Колишній захисник київського «Динамо» Євген Селін згадав в інтерв’ю Денисові Бойку столичний період своєї кар’єри.
— Ми грали проти «Шахтаря» в Полтаві. Я той матч не грав, сидів на лавці. Програли 0:1, і після гри в підтрибунці до мене підходить П’ятов і питає: «Жек, що таке? Чого не грав?» Я кажу: «Та Петрович не поставив, це питання до нього». Тоді він запитує: «А ти хочеш у «Шахтар»?» Я відповів: «Хочу, чому ні». Каже: «Мене просто Луческу попросив дізнатися, якщо хочеш — він буде займатися твоєю кандидатурою». Я сказав: «Так, хочу, займайтесь». Ми розійшлися, а десь за тиждень мені вже телефонують, почалися розмови.
— І як у підсумку ти опинився в «Динамо»?
— Після завершення чемпіонату я поїхав до батьків у Луганську область. Спочатку телефонує Петрович і каже: «Жек, ми продали тебе в "Динамо». До цього він говорив, що є пропозиція, що президенти домовляються. Мені озвучили умови — я погодився, а далі вже клуби між собою все вирішили. Перед Новим роком подзвонили й сказали, що все узгоджено, а 3 січня треба бути в Києві. Я прилетів, мене зустріли, поїхали в офіс і підписали контракт. Усе було просто: домовились — підписали.
— Чи був варіант із «Шахтарем» до кінця?
— Інтерес був, і я знав, що мене хоче головний тренер «Шахтаря», але я обрав «Динамо». Думаю, що цей інтерес теж вплинув: тоді був такий період, коли клуби активно боролися за українських гравців. У «Динамо» прийшли я, Сидорчук, інші хлопці, у «Шахтар» — теж свої. Це був час, коли молодіжну збірну буквально розбирали по топ-клубах.
— Як починався твій період у «Динамо» і конкуренція в складі?
— Спочатку був Тайво, потім уже прийшов Тремулінас. Я теж отримував свій час, грав кілька матчів. Але пам’ятаю момент у грі з «Чорноморцем» на «Олімпійському»: я сидів на лавці, травмувався Хачеріді, і мене випустили без розминки. Вийшов, пройшло хвилин п’ять — подача з кутового, без боротьби, і я невдало поставив ногу. Почув хруст, але ще хвилин десять догравав.
— Коли стало зрозуміло, що травма серйозна?
— Уже в наступному епізоді: суперник пішов у обіграш, я спробував зіграти, і нога просто «поїхала», стала неконтрольованою. Після цього я вже сів і попросив заміну. Так я й отримав розрив хрестоподібних зв’язок…
Після відновлення і двох оренд поїхав знову на збори. Тоді вже був Ребров, прийшов Рауль. Я тренувався нормально, розумів, що не гірший за інших, але по баченню головного тренера було видно, що склад уже визначений. Почався чемпіонат — і ніхто мені нічого не каже. Я завжди говорю, що має бути комунікація: або скажіть, що будеш грати, або що ні, або, можливо, краще піти в оренду. Але цього не було. Я терпів-терпів, а потім сам підійшов і запитав: «Станіславовичу, скажіть, будь ласка, чому мені не дають шанс, чому навіть нічого не пояснюють?»
— І що він відповів?
— Каже: «Жек, ти красавчик, у мене до тебе питань немає. Ти працюєш, усе робиш добре, але грати не будеш». Я питаю: «А чим інший сильніший?» Тоді, пам’ятаю, ставили Бурду на лівий фланг, хоча він правша. Кажу: «Чим він кращий за мене?» А він відповів: «Це моє рішення, і він буде грати». Після цього я запитав, чи можу вирішувати свої питання й шукати варіанти для переходу. Він сказав, що так. Я подякував і пішов.