Владислав Кабаєв: «Я багато працюю з психологом»

Півзахисник «Динамо» Владислав Кабаєв відповів на декілька питань стосовно стану здоров’я, критики вболівальників, Андрія Ярмоленка та переможця Ліги чемпіонів.

— На зборах клубів повідомив про вашу травму. Як ви почуваєтеся зараз і чи пройшли вже період ін’єкцій?

— Коли повернусь, не знаю. Краще відчуваю себе, але знаєш, як кажуть, час лікує. Тут вже три неділі пройшло, багато я пропустив на зборах. Так, психологічний стан трохи не той, який хочеться. Але це футбол, це життя, є проблеми, як у всіх людей. Це не перша моя така травма, тож я чекаю на відновлення. Буду дивитися, вболівати за команду і все робити, щоб якнайскоріше повернутися.

— Якраз сказали про психологічний стан. Чи читаєте ви останнім часом соціальні мережі? Там першу половину сезону багато бруду лилося на клуб та гравців. Як сприймаєте такі реакції фанатів?

— Та ти в будь-якому випадку Інтернет відкритий: відкриваєш Instagram, не знаю, «Футбол.ua», ще «Трибуну», якісь сайти — там «Динамо» чи Кабаєв, і, звісно, хочеться читати, тож ти читаєш. Звісно, критики більше, ніж позитиву. Хтось каже: «Я не читаю коментарі». Я стараюся щось читати, щось ні — воно все одно трапляється. Раніше це сприймав більш близько до серця, але зараз… ну, як будь-якій людині чи чоловіку, неприємно читати про себе, про свою команду. Дехто каже: «Мені все одно». Але я в це не вірю.

Я багато працюю з ментал-коучем, з психологом. Мені це подобається, і це допомагає дивитися на речі по-іншому. Я пам’ятаю, який вклад я зробив, пройшовши шлях від дитячого футболу до «Динамо» Київ. Багато хлопців пишуть мені коментарі чи в особисті повідомлення в діректі. Я відповідаю без агресії, і потім бачу нормальний зворотний зв’язок: коли вони бачать, що я відповів, все — вибачаються, хочуть футболку, хочуть товаришувати.

Тож я відкритий до критики, але до обґрунтованої критики. Коли погано — то погано, але щоб не переходили на особистості.

— Немає такого, що ви дивитеся якихось журналістів або блогерів на YouTube, щоб почути, що вони говорять? Можливо, читаєте таке?

— Чесно, я не дивлюсь. «Футбол Хаб» іноді буває, десь воно в TikTok попадеться. «ТаТоТаке» дивився один час, коли тільки прийшов у «Динамо». Зараз теж не дивлюсь — чесно, не подобається. Та й «Динамо» до цього дуже скептично ставиться: більше критики, ніж похвали. Я розумію чому, але таке наше життя, так сказати. Тож стараюся триматися трохи далі від цих програм, бо там мало почуєш хорошого.

— Андрій Ярмоленко заявив, що, можливо, цей сезон буде останнім для нього. Як вам з ним працюється разом, який вплив він має на команду, наскільки він важлива фігура і чи допомагає він зараз юним хлопцям адаптуватися в основі?

— Я працював у одній команді з Микитою Каменюкою, який теж був капітаном «Зорі» і теж великий футболіст. Але Ярмоленко — це справжня глиба українського футболу, вже не кажучи про «Динамо» (Київ). Нещодавно ми спілкувалися, і я чесно скажу: не хотів би, щоб він завершив кар’єру. Хоч він і мій конкурент і я можу грати на тому ж фланзі, та неможливо повністю повірити, що такий футболіст, така людина, така особистість перебуває в одній команді з тобою.

Так, звісно, він допомагає як психологічно, так і футбольно. У певні моменти можна звернутися до нього з особистими чи сімейними питаннями, спитати про досвід у Англії чи Німеччині, що там краще. Він дуже відкрита людина, і я цього навіть не очікував. Він значно допомагає клубу, і президент, і тренер його чують — не завжди слухаються, але беруть до уваги. А молодь він вміло мотивує, використовуючи «кнут і пряник». Це справді дуже важливо для команди. Тому він вагома людина для цього клубу.

— Нещодавно в «Карпатах» стався скандал із капітаном, пов’язаний із російською мовою. Що ви думаєте про цю ситуацію та мовне питання, адже за вами ж повторюють діти?

— Дивись, якби ти спитав мене ще десь у 2018 році, я б сказав: спорт і політика — це різні речі, це не стосується тебе та гри. Тому ти дивишся на це зовсім по-іншому. Але коли це зачепило твою країну та твою сім’ю, звісно, я можу сказати: я вчився в українській школі, і стараюся розмовляти українською мовою в ЗМІ та в команді. Не завжди це легко, не завжди виходить, бо все життя говорив російською.

Те, що в ресторанах, кафе, кінотеатрах переходять на українську мову — це великий плюс. Ми всі розуміємо, що так і повинно бути. Так, іноді буває забагато, читаєш новини, там десь у Львові занадто, у мене теж були неприємні ситуації. Але ми українську мову підтримуємо, любимо, це наша перша мова, мова нашої країни.

— Поки український футбол на паузі, наші вболівальники дивляться Олімпіаду. Чи цікавитесь ви зимовими видами спорту? І чи хотіли б ви спробувати себе в якомусь новому виді?

— Мені важко відповісти про новий вид, бо я цим раніше не займався, але я завжди відкритий до чогось нового. Можливо, це було б більше як хобі, адже я з дитинства катаюся на лижах, хоча нам там не дозволяють цього. Не кожну зиму, але коли є час, я катаюся. Мені дуже подобається на лижах, і ось на лижах я б спробував щось нове, можливо якісь трюки чи щось подібне. Щось би спробував. Але поки не знаю, чи це буде щось більш екстремальне.

— Весною буде розв’язка Ліги чемпіонів. Хто ваш фаворит, і за кого ви вболіваєте в цьому році?

— Блін, чесно, в мене ніколи не було якогось фаворита, ніякого футболіста-ідола і жодної команди, за яку б я вболівав. Тяжко сказати, хто мені подобається по грі. Ну, звісно, можу назвати «Манчестер Сіті», «Барселону», а от «Реал» — ні. ПСЖ теж навіть не знаю, хто там… Вийшли вони чи ні… Скажу так: я не знаю, хто виграє, але «Буде-Глімт» — це команда, яка мені дуже подобається. Їхній план на гру, як вони грають, психологія — все це виділяє їх. Отак я їх відмічу. Хто виграє — тяжко сказати, але «Буде-Глімт» для мене справжній топ!

— А нема такого гравця, щоб так глянули на нього такий: от хочеться робити такий фінт, як він сьогодні?

— Ну, звісно, мені подобається Ямаль, але щоб я на когось так дивився — не знаю. Раніше був Кака, Іньєста, Азар, а от з діючих — мені тяжко сказати… Ну Вінісіус, моя позиція, мені подобається. Звісно, буває перегинає палицю, але в нього є агресія, така нахабність, жадібність — цього мені бракує, і, звісно, мені хочеться навчатися.

— А під чиїм керівництвом би хотіли пограти, так, помріємо? Хто для вас такий ідол, що ви хочете спробувати під його керівництвом побігати трохи?

— Я хочу навчитися чомусь новому. Знаєш, не просто відчувати якусь енергію, а реально вчитися. Мені подобається Гвардіола — його енергія, те, як крайні захисники підключаються, як воротар грає ногами, як відтягнутий нападник може грати, як Бернарду Сілва може бути опорником з його зростом або грати правого захисника. От такі речі мені подобаються, і, звісно, це глиба світового футболу. Також я дивився на Де Дзербі — мені подобається, який футбол він будує. Ну, і Артета, звісно — це теж глиби. Емоційні, я б сказав.

— Емоційні, так? Можливо, Конте?

— Ні, ось таких я не люблю. Мені здається, з такими тренерами, коли щось не виходить, вони сильно тиснуть… Мені таке не підходить, тяжкувато для мене.

Андрій Вітренко