Сьогоднішній день подарував світові кількох відомих людей, які тісно пов’язали своє життя з футболом:
Олег Лужний (1968) — легендарний український захисник, який закінчив кар’єру. Свого часу виступав за луцьке «Торпедо», львівський СКА Карпати, київське «Динамо», лондонський «Арсенал», «Вулвергемптон» і латвійську «Венту». Чемпіон і володар Кубка СРСР. Семиразовий чемпіон і чотириразовий володар Кубка України. Чемпіон і дворазовий володар Кубка Англії. У складі збірної України провів 52 матчі, м’ячів не забивав. Входив до тренерського штабу Олександра Хацкевича в «Динамо».
Вейн Брідж (1980) — колишній англійський крайній захисник. Найбільш відомий за виступами в «Челсі» і «Манчестер Сіті». Чемпіон і володар Кубка Англії. Свого часу відмовився від виступів у складі збірної Англії через сварку з Джоном Террі (дружина Вейна вступила в статевий зв’язок із Джоном — прим.). Загалом за «трьох левів» Брідж зіграв 36 матчів, забив 1 м’яч.
Сальвадор Кабаньяс (1980) — колишній парагвайський форвард клубу «Хенераль Кабальєро». Найкращий футболіст Південної Америки 2007 року. У 2010 році Кабаньєс був поранений у голову в одному з барів Мехіко. Через рік Сальвадор приступив до тренувань і в підсумку зумів повернутися в професійний футбол. У складі збірної Парагваю провів 44 матчі, забив 10 м’ячів.
Якраз перед війною ми з дружиною зробили собі екскурсію по Цитаделі. Дивлюсь, на терасі ресторану сидить Лужний і невідривно дивитися на мене. Я кивнув. Не знаю, чи згадав він мене...
1984-й рік. На полі 15-ї школи наша збірна дворова команда грала 2х45 хв зі спортінтернатом. Йшлося про ящик пива, наскільки я пригадую. Ми зібралися грати від оборони, бо розуміли, що хлопці нам протистоятимуть серйозні. Моя функція була box 2 box, при кожній нагоді вмикати п'яту і доставляти м'яч до штрафної суперника. В нас ще був дуже моторний хлопчина по лівому флангу. Він пройшов, навісив і я забив головою під перекладину. Дуже рідко взагалі забивав головою, але тоді забив.
Другий тайм ми відсиділи в обороні, але знов вийшла аналогічна контратака, і знов мені доставили м'яч на голову в стилі Пірло... Та на цей раз я вдарив вище. А так був би поставив крапку.
Але ми все одно виграли 1-0. Чесно сказати, на таке ми навіть не сподівалися і були дуже горді собою. Коли інтернатські махнули рукою і сказали "*** вам, а не пиво", нас це навіть розвеселило.
Ех, молодість, надії на життя...