«У тіні Касільяса та Буффона: блискуча кар’єра Олександра Шовковського», — матеріал польського видання TVP Sport

Один зі своїх матеріалів польське видання TVP Sport присвятило легендарному українському воротареві Олександру Шовковському, якому 2 січня виповнився 51 рік. Пропонуємо вашій увазі цю публікацію.

На рубежі XX і XXI століть було багато яскравих особистостей на воротарській позиції. Виділитися було складно, і тому деякі генії ремесла могли бути забуті. Видатний український воротар Олександр Шовковський — один із таких прикладів. 2 січня йому виповнився 51 рік.

Зразковий випускник

У футбольних колах поширена думка, що воротар має бути найяскравішою зіркою команди. Трохи неприборканим, з практично неприборканою енергією. Мануель Нойєр, звісно, найпростіший приклад. Однак героєм наступної історії був зовсім інший гравець.

Олександр Шовковський народився 2 січня 1975 року в Києві. Його кар’єра розвивалася гармонійно. Можна навіть сказати — зразково. У його кар’єрі не було місця для вигаданих історій, пізнього початку футбольної пригоди чи низки несподіваних подій. Натомість були наполеглива праця, наполегливість і прагнення до мети.

Український футболіст з юних років був пов’язаний із київським «Динамо». Він пройшов усі щаблі академії команди, пробиваючись до основного складу. Його дебют за клуб відбувся 6 березня 1994 року. «Динамо» зіграло внічию 1:1 вдома з «Кременем». Шовковському тоді було 19 років. Звичайно, він вважався великим талантом, але хто б міг тоді передбачити йому таку кар’єру...

«Динамо» в серці

Футбол і його історія пропонують нам архетип героя, який провів усю свою кар’єру в одному клубі. Мабуть, найбільш часто згадуваною фігурою в таких дискусіях є Франческо Тотті, легенда «Роми»: він провів за цей клуб 785 матчів і забив 307 голів. Долоні самі складаються для оплесків. Однак Шовковскі не сильно відстає від цього видатного нападника.

З моменту свого дебюту він одягнув футболку «Динамо» ще 635 разів. І його загальна кількість матчів за «Динамо» зупинилася на позначці в 636.

Він ніколи не покидав свій рідний клуб. Терпляче, як завжди, він будував свій пам’ятник. Якби ми задумалися, чи можна назвати Шовковського титулованим футболістом, цифри говорили б самі за себе.

Чотирнадцять чемпіонатів України, десять національних кубків і п’ять Суперкубків України. Загалом двадцять національних трофеїв.

І кажучи про Суперкубок, неможливо не згадати перший розіграш, у якому «Динамо» зустрілося з донецьким «Шахтарем» у 2004 році. Рахунок був 1:1 на стадіоні в Одесі (Олег Гусєв відкрив рахунок на 21-й хвилині, а Маріуш Левандовскі зрівняв рахунок на 76-й), що вимагало серії пенальті.

Сама серія пенальті стала справжнім видовищем. Шовковський відбив три пенальті. А коли команди виконали по дев’ять ударів, він блискуче парирував удар Косміна Баркауна, а потім сам підійшов до м’яча і повністю ввів в оману воротаря «Шахтаря» Яна Лаштувку, відправивши м’яч в інший від того бік. Легкий, витончений і обдуманий удар. Це було ідеальним відображенням його гри.

Пенальті та спокій біля воріт

За роки своєї кар’єри Шовковський зарекомендував себе як висококваліфікований фахівець із відбиття пенальті. В основний час він відбив загалом тринадцять пенальті, а у вирішальних кубкових матчах — набагато більше. Цьому сприяли його виняткові антропометричні дані (зріст 191 сантиметр) і відмінна стрибучість.

За роки своєї кар’єри український воротар зарекомендував себе винятковою грою на лінії воріт. Його рефлекси виділялися серед інших воротарів. Він ніколи не зосереджувався на показусі, на видовищності. Він зосереджувався на результаті.

І цей міфічний спокій ніколи не поєднувався зі стереотипним образом «божевільного воротаря». Шовковський був позбавлений необдуманих дій чи зайвого божевілля. Він був лідером команди, але йому не потрібно було це підкреслювати. І все це поєднувалося з інтелектом на полі.

Єврокубки

Домінування київського «Динамо» в українській Прем’єр-лізі на зламі XX і XXI століть було незаперечним. У період з 1994 по 2001 рік столична команда з Шовковським у складі виграла вісім поспіль чемпіонських титулів. Це, своєю чергою, призводило до регулярної участі в Лізі чемпіонів.

Найбільш вражаюче досягнення в історії «Динамо» було в сезоні-1998/99, коли команда дійшла до півфіналу найпрестижнішого європейського турніру. Так, саме того року «Манчестер Юнайтед» обіграв «Баварію» з рахунком 2:1 у захопливому фіналі на «Камп Ноу». Шовковський і його товариші по команді цілком могли зустрітися з «червоними дияволами» в каталонській столиці.

У першому півфіналі проти «Баварії» київська команда вела вдома з рахунком 3:1. Це був би чудовий старт. Однак в останні п’ятнадцять хвилин Штефан Еффенберг і Карстен Янкер забили голи у ворота Шовковського. Матч-відповідь у Баварії завершився перемогою господарів із рахунком 1:0, позбавивши українців шансів на вихід у фінал.

Шовковський зіграв у п’ятнадцяти різних розіграшах Ліги чемпіонів, що заслуговує на повагу та визнання. На його рахунку 77 матчів. Лише дванадцять воротарів можуть похвалитися найкращим результатом. Він також входить до ТОП-150 за кількістю зіграних матчів.

Україна краща за Швейцарію

Ідеальним доповненням до кар’єри нашого героя, звичайно ж, став виступ за національну збірну. Йому випала честь провести за неї рівно 92 матчі. Його дебют відбувся відразу в офіційному матчі, без розминки в товариських іграх. 13 листопада 1994 року Україна приймала Естонію і здобула переконливу перемогу з рахунком 3:0, а Шовковський провів на полі... 80 хвилин. Наприкінці матчу його замінив Олег Суслов.

Він лише одного разу зіграв за свою національну збірну на великому турнірі, але це був вражаючий виступ. Чемпіонат світу 2006 року. На груповому етапі йому вдалося зберегти ворота в недоторканності у двох із трьох матчів (4:0 проти Саудівської Аравії та 1:0 проти Тунісу). Однак кульмінацією того періоду став матч 1/8 фіналу проти Швейцарії.

Сам матч, включно з додатковим часом, закінчився з рахунком 0:0. Тому, звісно ж, знадобилася серія пенальті, в якій Шовковський жодного разу не був переможений! Він відбив удари Марко Штреллера і Рікардо Кабанаса. Транкільо Барнетта промахнувся повз ворота. В України було мало шансів проти майбутніх чемпіонів світу, Італії, у чвертьфіналі (0:3), але серія пенальті проти Швейцарії безперечно увійшла в історію.

Шовковський не брав участі в Євро-2012. Травма спини вивела його з ладу. Востаннє він грав за Україну в лютому того ж року в товариському матчі проти Ізраїлю. Він не скаржився на свого наступника, Андрія Пятова, який зайняв його місце в наступні роки.

Життя після життя

У січні 2017 року Шовковський офіційно завершив кар’єру. Вибір наступної професії, тренерської, не став несподіванкою. Він має ліцензію УЄФА Pro. З 2018 по 2022 рік він працював у штабі збірної України одним з асистентів.

І ця посада пов’язана з незвичайною історією. У жовтні 2020 року, майже через чотири роки після завершення кар’єри, наш герой... був включений до заявки збірної України на товариський матч проти Франції. Це сталося через пандемію коронавірусу, яка виключила зі складу збірної України Андрія Луніна, Андрія Пятова та Юрія Паньківа. Шовковський був змушений опинитися на лаві запасних, виступаючи як можлива заміна для Георгія Бущана. Щоправда, цей матч навряд чи запам’ятався українцям з теплотою, оскільки Франція виграла з рахунком 7:1.

Слід визнати, що Шовковський, якому зараз виповнився 51 рік, доволі добре освоюється в тренерському світі. Останні два роки він був головним тренером київського «Динамо». У сезоні-2024/25 він додав до свого і без того вражаючого послужного списку перший титул чемпіона України як тренер.

Цей сезон виявився не настільки успішним, що призвело до припинення співпраці. Наразі Шовковський спокійно чекає на нового роботодавця та нові виклики, як і впродовж усієї своєї кар’єри.

В епоху Ікера Касільяса та Джанлуїджі Буффона в українського воротаря було мало шансів досягти вершини світового футболу. Однак, озираючись назад, його футбольна кар’єра заслуговує на визнання. Він дійсно був чудовий у своїй справі.

Франк Дзенецькі