Відомий український журналіст Микола Несенюк напередодні першого матчу 3-го кваліфікаційного раунду Ліги чемпіонів між київським «Динамо» да шотландським «Рейнджерс» пригадав протистояння цих команд у Кубку європейських чемпіонів сезону-1987/88.
«Вперше і поки що востаннє я бачив на власні очі матч київського „Динамо“ проти шотландського „Рейнджерса“ у вересні 1987 року. Це була гра першого кола Кубку європейських чемпіонів.
Той рік не складався для „Динамо“. Спочатку команда зупинилася за крок від фіналу Кубку чемпіонів, сенсаційно програвши вдома португальському „Порто“. Потім пішли невдачі у чемпіонаті СССР. Кубок СССР, який кияни виграли у епічному двобої з мінським „Динамо“, був слабкою втіхою. Всі очікували старту у Кубку чемпіонів, сподіваючись що саме до цього часу Валерій Лобановський виведе команду на потрібний рівень.
Вивести не вдавалося. Однією із причин було те, що Олег Блохін, беззаперечний лідер команди упродовж попередніх п’ятнадцяти років став вже не той. Блохіну було вже під тридцять п’ять і він втратив головну із своїх футбольних чеснот — реактивну швидкість, яка і робила його кращим футболістом „Динамо“ і одним із кращих футболістів Європи.
Олег намагався змінити свою гру, відходив назад, розпочинав атаки, словом, шукав собі інше місце на полі. А місця цього вже не знаходилось. Саме тому того року Лобановський, вже не брав Блохіна до збірної, яку очолював одночасно із „Динамо“. Але не ставити Блохіна у склад „Динамо“ він не наважувався — видатний футболіст мав сам зрозуміти коли йому слід завершувати кар’єру.
Сталося так, що саме у грі проти „Рейнджерс“ Олег Блохін міг забити свій трьохсотий гол у офіційних матчах. Він би це і зробив після того, як у ворота шотландців (тоді у команді із Глазго справді грали шотландці) був призначений одинадцятиметровий. Блохін вже встановлював м’яча на позначку коли Лобановський підвівся з тренерської лави і, підбігши до поля, крикнув щоб пенальті бив Михайличенко. Забитий ним гол залишився єдиним у тій грі, а за два тижні у Глазго кияни програли 0:2 і вибули із розіграшу. Що цікаво, на останніх хвилинах тої гри у Блохіна був чудовий момент аби забити і вивести команду далі за рахунок „виїзного голу“, але він той момент не використав. Трьохсотий в кар’єрі м’яч йому довелося забивати у Харкові „Металісту“ з одинадцятиметрового.
Для мене особисто київський матч проти „Рейнджерс“ став останнім, коли я, спеціально приїхавши на цю гру з Рівного, на власні очі бачив Олега Блохіна на футбольному полі. Але тоді я ще цього не знав…», — написав Несенюк на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook.
2. БРЕД, Лобановський нікого не ставив до складу за колишні заслуги! Блохін у 1987 році справді став універсальним гравцем і напрочуд часто став грати на партнерів. А у збірній сРСР тоді з'явились молоді та швидкі хлопці з "Дніпра"; чудове тріо з якого двоє через рік стали динамівцями...
3. Блохін ніколи не був штатним пенальтістом! То ж м'яч Міхайліченко був важливим, а для Блохіна було більше бажання відсвяткувати ювілейний гол. Реакція Лобановського - зрозуміла.
Хотя есть и элементы и Назад , в будущее.
Но один факт не оспорить никакой верой: игроки РЕАЛЬНО БЫЛИ. А сейчас их создают верой. Вот прошел Евро: и где на нем были нынешние распиаренные игроки?
ЧС 1982 - обсер!!!
РЕАЛЬНО ОБСЕР.
Хоча я згоден - гравці були дійсно сильні. Просто результати чемпів не завжди пропорційні силі команд.
Так само,як ми вповзли у вісімку на ЧЄ імені ноги Бєсєдіна і не попали у вісімку на ЧС 1986, хоч, на мою думку, ТА команда була здатна виграти ЧС.
Причиной "обсеров" было очень высокое качество игроков у конкурентов. Если вы живой свидетель тех событий, то не можете этого не знать.
Факт из 2024 года: на самом крупном его турнире дружно обосрались все самые надутые пиаром, причем на фоне относительного качества игроков у их соперников.