Півзахисник «Брентфорда» та тепер уже й національної збірної України Єгор Ярмолюк розповів про найближчий матч проти «Борнмута» Забарного, прем’єрний виклик Реброва та земляка-українця, який ледве не став його одноклубником.
— Єгоре, вітаємо з першим викликом до національної збірної!
— Дякую за привітання! Звичайно, емоції були позитивні. Дуже задоволений цим і дуже вже чекаю нагоди потрапити до табору збірної.
— Як ти дізнався про такий важливий крок уперед у міжнародній кар’єрі та що відчув?
— Про виклик мені повідомив адміністратор збірної. Зараз готуюся до чергового матчу в клубі та чекаю поїздки до збірної.
— Добре тобі знайомий Олександр Назаренко зізнався, що ледь без телефону не залишився, коли дізнався про виклик до збірної? В тебе нічого не падало, не розбивалося?
— Ні, такого не було (посміхається). З моїм телефоном все гаразд (посміхається). В мене вже немає мандражу, як у Назаренка. Все спокійно.
— З Сергієм Ребровим чи іншими тренерами збірної ще не спілкувався?
— Ще ні. Напевно, це відбудеться вже безпосередньо, коли приїду до збірної.
— Другий збір поспіль до національної команди викликають нових гравців. Як вважаєш, настав час оновлення чи це наслідок не надто вдалих результатів у Лізі Націй?
— Важко сказати. Кого викликати, вирішує виключно тренер. Я зі свого боку, щасливий своєму виклику, і буду радіти, якщо буде підтягуватися молодь.
— Що скажеш про найближчих суперників? І Грузія, і Албанія за останній рік порушили спокій у футбольній Європі…
— Проти будь-якої збірної важко грати, адже туди потрапляють найкращі гравці своїх країн. Наша справа — підготуватися якомога сильніше та продемонструвати свою кращу гру. Так, усі знають лідерів наших суперників, але я не буду нікого виокремлювати. Коли граєш за збірну, маєш подвійну мотивацію, і кожен виходить на поле з віддачею не на 100, а на 200 відсотків. Маємо бути сконцентрованими на собі та грати у свій футбол.
— Чи обговорювали твій виклик з іншими українцями в АПЛ? Як вони відреагували?
— Хлопці привітали мене, ми все обговорили трохи. А в понеділок усі разом полетимо з Лондону на збір.
— У такій компанії будеш себе більш впевнено почувати, вперше заходячи до готелю збірної?
— Це точно. Завжди трохи легше, коли є хтось знайомий.
— З Іллею Забарним ви будете летіти до збірної якраз після гри між собою — «Брентфорд» гратиме з «Борнмутом». Вийде так, що в когось настрій буде кращим, в когось гіршим…
— Сподіваюсь, в нас обох настрій буде добрим, але в мене — трохи кращим (сміється).
— Не обговорювали з Іллею прийдешню зустріч у чемпіонаті? І загалом, чи спілкуєшся з іншими нашими легіонерами напередодні матчів в АПЛ?
— Зазвичай, ми можемо зустрітися вже після гри. Або безпосередньо на стадіоні трохи спілкуємося, або посидимо десь після матчу. І зараз, перед грою з «Борнмутом», теж нічого такого не було. Вже побачимося з Іллею після матчу, поговоримо.
— Наскільки часто вдається вам спілкуватися?
— Не скажу, що дуже часто, але постійний зв’язок та спілкування ми всі між собою підтримуємо.
— В CS ще граєте?
— Так, граємо з Миколенком. Зінченко мені обіцяв зіграти, але досі цього не відбулося.
— Ти ж про його обіцянку ще навесні казав, здається…
— Так-так, але мій запит в нього досі висить (посміхається).
— Як вважаєш, про що говорить факт, що в АПЛ грає одразу 5 футболістів збірної України?
— Думка багатьох людей, що в Англії — найсильніша ліга у світі. І я згоден з цим. Тут зібрані найсильніші гравці. Дуже приємно, що у такому чемпіонаті грають представники України. Значить, є попит на наших футболістів, є в них рівень.
— Кого вважаєш найбільш успішним українським легіонером на теперішній момент?
— Ілля Забарний. Він дуже добре себе проявляє. У кожному матчі демонструє стабільний рівень. Вважаю, що він зараз найкращий легіонер-українець.
— Якраз про нього нещодавно розлетілося відео з піснею фанатів. Про тебе ще не співають? І як загалом в тебе складаються стосунки з фанами Брентфорда?
— На стадіоні ще мені не співали, але коли зустрічаю вболівальників у місті, вони просять сфотографуватись, і буває, що співають. Це дуже приємно!
— Очевидно, що культура вболівання в Англії значно відрізняється від нашої. Які були відчуття, коли не по телевізору це побачив, а відчув зсередини?
— Неймовірно приємно грати за повних трибун! Коли виходив у перших декількох іграх, по шкірі мурашки бігли від того, як фанати реагують, як підтримують. Це дуже приємно. І так у кожній грі: повний стадіон, емоції переповнюють, і за такої атмосфери грати у футбол просто задоволення.
— Ти виграв з Олімпійською збірною турнір у Франції, але на Олімпіаду так і не поїхав. Клуб категорично відмовився відпускати тебе?
— Клуб тоді вирішив, що я маю для підготовки до чемпіонату пройти збори саме тут. А як велись перемовини з УАФ, я не знаю.
— Наскільки ти задоволений ігровим часом у цьому сезоні?
— Завжди хочеться більше. Я кожен день працюю над собою і очікую якомога більшого часу на поле, докладаю до цього усіх зусиль. Я завжди хочу більшого.
— Гол ще у Кубку України за «Дніпро-1» залишається досі єдиним твоїм у дорослому клубному футболі. Це не тисне на тебе психологічно?
— Я не надаю цьому значення, і ця статистика не тисне на мене. Вважаю, прийде момент — заб’ю, і далі піде.
— Як у клубі оцінюють поточне турнірне становище?
— На кожний матч ми виходимо з метою завоювати три очки. І робити висновки після 10 ігор ще не можемо. Перед кожним туром наше завдання — взяти максимум очок і наблизитися у таблиці ближче до топів. Загалом наша мета — посісти якомога вище місце.
— Круто, що ви зараз вище МЮ у таблиці?
— Це ні про що не говорить. Ми стежимо за собою і налаштовуємося на перемогу у кожній грі.
— Перед цим сезоном з команди пішли голкіпер Райя та форвард Тоуні. Наскільки це вплинуло на команду? Як вона змінилася?
— Не вважаю, що це якось відбилося на нашій грі та на результатах. Так, ми продали гарних гравців, але, на мою думку, команда залишилася такою ж сильною та конкурентоздатною.
— Який футбол хоче бачити від вас Томас Франк?
— В нас є своя тактика, але ми по-різному підходимо до кожного суперника. Кожна гра у прем’єр-ліги є дуже важкою. Тренер акцентує нашу увагу на моментальному пресингу при втраті м’яча і, якщо суперник дозволяє, вимагає якомога більше володіти м’ячем. Ми не боїмося грати проти топ-команд і намагаємося діяти у своєму стилі.
— Ти ледь не наймолодший у першій клубній команді «Брентфорда». Як почуваєшся у колективі?
— В нас немає поділу за віком, маємо єдиний дружній колектив. Усі підтримують один одного, і команда тримається разом.
— У «Брентфорді» нещодавно на перегляді був Рамік Гаджиєв. Ти опікувався ним?
— Так, звичайно, взяв його під опіку. Рамік — хороший хлопець. Шкода, що не залишився.
— Що в нього не вийшло?
— Точно не можу сказати. Він тренувався з командою Б та іноді з першим з складом.
— Наскільки стежиш за чемпіонатом України? Як тобі теперішній рівень УПЛ?
— Дивлюся деякі ігри, де беруть участь друзі. Цікаво подивитися, підтримати їх. Дивлюся за Назаром Волошиним, Богданом Слюбиком, є ще пара людей. Цікаво стежити за Назаренком — «Полісся» зараз добре виступає. Вважаю, що в Україні гідний рівень футболу за наявних обставин. Чемпіонат зберегли, та він продовжує цікавити вболівальників, радувати людей.
— Спрогнозуєш трійку призерів?
— «Динамо», «Шахтар», «Полісся».
— «Олександрія», гадаєш, не втримається у трійці?
— О, так. Тоді назву топ-четвірку: «Динамо», «Шахтар», «Полісся», «Олександрія».
Павло Клименко