Колишній воротар криворізького «Кривбасу» Андрій Кліщук розповів про життя в Кривому Розі в умовах війни.
— Ти жив і грав у Кривому Розі — місті, яке часто під обстрілами. Як це впливало на щоденну рутину футболіста? Як змінювалась підготовка, коли повітряна тривога — не виняток, а звичка?
— Жити й грати в Кривому Розі було непросто. Постійні тривоги, обстріли — особливо в перший сезон. Було страшно привозити сім’ю, іноді прильоти траплялись навіть під час тренувань. Але всі, хто залишався, розуміли, в яких умовах ми працюємо — і працювали без скарг. Бо розуміли: нашим ЗСУ в рази важче.
— У якийсь момент з команди почали йти гравці через безпекову ситуацію. Як це переживала роздягальня? Чи був страх?
— Найважче було легіонерам — вони часто питали про ситуацію, не мали повного розуміння, що відбувається. Ми більше орієнтувалися в новинах. Але переїхати в безпечніше місто можливості не було, тому адаптувались до умов.
— Що тримало тебе в команді, коли було найважче? Віра в клуб? Місія? Люди?
— Мене тримало бажання грати. Я справді хотів виступати за Кривбас. Найважчий момент — приліт по дитячому майданчику неподалік бази. Це зачепило всіх.
— Тема грошей — завжди чутлива, але реальна. Чи були затримки? Як керівництво поводилось у складні моменти? Відчувалась чесність, стабільність?
— Футбол у воєнний час — непередбачуваний, і часто бракує стабільності. Було непросто, і якщо сказати, що все йшло гладко — це буде неправда. Але головне — тримати фокус на спільній меті, розуміти всю дистанцію. Деякі речі краще залишити за кадром.
Катерина Бондаренко
учетная запись этого пользователя была удалена