохін (№ 1 — 112 матчів), Анатолій Демяненко (№ 4 — 80) та Володимир Безсонов (№ 5 — 79). Також троє наших — у топ-5 бомбардирів збірної СРСР: Олег Блохін (№ 1 — 42 голи), Олег Протасов (№ 2 — 28) та Віктор Колотов (№ 5 — 22).

А скільки українців вигравали медалі різного калібру на чемпіонатах Європи та світу у складі молодіжної та обох юнацьких збірних СРСР — узагалі складно порахувати.

Відзначимо також, що представники України входили й до числа найкращих футбольних арбітрів СРСР — Костянтин Демченко (Житомир), Матвій Пінський (Харків), Микола Балакін (Київ), Олександр Малець (Ужгород), Олександр Мугурдумов (Київ), Микола Кірсанов (Київ), Олександр Цаповецький (Київ), Ярослав Баликін (Дніпро), Юрій Сергієнко (Харків), Михайло Кусень (Львів), Костянтин Віхров (Київ), Мирослав Ступар (Івано-Франківськ), Олександр Теметєв (Ужгород), Петро Кобичик (Чернівці), Володимир П’яних (Донецьк).

Продовжує отримувати свою порцію визнання на міжнародному рівні український футбол і після 1991 року. Національна збірна України взяла участь у ЧС-2006 (чвертьфінал, тренер — Олег Блохін), Євро-2012 (група, Олег Блохін), Євро-2016 (група, Михайло Фоменко), Євро-2020 (чвертьфінал, Андрій Шевченко) та Євро-2024 (група, Сергій Ребров).

Збірна України U-17 уже 11 разів виступала у фінальному турнірі чемпіонату Європи, але покращити свій результат на дебютному Євро-1994 — третє місце під керівництвом Володимира Киянченка — їй поки що не вдалося.

Збірна України U-19 цього року (15 липня) під керівництвом Дмитра Михайленка увосьме візьме участь у фінальному турнірі чемпіонату Європи. Найкращі орієнтири для наших хлопців — золото 2009 року (тренер — Юрій Калитвинцев), срібло 2000-го (Анатолій Крощенко), потрапляння до топ-4 у 2004-му (Павло Яковенко) та 2018-му (Олександр Петраков).

Збірна України U-20 узяла участь у чотирьох світових першостях: тричі виходила до 1/8 фіналу (2001 рік — тренер Анатолій Крощенко, 2005 — Олексій Михайличенко, 2015 — Олександр Петраков), а із четвертої спроби (2019 — Олександр Петраков) виграла звання чемпіона світу!

А збірна України U-21 вигравала срібні нагороди на Євро-2006 (тренер — Олексій Михайличенко), грала у фінальному турнірі Євро-2011 (Павло Яковенко) та ввійшла до квартету найсильніших на Євро-2023 (Руслан Ротань), здобувши право виступити в липні 2024 року на Олімпійських іграх.