Захисник київського «Динамо» Владислав Дубінчак розповів про враження від матчів національної збірної України проти Грузії та Чехії, поточний сезон для Динамо в чемпіонаті України та єврокубках, особисте життя та вінницьку мафію у футболі та захоплення Counter-Strike та інтерес до кіберспорту.
— Влад, ми говоримо після матчів збірної України у Лізі націй. Перемога над Грузією (1:0), нічия з Чехією (1:1). Які враження залишилися у вас?
— В цілому, враження позитивні. Зрозуміло, що було психологічно важко, але на мою думку, результат жовтневих матчів хороший: перемога і нічия. Головне — не програвати.
— Як ви почуваєтеся, коли дивитеся матчі збірної по телебаченню? Наскільки велике бажання потрапити туди, по той бік екрану?
— Звичайно, усі, хто професійно займаються футболом, хочуть виступати за свою збірну. Це показник того, що ти справжній професіонал і можеш представляти свою країну на міжнародному рівні. Звісно, хочеться грати за збірну. Але все вирішує головний тренер. Я не злюся, не ображаюся, просто переживаю за свою національну збірну.
— Що зазвичай роблять футболісти «Динамо», яких не викликають до національної збірної, під час міжнародних пауз? Чим займаєтеся?
— Після ігор нам дають вихідні, 2−3 дні. Переважно, проводимо час із сім’ями, бо треба ментально перезавантажитися. Дуже виснажує дорога. Ми зараз багато їздимо. Хлопцям зі збірних не позаздриш, бо у них графік дуже щільний: одразу після матчів вони сідають в потяг і їдуть далі. А ми за два дні до того повернулися з Німеччини, де грали у Лізі Європи. Словом, це виснажливий процес.
А загалом, ми тренуємося, працюємо у тренажерній залі. Трохи отримуємо навантаження, граємо контрольну гру. От недавно зіграли контрольний матч, після чого отримали один вихідний, а вже на наступний день почали приїжджати хлопці й розпочалася підготовка до наступної гри.
— Сьогодні «Динамо» — лідер чемпіонату. Наскільки ви здивовані конкуренцією за лідерську позицію навіть не з боку «Шахтаря», а з боку «Полісся» та «Олександрії»?
— Та ні, ви знаєте, кожного чемпіонату так відбувається. Хоч попередній, хоч два роки тому. Там і «Дніпро-1» боровся за перше місце. Всі ж розуміють, що «Шахтар» є «Шахтар», вони свої очки потім все одно візьмуть. Завжди всі вважають, що боротьба йде між «Динамо» та «Шахтарем».
Щодо цих команд, які нав’язують конкуренцію, то вони великі молодці. У них хороші склади — що у «Полісся», що у «Олександрії». Ще це досить кваліфіковані фахівці на чолі команди, Імад Ашур та Руслан Ротань. Тому нічого дивного у турнірному положенні цих клубів зараз немає.
— Наскільки ви задоволені своєю персональною грою по шкалі від одного до десяти?
— Якщо брати початок сезону загалом, то десь на 7 з 10.
— А який матч цього сезону був найскладнішим та чому?
— Найскладніші — матчі на євроарені. На нас сильно впливає дорога, ми добираємося до місця проведення матчу як мінімум 20 годин. І граємо через день. Тому як фізично, так і морально грати важко в єврокубках. Але це суто через те, що виснажує дорога. Ми після гри одразу їдемо і ніякого відновлення немає. Замість того, щоб отримати кваліфіковане відновлення на базі, зробити процедури, ми їдемо в потягах або автобусах. Або летиш літаком. І от напевно тому матчі єврокубків дуже важко даються.
— Після матчу з ЛНЗ ви казали, що були несхожим на самого себе. Чи вдалося вам знайти причину?
— Я тоді одразу після матчу й пояснив, що в той момент, поки всі спокійно готувалися до чемпіонату, були вдома, ми роз’їжджали по матчах кваліфікації Ліги чемпіонів. Та й емоцій залишили там чимало, бо дуже хотіли потрапити до основного етапу, а це не вдалося. Морально це теж б’є, коли чогось дуже хочеш, йдеш до цієї мети, а воно не вдається.
Ми повернулися і це вже була гра після матчу із Зальцбургом. Ми зіграли 1:1, достойно виглядали, навіть були сподівання, що зможемо повернутися у гру. Але цього не сталося і я через те у наступному матчі не був схожий сам на себе. Знаєте, бувають такі ігри, коли ти виходиш зарядженим, хочеться віддатися на поле, викласти всі сили та отримати задоволення від матчу. А тут був такий момент, що хотілося просто виграти і відпочити пару днів.
— Після одного з матчів проти «Зальцбурга» Олег Саленко звинуватив вас у пропущеному м’ячі. Як ви взагалі реагуєте на публічну критику? І чи варто сприймати слова колишніх футболістів про свою гру близько до серця?
— Ну як… Якщо я винен, то винен, ок. Коли критика по ділу, тобі і тренер на це вказав, і ти сам розумієш, що це твоя провина, то це нормально. Те, що говорять експерти, колишні футболісти, це нормально. Вони ж теж розказують людям про футбол. Тут нічого такого немає.
— Костянтин Вівчаренко: це ваш конкурент чи друг?
— У нас із Костянтином нормальні професійні стосунки, ми завжди підтримуємо один одного на полі та поза ним.
— Всі чули історію про те, що коли збірна України програла Румунії на Євро-2024, Андрій Ярмоленко звернувся до команди у роздягальні із мотиваційною промовою, закликавши не допустити ганебного виступу на тому чемпіонаті. Після ваших поразок від Лаціо та «Хофенхайму», чи було щось схоже у роздягальні «Динамо»?
— Плюс-мінус так, але я, з вашого дозволу, не буду вдаватися в деталі.
— В 1/8 фіналу Кубку України вам грати проти «Ворскли». У чемпіонаті ви перемогли цю команду, але «Ворскла» у Кубку зазвичай зовсім інша команда. Минулого року взагалі дійшла до фіналу. Чи немає у вас неприємної підозри, що вони можуть завдати вам моральної шкоди у Кубку України?
— До цього матчу ще дуже довго, якщо не помиляюся, ще три матчі. Зараз ми думаємо про найближчу гру проти «Оболоні». Там теж буде дуже непросто. Після того, як я перейшов у «Динамо», я зрозумів, що коли ти тут виступаєш, то з усіма командами грати непросто. Суперники виходять як на останній матч. Всі хочуть себе проявити на фоні «Динамо».
І тут ще існує така ілюзія: коли дивишся матчі чемпіонату, де вони грають одне проти одного, то думаєш: «А, нам би з ними було б легко». А коли зустрічаєшся з певною командою в очному матчі, то вони віддаються на всі 100%. Я не пам’ятаю таку гру, щоб ми виграли без проблем. Завжди нам важко, команди налаштовуються на нас серйозно.
Зараз от матч з «Оболонню» на виїзді, теж важка гра. Тому я про «Ворсклу» навіть ще не думаю.
— Трошки поговоримо про особисте. Ви з містечка Томашпіль на Вінничині. Хто ще звідти, крім вас, вийшов у футбол? Чи є такі люди?
— Це не зовсім місто, це селище міського типу. Щодо того, хто ще вийшов у футбол, крім мене, то ні, я не знаю таких людей. Найближче до мене — це Сашко Тимчик, з села Крикливець, це десь 40 км від мого Томашпіля. Принаймні, я не знаю, щоб хтось грав у футбол на професійному рівні з нашого району.
— У «Динамо» так цікаво складається, що, окрім вас та Тимчика, з Вінницької області ще є Буяльський, а раніше грав Циганков. Чи є вінницька «мафія» у футболі?
— Я б не сказав, що прямо «мафія». (Сміється). Мене, наприклад, дуже тішить цей факт. Коли дізнаюся, що в «Динамо» хтось є з Вінницької області, то радію за земляків. Завжди приємно це усвідомлювати і якось я до цих хлопців тепліше ставлюся, знаючи, що це мій земляк.
— З Андрієм Борячуком ви спілкуєтеся? Теж відомий футболіст з вашої області.
— Особисто ми не спілкуємося, але пару разів перетиналися. Ми знайомі, звісно.
— Що Олександр Шовковський радить вам в особистих бесідах, як в робочому контексті, так і в персональному?
— В розмовах зі мною головний тренер наполягає на більшій концентрації при роботі в обороні. Усі нюанси я не можу розповідати, але якщо в двох словах, то це більше роботи у захисті. Треба грати надійніше. По грі вперед, в атаку, претензій немає.
— Ви чимало пограли за «Дніпро-1» свого часу, перебуваючи в одній команді із Артемом Довбиком, тренуючись під орудою Ігора Йовічевича. Чи чекали ви, що їхня доля складеться таким чином, що Йовічевич перейде до Шахтаря та стане чемпіоном України, а Довбик переїде до «Жирони», розкриється там та стане гравцем «Роми»?
— На той момент у нас була хороша команда. Можна сказати, що ми росли разом. Коли ми прийшли туди, то ніхто з нас не мав якогось імені у футболі. В принципі, усі нормальні хлопці, непогані футболісти, але великого значення для українського футболу ні в кого не було. Ми разом росли і це добре спрацювало. Всі один за один тягнулися, якщо хтось один себе проявив, то інший теж хотів довести власний рівень. Хороші хлопці були і Піхальонок, і Гуцуляк, і Ігнатенко. Ці хлопці були задіяні у збірних. Той же Довбик.
— До речі, коли Піхальонок перейшов до «Динамо» і ви вперше зустрілися на базі, що ви йому сказали?
— Коли я побачив, що він перейшов, я написав йому, чи потрібна йому моя допомога? Це було ще у відпустці, я міг би показати йому базу, де він міг би тренуватися, відновлюватися, проходити передсезонну підготовку. Це перше, що я йому написав. Привітав Сашка і написав, що можу йому допомогти. Він подякував і за якийсь час ми вже зустрілися на базі та знову почали працювати в одній команді.
— В липні минулого року ви стали татом. Як батьківство вас змінило?
— Я думаю, всі, у кого є діти, розуміють, що це відповідальність. Це більше тебе мотивує, ти розумієш, для кого ти повинен працювати, забезпечувати майбутнє і це тримає тебе в тонусі. Ти не приймаєш легковажних рішень і стаєш більш серйозним.
— Ви назвали сина Адоніс. Як обирали ім’я?
— Дружина в мене сказала, що хотіла би якесь рідкісне ім’я. Ми почали перебирати різні варіанти, їх було багато, десь біля п’яти. Спочатку ми не дуже відреагували на це ім’я, а потім якось придивилися і ухвалили таке рішення.
— Хто з правих вінгерів або захисників УПЛ або в єврокубках найбільше вас напружував? Наскільки важко гралося, наприклад, проти праймового Марлоса?
— До речі, якраз Марлос найбільше вразив. Я ще був в «Карпатах», в оренді. Та й в «Арсеналі» теж, Марлос тоді був не те щоб в розквіті, але вже досить досвідченим, майстерним гравцем. А для мене це були перші кроки у дорослому, професійному футболі. Тоді мені здавалося, що він на якомусь космічному рівні.
— А в єврокубках хто?
— Ну так, щоб я думав, що це хтось щось нереальне показує, або що мені дуже важко проти конкретного гравця діяти, такого не було. От коли я був молодшим і грав проти Марлоса, то тоді такі думки виникали. Що не треба на нього викидатися, не давати йому себе обіграти, треба більше пласуватися перед ним. Ще я застосовував швидкість, бо коли він прокидав м’яч собі наперед, за рахунок швидкісних даних я старався це вирівняти. А пробувати відібрати в нього м’яч на місці було нереально.
Не сказав би, що я багато матчів зіграв у єврокубках, їх всього-то було десь біля 15 (20 на дорослому рівні та 15 на юнацькому, — прим. ред.), але таких думок на міжнародній арені у мене не було.
— Ваші перші тренери розповідали, що ви з Шапаренком у юнацькій збірній порушували режим. Причому — страшно! Тобто, грали до ночі у комп’ютерні ігри. В що граєте зараз? Чи є у вас, можливо, якась команда з динамівців у CS?
— Ну, Шапаренко реально захоплюється комп’ютерними іграми, а я не дуже. Я почав грати в CS десь рік тому. Не сказав би, що добре граю. У нас є своя команда, де ми можемо пограти. Я, Шапаренко, Біловар, Попов. Ще є з U-19 Кирило Осипенко, грає з нами. Час від часу збираємося.
— Це ви граєте в CS-2?
— Так. Ну як: збираємося, списуємося та заходимо побігати.
— А за кіберспортом ви слідкуєте?
— Ну от останнім часом я почав дивитися. Останній турнір IEM RIO 2024, на якому NAVI перемогли, я дивився.
— Якщо у чемпіонаті України у «Динамо» все поки йде більш-менш добре, то як виправити ситуацію у єврокубках, де у вас попереду зустріч із «Ромою» та вашим старим знайомим Артемом Довбиком?
— Коли Рома потрапила нам у суперники, я йому одразу написав. І Артем сказав: «Готуйтеся, атмосфера буде шалена». Я думаю, що нам буде важко. Побачимо. Ви знаєте, футбол — це така штука, де думаєш, що з одною командою буде легко, а виходить, що дуже складно. І навпаки: здається, що попереду важкий суперник, а гра дається легше.
Я би не поспішав із висновками. Все залежить від того, у якому ми будемо стані і як гратимемо. Тренерський штаб знає, як нас правильно підготувати та розподілити сили.
Даниіл Вереітін
Важно было не прогадать кто их мог подстраховать, и это был неприметный , не ищущий славы Бутко .
Шева , со своими итальянскими помощниками .
Аж тоска берёт по игре той команды.
То Ребров им виноват то Шовковский , то Пушич.
А вот Вернидубу и менеджменту Кривбасса из желание играть только в Кривом рогу , я простить не могу .
За..ал подготовку сборной к матчам с Албанией и Чехией.