Ексклюзив. Леонід Буряк: «Деякі «експерти» у вищій лізі провели всього по 90 матчів, а зараз вчать футболістів, як грати»

Екс-півзахисник і екс-наставник київського «Динамо» Леонід Буряк в ексклюзивному інтерв’ю Dynamo.kiev.ua розповів, що він думає про критику на адресу збірної України, а також прокоментував останні трансфери київського «Динамо».

— Після вересневих матчів Ліги націй минуло чимало часу. Ви для себе зробили висновок, у чому все-таки головні причини невдалого старту збірної України в цьому турнірі?

— Насамперед, у нинішньому рівні чемпіонату України та рівні наших футболістів, які зараз виступають за збірну. Так, до війни у нас була сильна ліга, але зараз все інакше. І ви знаєте, з якої причини — війна. У цьому становищі взагалі все в країні робиться заради Перемоги, і футбол відходить на другий план. Я вже говорив не раз, що вдячний президентам наших клубів, які в цій ситуації вкладають гроші в наш футбол. Але і при цьому чемпіонату України і нашим футболістам не вистачає рівня.

Друге. Суперники. Взяти, наприклад, Албанію. Там близько 10 футболістів виступають у топ-лігах, у Серії А, АПЛ, французькій Лізі 1. Це вже не ті Албанія, Кіпр або Фінляндія, яким ми колись по 8 м’ячів забивали. Зараз це вже досить серйозні команди, до яких і готуватися треба відповідним чином.

Хоча, звісно, ми не повинні програвати Албанії. У нас досить хороша команда і футболісти. Раніше в збірній України був один Шевченко, а зараз багато футболістів, від яких можна відштовхуватися в грі.

Але я не можу зрозуміти іншого. Чому стільки злості й жовчі з боку журналістів і так званих експертів, які буквально поливають брудом і наших футболістів, і наших тренерів.

Ті ж Мудрик і Судаков — талановиті футболісти, але вони мають грати у своїх клубах. Коли ти не маєш постійного місця в складі, то тобі дуже складно грати навіть в Україні, що вже говорити про рівень національних збірних.

Тільки невдача, і одразу всіх обливають брудом, від футболістів до тренерів. Коли ми навчимося жити? І проводити хоч якусь аналітику. Не по одній же грі робити висновки! І чому в цій ситуації всі так швидко забули, що збірна України вийшла на Євро-2024? Ніхто про це не говорить. Але ж це дуже великий успіх, особливо в нинішніх умовах, у яких перебуває наша країна, наш футбол і наша збірна.

Багато хто просто не розуміє, про що говорять. Перед Євро розмови дійшли до того, що збірну України бачили у фіналі. А якщо хоч трохи замислитися, то якою буде відповідь на запитання, чи може ця команда дійти до фіналу чемпіонату Європи, з огляду на її реальний потенціал, усі обставини і реальний потенціал інших учасників Євро?

Деякі так звані «експерти» у вищій лізі провели всього по 90 матчів, а зараз вчать футболістів як грати, а тренерів — як тренувати.

А ще мене вражає, що журналісти кажуть Реброву, кого йому треба брати в збірну. Це взагалі нонсенс! Вони ніби не розуміють, що на рівні U-19 і навіть U-21 — зовсім інший футбол. Так ось нехай вони спершу в таких простих речах розберуться, спустяться на землю, а потім уже будуть озвучувати якісь свої «рекомендації». Особисто мені просто совість на дозволяє давати поради Андрію Шевченку та Сергію Реброву. Я з великою повагою ставлюся до них обох, вони великі професіонали своєї справи.

За часів СРСР у нас була величезна кількість талановитих футболістів, тисячі буквально! Але щоб грати за головну збірну, треба бути готовим до цього не тільки в плані майстерності, а й психологічно. А то, бувало, людину викликали до збірної, а в неї потім усю ніч температура і блювота — вона психологічно до такого просто не готова. У збірній мають грати особливі футболісти, з особливою якістю майстерності та психології. На цьому рівні грати дуже-дуже складно.

— Проблеми збірної України в матчах з Албанією та Чехією були різними чи ідентичними?

— Одна з головних наших проблем у тому, що будь-який домашній ми граємо не вдома. Ми граємо на нейтральних полях. А це зовсім не ті емоції у футболістів, якими б професіоналами вони не були.

Плюс, повторюся, багато «збірників» не мають стабільного місця у складах своїх клубів. Їм бракує ігрової практики, і тому вони приїжджають до збірної не в тому стані, в якому хотілося б. І самі футболісти про це говорять.

Що ж стосується суперників, то про Албанію я вже сказав. І очікував, що вона буде в матчі з нами саме такою командою, якою вона постала. Ну а збірна Чехії — це така собі міні-бундесліга. І це при тому, що вона була не в оптимальному складі. І, повторюся, подивіться, як останнім часом виросли багато збірних, з якими ще недавно не особливо рахувалися — Грузія, Кіпр, Азербайджан, та ж Албанія.

— Багато хто назвав матч з Албанією повтором провалу матчу з Румунією на Євро-2024. Згодні з таким порівнянням?

— Я б не став проводити такі аналогії. Все-таки йдеться про різних суперників. Румунія завжди мала майстерну збірну. І нинішня їхня команда — не виняток. Але, звісно, пропускати від неї три м’ячі — це забагато.

А поразка від Албанії має об’єктивні причини, про які ми щойно говорили. Відсутність ігрової практики — найстрашніше для футболіста. Тому що він завжди має перебувати під навантаженням, він має бути постійно в грі.

Ну і дуже впала якість нашої ліги. Вона, звісно, є, але де наші команди в єврокубках? Їх там немає. Тому що не вистачає якісних футболістів.

З іншого боку, зараз війна, і треба збирати всіх, хто є. А коли це безумство закінчиться, треба буде відбудовувати не тільки країну, а й наш футбол.

— Вас не турбує, що збірна України стала командою другого тайму? Вона занадто часто провалює гру в першій половині матчу.

— Це називається вкочування, і це часте явище. У принципі, команди майже завжди другий тайм проводять сильніше. Але, звичайно, турбує, що ми граємо не з першої хвилини, пропускаємо безглузді м’ячі. Пахне непрофесіоналізмом.

Якщо ти у збірній, то завжди маєш грати з 1-ї і до 90-ї хвилини і бути максимально зібраним, максимально відповідальним і робити все заради результату. Ті ж хорвати завжди буквально «вмирають» за свою збірну. При цьому для футболіста кожен матч за національну команду — це можливість самоствердження. Чим ти будеш сильніше грати за національну команду, тим будеш дорожче коштувати.

Валерія Лобановського цікавила якість гри, але насамперед його цікавив результат. Та й люди ходять на стадіони на результат. І цього результату на рівні збірних складно домогтися, коли ти першим пропускаєш 1−2 м’ячі, а перший удар у площину воріт завдаєш на 80-й хвилині гри.

— Чого нам чекати від жовтневих матчів збірної України в Лізі націй — із Грузією та Чехією?

— Грузія зараз — це досить серйозний суперник. У складі цієї команди більше футболістів виступають у закордонних клубах, ніж у нас. Я дивився, як грузини грали з чехами, і можу сказати, що вони дійсно в порядку. Буде дуже складно.

Але і з чехами буде не простіше. Тим більше, що зараз збірна України — це подразник для таких команд, адже наших футболістів, які на виду в європейських топ-клубах, добре знають. Дуже складні ігри на нас чекають у жовтні.

— Шанси фінішувати в цій групі Ліги націй у нас ще є, якщо говорити об’єктивно?

— Шанси є завжди і в кожного. Зрештою в окремо взятому матчі все залежить від підготовки команд. Але нам складніше за інші команди — ми ущемлені тим, що домашні матчі проводимо не вдома, а на нейтральних полях. А це вже не домашня гра. Адже коли ти граєш перед своїми трибунами, то до твоїх емоцій додаються емоції вболівальників, твоїх друзів і близьких, які перебувають на стадіоні.

Шанси є, але, звичайно, турнірна ситуація тепер для нас дуже складна. У цій групі посісти перше місце буде дуже-дуже складно. Але не неможливо.

— Давайте трохи поговоримо про «Динамо», а точніше про останні трансфери клубу. Почнемо з Себальйоса.

— Над трансферами в «Динамо» працює велика селекційна група. І всі її напрацювання — під контролем у президента клубу. Одна проблема: якість футболістів. Я знаю, що «Динамо» намагалося підписати близько восьми новачків, але всі вони за сімейними обставинами відмовилися переїжджати. Питання не в грошах, питання у війні. Одним батьки заборонили сюди їхати, іншим — дружини. Це серйозна проблема.

Ну а що стосується Себальйоса, то про нього всі знали, всі його бачили. Але поки зарано говорити про його перспективи, він довгий час не грав, тільки зараз йому довірили місце в складі. Тим більше, ми говоримо про УПЛ, про нинішній рівень якої знову говорити не будемо. Подивимося, як Себальйос проявить себе не тільки в чемпіонаті України, а й у Лізі Європи (розмова відбулася до матчу Ліги Європи «Динамо» — «Лаціо», в якому Себальйос зазнав травми і вибув на кілька тижнів, — прим. авт.).

Але я думаю, що «Динамо» для чемпіонату України на найближчі пару років закрило одну з проблемних позицій, яка потребувала посилення. А там повинна і молодь підтягнутися — в «Динамо U-21» зараз є близько п’яти перспективних футболістів, зокрема й центральні захисники. Досить майстерна зараз команда у Ігоря Костюка.

— Геррерро дебютував у стартовому складі «Динамо» одночасно з Себальйосом, але, на відміну від останнього, ніяких себе не проявив. Чому?

— Він розчинився у футболістах «Динамо». Не хочу сказати, що він поганий виконавець, але йому потрібен час. Благо, обстановка в команді зараз чудова, і новачкам у неї вливатися легко.

У Герреро був не останній шанс. Але треба доводити свій рівень, до складу його просто так ніхто не поставить. Тим паче, що основний постулат, який був до війни, ніхто не відміняв і в нинішніх умовах: будь-який легіонер, який приходить у команду, має бути на голову вищим за українських футболістів, з якими він конкуруватиме за місце в складі.

— Тобто, можемо очікувати конкуренції Герреро з Ванатом за позицією?

— Це різні футболісти. Особисто я Герреро бачу на позиції ближче до Буяльського, Піхальонка. Ось цього його позиція, на мій погляд.

Інша справа, що не можна весь час грати з одним форвардом. У матчах із «Зальцбургом» у кваліфікації Ліги чемпіонів, може, якраз і не вистачило ще одного форварда. Те ж саме можна сказати про недавній матч із «Рухом» у чемпіонаті.

Але в будь-якому разі команда Шовковського на порядок вища за команду Луческу. Хоча, безумовно, треба подякувати румунському фахівцеві за те, що за його правління «Динамо» стало чемпіоном, завоювало Кубок України і Суперкубок України. Не кожен тренер може це зробити. Але, повторюся, мені більш симпатична команда Шовковського. І в неї при цьому є шляхи розвитку. Може, вже цього сезону з’явиться кілька нових футболістів із юнацької команди «Динамо», гра яких буде захоплювати вболівальників. Головне, що у команди Шовковського є і глибина складу, і кістяк. А також є, від кого відштовхуватися — Ярмоленко, Бущан, Буяльський, Шапаренко.

Скажімо, у матчі «Динамо» — «Рух» я отримав задоволення від гри динамівців. Одна проблема — результат. Не вистачає ударів по воротах. «Динамо» було завжди б’ючою командою. Якщо Лобановський запитував, скільки ти ударів завдав у першому таймі, а ти відповіси, що п’ять, то він скаже: «Та ні, навіть чути не хочу!». Тож, моя думка, «Динамо» треба «сідати» на удари. Без ударів не буде голів.

— Якими вам бачаться перспективи «Динамо» в основному етапі Ліги Європи?

— У суперниках у «Динамо» — команди серйозні. Лякає, що ми давно не грали з такими командами, майстерні вони. Перспективи мені оцінити складно, тому що у мене є симпатія на адресу «Динамо». Обнадіює обстановка всередині команди. Усі хочуть грати. Хочу, щоб це покоління залишило слід в історії «Динамо». Обов’язково треба здобути третю чемпіонську зірочку на емблему. Усі в клубі заряджені на досягнення цього результату. Треба всім із цією мрією лягати спати і прокидатися.

Усі структури «Динамо» працюють на першу команду і досягнення такого результату. А Ігор Михайлович Суркіс, Григорій Михайлович Суркіс та їхні партнери зі свого боку роблять усе для того, щоб попри нинішню ситуацію, клуб функціонував так, як це було до війни.

Але не можна забувати наші реалії. У країні війна, а проводиться чемпіонат України — адже це ж нонсенс, якщо розібратися. Тому треба цінувати те, що є, і не забувати, якою є реальність. А хто забуває — підіть на цвинтар і подивіться. Вам там розмовляти буде складно від кількості могил молодих хлопців, які ви побачите.

Тож насамперед усі ми співпереживаємо за нашу країну. А те, що Україна — футбольна держава, так це ні для кого не секрет. За часів СРСР у збірній будь-якої вікової категорії половина футболістів були українцями.

Олександр ПОПОВ