Сьогодні мені пригадалася цікава фраза одного літературного класика: «Роки — вони як жінки, відходять від нас і вже не повертаються». Ця фраза згадалася з цілком серйозного приводу — минуло більше десяти років, як нас залишив Профі однієї з найцікавіших для мене сфер діяльності в багатовимірному, начебто простому і зрозумілому, але водночас вічно загадковому світі телебачення — Микола Рябов. Для мене — багато років — просто Коля.
Коля з тих, хто вмів показати народу всю гармонію Великого Спорту. При цьому — дуже важлива деталь — показати і мільйонній телеаудиторії загалом, і кожному глядачеві окремо. Так, саме для нього — персонально для кожного телеглядача Коля і працював. Працював так уміло, що цей кожен глядач був певен: саме він і є єдиним, для кого Рябов працював.
Він професійно виблискував в одній із найскладніших для творців ніші телебачення — у трансляціях спортивних змагань, причому найрізноманітніших — прямих показах і футболу, і хокею, і легкої атлетики, і гімнастики, і плавання... цей список можна продовжувати і продовжувати. Адже кожен вид спорту має свою специфіку, свої жорсткі вимоги до режисерів, операторів, інших творців екрану. І ті транслятори, яким ця специфіка незнайома, будуть жорстоко покарані — глядач просто перейде на інший канал.
Коля чудово знав цю специфіку різних видів спорту, тому глядачам були цікаві його екранні роботи. Спортивні трансляції значно відрізняються від інших видів телепоказу. Тут нічого не відбувається за заздалегідь написаним сценарієм, як, припустимо, трансляції телевистав або великих концертів, навіть військових парадів. Режисер спортивних змагань, як і його оператори, повинні мати реакцію, яка не дуже поступається реакції боксерів, футбольних воротарів чи хокейних бомбардирів.
Не менш важливою є ще одна грань роботи режисерів таких подій. Вони не творці-одинаки, вони керують цілими колективами. Адже на подібній події можуть працювати від 10-и і навіть до 50-и телекамер. А за кожною камерою не просто оператор на кшталт оператора надоїв на молочній фермі. У кожного камермана свій творчий погляд, свої творчі амбіції. І режисер не має права забувати і про це. Він повинен бути чітким, іноді навіть жорстким командиром, і і в той же час дипломатом — адже рахунок часу йде на секунди. Невмілий, а ще гірше нерозумний режисер ризикує провалити працю десятків, а то й сотень своїх підлеглих, точніше творців. Микола Рябов ніколи нічого не провалював. І не міг провалити. Він був Топ-профі.
«З точки зору його внеску в справу облаштування та іміджу українського футболу Микола Рябов — настільки ж знакова і авторитетна особистість, як і наші провідні гравці, тренери та функціонери, — переконаний багаторічний віцепрезидент київського „Динамо“ а нині — радник президента клубу Олексій Семененко. — Його ім’я, безумовно, вписано в історію нашого футболу золотими літерами. Навіть у конкурентному середовищі своїх колег Микола Рябов одноголосно вважався кращим спортивним телережисером країни. Напевно, складно знайти вид спорту, в якому б до тонкощів і деталей не розбирався Микола, і цього не могли не помічати ті, хто дивився телетрансляції в його виконанні.
Особливо ж яскраво багатогранний професійний талант Миколи Олександровича Рябова проявлявся тоді, коли він підходив до телевізійного пульту в якості режисера футбольних трансляцій. Його найвищий рівень показу матчів Ліги чемпіонів за участю моєї рідної команди неодноразово відзначався телебосами УЄФА. Таким же був рівень і його трансляцій сотень і сотень матчів за участю різних футбольних збірних і клубних українських команд упродовж тридцяти років.
Незмінне почуття справедливості, помножене на дивну м’якість, доброту і порядність, готовність прийти на допомогу тому, хто її потребував — таким Микола Рябов залишиться в пам’яті тих, хто його знав. Для мене ж особисто він був більше ніж другом, кумом і колегою — братом».
Я не можу тут поставити крапку, не маю права. Тому що Коля Рябов, крім того, що він був докою в режисурі трансляцій Великого Спорту, він був ще дуже цікавою особистістю, співрозмовником, а головне Порядною та Доброзичливою Людиною.
Колю, світла пам’ять тобі!
Семен СЛУЧЕВСЬКИЙ,
Заслужений журналіст України
Зачем понадобилось петь панегирики откровенно низкому качеству, непонятно. Впрочем, это вопросы их автору.