Голкіпер «Бенфіки» Анатолій Трубін в ефірі YouTube-каналу «Трендець» розповів про готовність збірної України до матчу плей-оф відбору на ЧС-2026 проти збірної Швеції, а також відповів на інші запитання.
— Тобі 24 роки, і здається, що це ще дуже молодий вік, але ти вже маєш чималий досвід. Якщо згадати попередні роки, твій статус у збірній був не таким визначеним, а зараз ти — один із лідерів. Відчуваєш, як змінився твій статус за цей час?
— Думаю, це природний процес. З віком приходить досвід, і ти сам від себе починаєш вимагати більше. Ти вже не просто молодий воротар із потенціалом, а гравець, який щось пройшов і побачив. Звичайно, попереду ще багато роботи, але певні зміни в собі я відчуваю. Водночас у збірній немає гарантій: якщо ти грав на попередньому зборі, це не означає, що гратимеш на наступному. Тут усе залежить від того, в якому ти стані зараз. Потрібно постійно працювати, бути в формі, а рішення вже за тренером.
— За останні роки змінився й кістяк команди: гравці, яких нещодавно вважали молодими, вже стали досвідченими. Це відчувається?
— Так, звичайно. Час дуже швидко минає. Нещодавно звернув увагу, що деяким хлопцям уже під 30 — і це трохи дивує. З’являються нові гравці, приходить молода кров, і команда поступово оновлюється. Це нормальний процес у футболі.
— Чи стежиш за УПЛ? Зокрема, за грою Пономаренка, який нещодавно вперше отримав виклик до збірної?
— Якщо чесно, не так часто дивлюся матчі, але бачив, що він багато забиває — здається, сім-вісім ігор поспіль. Це дуже сильний показник, і він заслужив цей виклик. Поки що було лише одне тренування, тому важко робити висновки, але якщо він тут, значить має якості, щоб допомогти команді.
— Попереду важливий матч, фактично історичний шанс для збірної. Які відчуття перед такою грою?
— Це велика можливість і велика відповідальність. Чемпіонат світу — турнір, який проходить раз на чотири роки, і за кар’єру не так багато шансів там зіграти. Тому потрібно використати цей момент. З одного боку — це мотивація, з іншого — серйозний психологічний тиск, адже все вирішується в одному матчі.
— Україна не грала на чемпіонаті світу з 2006 року. Для футбольної країни це доволі незвично.
— Так, це сумно, враховуючи, скільки в нас талановитих футболістів. Але зараз є шанс це змінити. У футболі не так багато можливостей, тому потрібно використовувати кожну.
— Після твого голу у ворота «Реала» ти опинився в центрі уваги. Як пережив цей період?
— Це був унікальний момент. Можливо, такі речі трапляються раз на багато років. Усе склалося дуже особливо: Ліга чемпіонів, «Реал», важливий момент. Чесно, коли забив — просто біг і не до кінця розумів, що відбувається. Мені підказали, що потрібно йти вперед, бо я навіть не знав, що нам потрібен ще один гол.
— Відчув, що світ футболу трохи «з’їхав із глузду» після цього?
— Було багато уваги, повідомлень, але я намагався ставитися до цього спокійно. Через кілька днів у нас уже була наступна гра, і все швидко повертається на свої місця. Це футбол: сьогодні ти на піку, а завтра — звичайний матч і нові виклики.
— Кажуть, що воротарів запам’ятовують за сейвами, а тебе запам’ятали за голом. Парадокс?
— Так, певною мірою. Ти роками працюєш, тренуєшся, рятуєш команду, але один гол може запам’ятатися більше, ніж усі сейви. Проте це частина футболу.
— Чи були пропозиції від рекламодавців після такого хайпу?
— Ні, нічого такого не було. Але для мене важливіше, що мої рукавиці потрапили до музею «Бенфіки». Це частина історії — і клубу, і моєї.
— Якщо у збірній знову знадобиться йти вперед у кінці матчу — готовий повторити?
— У футболі потрібно робити все для перемоги. Якщо буде така необхідність — звичайно, піду, щоб допомогти збірній, допомогти країні. Але, сподіваюся, ми зможемо вирішити все якось спокійніше (посміхається).