Півзахисник «Брентфорда» та збірної України Єгор Ярмолюк дав інтерв’ю Youtube-каналу Ігоря Циганика.
— Хочу привітати тебе з першим забитим м’ячем в АПЛ. Ти вже третій сезон у лізі, але це був дебютний гол. Чи тиснуло на тебе, що досі не забивав?
— Дякую. Звісно, приємно забивати. Певний тиск був. Гол вийшов трохи неочікуваним — після кутового, з відскоку. Але головне, що забив. Буду намагатися робити це частіше.
— Головний тренер «Брентфорда» Кіт Ендрюс зізнався, що був здивований: «Не можу повірити, що це його перший гол». Як у тебе складаються стосунки з наставником?
— У нас дуже хороші, відкриті стосунки. Є постійна комунікація, ми завжди на зв’язку.
— Кіт Ендрюс раніше відповідав за стандарти у штабі Томаса Франка. Це якось вплинуло на роботу команди?
— Думаю, не дуже. Зараз він головний тренер і фокусується на всьому процесі. Команда залишилася такою ж сильною, як і була. Ми намагаємося грати у свій футбол і постійно прогресувати. Я дуже вдячний Томасу Франку — саме з ним я зробив перші кроки в Прем’єр-лізі, він у мене вірив і допоміг.
— «Брентфорд» іде сьомим в АПЛ і має реальні шанси на єврокубки. Як оцінюєш першу частину сезону?
— Початок непоганий, але попереду ще багато матчів. Підсумки краще робити ближче до кінця сезону.
— А для себе особисто? Цього сезону ти став стабільним гравцем основи.
— Сезон непоганий, але я хочу ставати ще кращим, більше працювати над собою й допомагати команді.
— Після початку повномасштабного вторгнення ти пів року не мав повноцінних тренувань. Як підтримував форму?
— Це був складний період. Я тренувався з друзями, іноді грали у футбол, ходив у тренажерний зал — робив усе, що міг.
— Наскільки важко було після цього одразу потрапити в клуб АПЛ?
— Було нелегко, але в клубі це розуміли. Мені дали час адаптуватися, набрати форму. Я не відразу почав грати — потрібен був час, щоб звикнути до темпу.
— До чого найважче звикнути в прем’єр-лізі?
— До темпу гри. Матчі дуже інтенсивні, відкриті, потрібно за частки секунди ухвалювати рішення. Але до всього звикаєш — саме для цього ми тренуємося.
— Ти відчуваєш, що вже повністю адаптувався до цієї інтенсивності?
— Так, зараз мені комфортно.
— Часто згадують історію з твоїм серцем — що в тебе на один клапан більше. Ти це якось досліджував?
— Я знаю про це, але глибоко не вивчав і з лікарями детально не спілкувався. Не думаю, що все дається легко — я вважаю, що це результат важкої праці.
— У дитинстві ти багато тренувався понад норму. Це правда?
— Так. Коли почав тренуватися з першою командою, мені казали, що після заняття все — відпочинок. Але я все одно йшов тренуватися зі своєю юнацькою командою.
— Ти мав варіанти з «Брентфордом» і «Сампдорією». Чому обрав Англію?
— Прем’єр-ліга — мрія для кожного футболіста. Вибір був не надто складним.
— Ти вже повністю адаптувався до життя в Англії?
— Так, я тут понад три роки і вже почуваюся як удома.
— Що було найскладнішим на початку?
— Мова. Я приїхав у 18 років і майже не знав англійської. Дуже допомогла Марія з клубу — з адаптацією, побутом, перекладом. Я їй дуже вдячний.
— У «Брентфорді» був український день. Як це відбувалося?
— Це ініціатива клубу. У нас є традиція проводити дні різних національностей. Була українська кухня, всім сподобалося.
— З ким у команді ти найбільше спілкуєшся?
— З усіма. У центрі поля — Хендерсон, Янельт, Єнсен. У нас хороші стосунки.
— Хто, на твою думку, найтехнічніший у «Брентфорді»?
— Усі технічні, але іноді в матчах дуже дивує Єнсен.
— Дебют у старті проти «Арсенала» — які відчуття?
— Було важко, звісно, мандраж. Але після перших 10—15 хвилин входиш у гру й починаєш отримувати задоволення.
— Проти кого було найважче грати в АПЛ?
— Як команда — «Арсенал». Вони зараз у топформі. Також «Манчестер Сіті». Якщо говорити про гравців — Деклан Райс дуже сильний футболіст.
— Чи доходила до тебе інформація про трансферний інтерес?
— Приємно, коли про це говорять, але я зосереджений на «Брентфорді». Дізнаюся про все так само, як і ви — з соцмереж. Вірю, що якщо прогресуєш і працюєш, можливості з’являться.
— Клуб мрії з дитинства?
— «Барселона».
— Хотів би там зіграти?
— Так, звісно.
— Довгий час тебе не викликали до збірної України. Це тиснуло?
— Ні. Усьому свій час. Я в це вірю.
— Дебют за збірну проти Бельгії — знову топ-суперник.
— Було нелегко, але головне — ми виграли, і я зміг допомогти команді.
— Як оцінюєш шанси України вийти на чемпіонат світу?
— У нас великі шанси. Ми будемо боротися до кінця. У нас хороші гравці з топ-клубів, і всі розуміють, наскільки це важливо. Не завжди вирішує ім’я — усе вирішується на полі.