Колонка Олександра Липенка. Забив три м’ячі й запросили в «Чорноморець»

Про футбольну кар’єру заслуженого майстра спорту Леоніда Буряка, про його блискучі досягнення я вам, друзі, неодноразово розповідав. А яким був його шлях у великий футбол? Вважаю, це буде цікаво.

Свій шлях у великий футбол 10-річний одесит Льоня почав у дитячій футбольній школі «Торпедо» на стадіоні «Продмаш». Його першим був відомий футболіст Валентин Бліндер. У 15 років здібного юнака запросили до дублюючого складу «Чорноморця». Як він опинився в цій команді, за яку згодом успішно виступав протягом п’яти років? Ось що розповів про це сам Буряк.

Економив на сніданках

— Уся Одеса — і дорослі, і хлопчаки — дуже любили «Чорноморець». Я економив на шкільних сніданках, збираючи гроші на квиток на гру команди. Поіменно знав імена всіх гравців, які виступали у складі «моряків». Але в моїх мріях навіть думки не було, що зможу коли-небудь опинитися в «Чорноморці». Продовжував тренуватися і грати за «Торпедо».

Але настав день, який зіграв значну, якщо не вирішальну, роль у моїй футбольній долі. «Торпедо» в першості Одеси серед юнаків зустрілося з «Чорноморцем». Ми грали на стадіоні заводу «Продмаш». Я відчував, що в грі в мене все виходить. Це підняло настрій. А він для футболіста має величезне значення. Не ладиться гра — хоч плач. Пішла справа — все співає всередині.

У матчі проти «Чорноморця» хотів зіграти якомога результативніше, хотів обов’язково забити хоча б один м’яч. І відчував — заб’ю! Але для цього потрібно було пробитися крізь стрій захисників: у мене ще не вистачало сил забити м’яч ударом із дальньої дистанції. Слід було застосовувати хитромудрі фінти, чітко взаємодіяти з товаришами.

Це в мене виходило. І ось я забиваю перший гол, потім другий, третій... Матч ми виграли, і коли, збуджені й веселі, переодягалися в маленькій кімнатці, почув: «Буряк, на вихід». На лавочці біля поля я побачив Матвія Леонтійовича Черкаського — людину, яку знає вся спортивна Одеса. Раніше він грав у «Чорноморці», а тепер був одним із його наставників.

— Ось що, — сказав він, усміхаючись, — ти мені тільки правду скажи: завжди стільки забиваєш?

Я знизав плечима.

— Ну гаразд. А якщо ми тебе візьмемо в «Чорноморець», будеш стільки забивати? Розумієш, нам дуже потрібні голи.

Від розгубленості я не знав, що й відповідати. Черкаський піднявся, підійшов до мене і, поклавши руку на плече, сказав:

— Якщо серйозно, то приходь на тренування наших дублерів. Подивимося, що ти можеш. Тобі скільки років?

— Буде п’ятнадцять.

— М-да, негусто. Гаразд, подивимося!

Не знаю, чи був я коли-небудь щасливішим, ніж у той момент.

У 1973 році 19-річний Буряк став гравцем київського «Динамо». У клубі з берегів Дніпра Леонід домігся блискучих успіхів. Він п’ятиразовий чемпіон колишнього СРСР, чотири рази ставав срібним і одного разу бронзовим призером чемпіонату країни, п’ять разів із партнерами по «Динамо» завойовував Кубок СРСР.

14 травня 1975 року «Динамо», обігравши в Базелі угорський «Ференцварош» (3:0) у фіналі Кубка Кубків, стало володарем престижного європейського трофея. А восени того ж року, перемігши «Баварію» в Мюнхені (1:0) і Києві (2:0), завоювало Суперкубок УЄФА.

А ще Буряк — бронзовий призер Олімпійських ігор-1976 у Монреалі, заслужений майстер спорту, заслужений тренер України, у 1994-му і 1995-му визнавався найкращим тренером незалежної України. Тренував Леонід Йосипович і «Динамо», і збірну України.

А ще він дідусь п’яти онуків, прекрасний чоловік, автор двох популярних книжок — «Гарячі точки поля» і «Я жив у щасливий футбольний час».

Олександр ЛИПЕНКО для Dynamo.kiev.ua