Захисник «Полісся» Едуард Сарапій згадав період своєї футбольної кар’єри, проведений у київському «Динамо».
— Ви народилися у Запоріжжі, але до 17 років грали в «молодіжці» «Динамо», а не в «Металурзі». Як ви туди потрапили?
— Так, я народився в Запоріжжі, але з дитинства грав на багатьох дитячих турнірах, адже наш запорізький регіон досить футбольний.
До нас часто приїжджали команди, і ми також їздили — у Київ, Маріуполь. Саме на одному з таких турнірів мене помітили скаути «Динамо». У 12 років я переїхав на дитячу базу клубу на Нивках, де провів п’ять років свого життя.
— Які спогади про молодого Миколенка, Попова та Булецу? Ви разом з ними розпочинали свій футбольний шлях у академії «Динамо».
— Залишилися лише приємні спогади, бо це мої партнери по команді, з якими ми лише розпочинали перші кроки у футболі.
З Миколенком ми досі підтримуємо спілкування. Інших — завжди радий бачити при зустрічі, тим більше, що Денис Попов і Сергій Булеца зараз грають в УПЛ. Тож коли ми грали один проти одного, були раді поспілкуватися, побачитись. Всі вони — професіонали, і я радий, що вони виступають на високому рівні.
— Що далі?
— Далі, коли в «Динамо» почали проводити відбір в команду U-19, нас відправили на медкомісію в клініку «Борис» — тоді це був партнер клубу. На звичайному УЗД серця мені поставили діагноз, з яким, за їхніми словами, не можна було продовжувати займатися футболом. Вони сказали, що не можуть взяти на себе таку відповідальність за мене, усе потрібно кілька разів перевіряти. Через це я на пів року випав з футболу і повернувся до Запоріжжя. А за цей час закінчився мій контракт із «Динамо», і я вже не повернувся туди — залишився у «Металурзі».
— Тобто, у «Динамо» не залишились лише через невдалу медкомісію?
— «Динамо» я покинув виключно через не проходження медкомісії. На щастя, зараз уже є сучасніші технології, можливо, й лікарі нового покоління — тому з подібними речами тепер проблем немає.
Ігор Лисенко