Сайт «Збірна» поспілкувався з гравцем молодіжної збірної України та новачком «Трабзонспора» Арсенієм Батаговим. Футболіст розповів про команду Унаї Мельгоси перехід у Туреччину та багато іншого.
— Арсенію, молодіжна збірна виграла вісім матчів з восьми у відборі на Євро-2025. У чому головна сила цієї команди?
— Насамперед — у нас дуже кваліфіковані футболісти. Але також ми робимо багато командних дій на футбольному полі, добре розуміємо одне одного та маємо хороший колектив. Тут кожен б’ється за свого партнера по команді.
— У вересні колектив Унаї Мельгоси здобув дві перемоги в іграх проти Сербії (2:1) та Північної Ірландії (2:1). Але починалось усе зі спірного голу у наші ворота. Цей м’яч сербської команди був легітимним?
— Гравець команди-суперника заважав Руслану Нещерету. Точно не знаю, але, можливо, якби був VAR — взяття воріт могли б скасувати.
Завжди важко пропускати, особливо коли це гол зі стандарту. Але цей м’яч дав нам певний імпульс. Після цього ми почали більше контролювати м’яч і, загалом, грати краще. У той момент команда не впала у яму, а навпаки.
— Поєдинок проти Сербії був номінально домашнім і відбувався у дружній до України Латвії. Чи відчувалось, що саме наша команда є господарем поля?
— Так. За атмосферою це був домашній поєдинок. Прийшло багато людей, які підтримували та вболівали за нас. Після матчу люди підходили та фотографувались. Можна сказати, що після по завершенню гри ми зробили ще й автографсесію (посміхається). Десь хвилин 15 фотографувались.
Річ у тім, що було багато дітей. Приїхало кілька дитячих команд з Чернігова, тож вдалося трохи поспілкуватись з юним поколінням.
— У липні ви стали учасником Олімпіади. Чого ви очікували від цього турніру?
— Хотілось, як мінімум, вийти з групи (збірна України посіла там третє місце — авт.). Але наш квартет був дуже сильним. Марокко (2:1) та Аргентина (0:2) — це топові команди, які претендували на перемогу у турнірі. Потім ми бачили наскільки добре вони грали у плей-оф.
Якщо ж згадувати стартовий матч проти Іраку, то там нам трохи не пощастило. Ми мали багато моментів, але, на жаль не змогли їх реалізувати і вкінці вийшло так, як вийшло.
— Про підготовку та проблемну комплектацію команди Руслана Ротаня говорили довго. Як ви ставитесь до цих розмов?
— На мою думку, у Францію поїхали сильні люди. Тому не вважаю, що якби туди потрапили інші гравці, то результат був би інакшим.
— Чого не вистачило у матчі з Іраком (1:2)? У телетрансляції здалось, що після першого пропущеного вашій команді знадобився час, аби прийти до тями. А потім стався другий гол…
— Можливо, нас не вистачило психологічно. Після призначеного пенальті і до другого голу Іраку пройшло всього-нічого. Думаю, що команда трохи розгубилась. Завжди погано, коли ти маєш моменти атакуєш, але не забиваєш, а згодом пропускаєш з напівмоменту. Це завжди б’є по моралі гравців.
— Якби у нас була можливість десять разів зіграти з цією олімпійською збірною Іраку, та у скількох з них перемогу здобула б Україна?
— У дев’яти (посміхається). Ось цей один ми програли.
— Після турніру лунали думки, що вихід у плей-оф був би для нас стрибком вище голови. Як ви ставитесь до цієї тези?
— Важко сказати. Річ у тім, що навіть якби ми обіграли Ірак з рахунком 1:0, то за цих результатів ми б усе одно не виходили б в 1/4 фіналу (в трьох команд було б по шість очок і ми б не проходили за сумою забитих та пропущених).
Я не можу сказати, що ми погано грали на цьому турнірі. З Аргентиною у нас були моменти. В поєдинку з Марокко ми перегравали їх за якістю футболу у першому таймі. Тому я не вважаю, що вихід у стадію плей-оф був би стрибком вище голови.
— Арсенію, окремою темою на Олімпіаді стало суддівство. Як ви оціните рішення арбітрів у поєдинках проти Іраку та Марокко?
— У плані призначеного пенальті з Іраком я й не знаю, що казати. Мені впало в очі те, що в цьому матчі всі спірні епізоди трактувались проти нас. Було важко грати, відчуваючи, що суддя дуже погано ставиться до нашої команди. А це було зрозуміло з першої хвилини.
— Тобто це навіть не низький рівень арбітра, а саме упередженість?
— Не знаю. Ну, можливо, й низька кваліфікація судді, але я на футбольному полі відчував саме так, що це упереджене ставлення до українців.
— Потім ви були дуже незадоволеним вилученням Володимира Салюка у поєдинку з Марокко. Там рефері теж був проти нас?
— Ні. У тому матчі такого не відчувалось. З приводу червоної — нам потім розповідали, що коли захисник не має наміру зіграти у м’яч, а цілеспрямовано збиває суперника, то це вилучення. Але я не знаю, не побачив якогось бажання сфолити. Вважаю, що у цьому епізоді Володимир намагався зіграти у м’яч.
— За кілька годин після нашої поразки від Іраку Марокко здолало Аргентину. Після цього у вболівальників виникли паралелі зі звитягою Словаччини над Бельгією на Євро. Футболісти олімпійської збірної України слідкували за результатами суперників?
— Та ні. Ми про це не думали. Розуміли, що, можливо, для когось це й сюрприз, але нас абсолютно не дивувало, що Марокко може здолати Аргентину. Для нас марокканці були щонайменше топ-3 збірною на Олімпіаді. Це стосувалось як гри, так і підбору виконавців.
— Арсенію, перед від’їздом до молодіжної збірної України ви кілька тижнів провели у новому клубі — турецькому «Трабзонспорі». Як для вас з’явився цей варіант?
— Під час Олімпіади, тож, можливо, у клубі дивились матчі турніру. Згодом усе доволі швидко вирішилось.
— Перед переходом у Туреччину ви консультувались з кимось стосовно цього варіанту? Адже за останні роки через Суперлігу пройшло чимало українців.
— Більше з агентами. Так, було ще кілька більш досвідчених, ніж я, футболістів. Але у мене й не було більше варіантів, тож я ухвалив рішення на цей перехід.
У мене залишався рік контракту із «Зорею», так що невідомо, що було б потім. Усі ми це розуміємо.
— А чи були ще якісь пропозиції? Олімпійські ігри — це ж чудова ярмарка талантів, і ви відіграли цей турнір.
— Ні, не було.
— Протягом останніх 12 місяців у контексті вашої кар’єри не раз називали «Динамо», «Шахтар», «Полісся» та навіть нідерландський АЗ?
— Це все було лише на рівні розмов. Не було такої конкретики, як у випадку з «Трабзонспором».
— І навіть після виходу в півфінал Євро-2023 U-21?
— Так-так.
— Вже після Олімпіади ви опинились в заявці «Зорі» на перший тур УПЛ. Тоді ще планували виступати в чемпіонаті України, чи уже знали про майбутній від’їзд?
— Тоді усе ще було на стадії перемовин. Я повернувся з Ігор і мав невелике ушкодження. Враховуючи це, а також те, що повернувся лише за два дні до стартової гри, тренерський штаб Зорі вирішив дати мені перепочинок.
— Як проходить ваша акліматизація у новій команді?
— Тут дуже добре ставляться до всіх футболістів. Тому набагато легше проходити цей перший етап. На вулицях до всіх футболістів дуже добре ставляться і загалом Трабзон — футбольне місто, де багато фанатів. Тут завжди відчувається футбольна атмосфера.
— До речі, у Туреччині дуже контрастні фанати. Вони відомі тим, що люблять гравців після перемог, але ненавидять після поразок. Доводилось зіштовхуватись з їхнім характером?
— Ще такого не відчував.
— Вашим одноклубником став Стефан Савич. Це, напевно, головна зірка «Трабзонспора». Там є футболісти які виділяються за ігровими характеристиками, чи це збалансована команда?
— У команді дуже багато збірників. Багато виконавців високого класу, які гарно працюють з м’ячем, обігрують один в один і роблять передачі хорошої якості. А якщо говорити саме про Савича, то це топовий захисник, від якого потрібно взяти якомога більше.
— Якби ви могли перейняти одну його ігрову характеристику, що б це було?
— Гра головою.
— Ви ще не дебютували в новому клубі, але уже були в заявках на матчі. Чому команда так швидко вилетіла з єврокубків?
— Не знаю. Думаю, що у нас було невезіння у другому таймі матчу-відповіді плей-оф Ліги конференцій проти Санкт-Галлена (0:0, 1:1, 4:5 по пенальті — авт.). У першій грі могли забивати в першому таймі, а от у наступній грі — навпаки. Нам було важко у першому таймі, але в другій половині поєдинку повністю переграли суперника. До того ж, допомагала домашня публіка.
На жаль, потім була серія пенальті, а це завжди 50/50.
— Які завдання ставить керівництво клубу перед футболістами «Трабзонспора»?
— Я не був у команді перед початком сезону. Прийшов уже тоді, коли йшов чемпіонат Туреччини. Але знаю, що зараз у команди завдання боротись за перемогу у кожному поєдинку та знаходитись якомога вище у турнірній таблиці.
— А чи знаєте ви, хто з українців грав у Трабзоні до вас?
— Вже коли перейшов, то дізнався, що тут виступав Юрій Калитвинцев…
— Також там були перший капітан в історії збірної України Юрій Шелепницький і воротар Віктор Гришко. Найбільше з усіх трьох зіграв саме останній — 78 матчів за три сезони. Тож маєте можливість побити цей результат.
— Дякую! А я ще знаю, що там виступали Жажа Коельйо та Хосе Соса. Це теж навіює спогади з дитинства, оскільки за цими футболістами я спостерігав, коли грав у академії «Металіста».
— А хто був вашим улюбленим футболістом в дитячі роки?
— Не можу виокремити, бо мало слідкував тоді. Я просто ходив на матчі «Металіста» (посміхається).
Олександр Щербатих