Андреа Мальдера: «Якщо футболіст не грає, це тому, що він цього не заслуговує, і якщо він ображається — це його проблема»

Головний тренер збірної України Андрей Мальдера в інтерв’ю Youtube-каналу «Взбірна» розповів про своє призначення на посаду наставника національної команди, а також поділився своїм баченням щодо гри, яку хоче бачити від своїх підопічних.

— Пане Андреа, ви вже деякий час живете у Львові. Які ваші враження?

— Мені дуже подобається місто, дуже подобаються люди. Відчуваю себе щасливим. Я живу з дружиною і собакою. Я прекрасно розумію ситуацію: для свого професійного зростання я маю розуміти, де знаходжусь — повинен розуміти людей, які мене оточують. Я повинен сам все зрозуміти і відчути на власному досвіді.

Тому я вирішив це прожити на 100%, не тільки як тренер, але як і людина. Це форма поваги до УАФ і її президента, які надали мені цю чудову можливість.

— Як ви відреагували, коли вперше почули сигнал повітряної тривоги?

— Вперше це сталося в Києві, я був там з представниками УАФ. Ми були в офісі, коли розпочалася тривога. Люди навколо мене були спокійними, і тому я не піддався паніці та емоціям. Іншою була моя реакція, коли нещодавно сталася атака на Київ. Я встановив на телефон додаток, щоб знати про всі тривоги. О 2-й ночі, коли я був у готелі, пролунав сигнал тривоги і ми з моїм помічником пішли на −1 поверх разом з іншими людьми. Але потрібно все сприймати спокійно. Навколо у людей не було паніки, і це також мені дуже допомогло. Сподіваюся, це все незабаром завершиться заради українського народу.

— Якими були ваші перші думки, коли отримали пропозицію очолити збірну України?

— Усе розпочалося з розмови, адже у нас з президентом УАФ завжди була чітка субординація. Були і дружні стосунки поза професійною діяльністю. Ми часто спілкувалися з Шевченком усі ці роки як друзі.

Приблизно місяць тому він запитав мене щодо моїх подальших планів. Я зрозумів, що просто так він би мене про це не питав. Якщо Шевченко про щось запитує — він хоче про щось дізнатися. І я відповів, що хочу розвиватися і розглядаю варіанти з посадою головного тренера. Після цього він лише сказав: «Можливо, одного дня ми знову будемо працювати разом».

Далі ми почали спілкуватися частіше і під час однієї телефонної розмови він запитав мене, чи хочу я стати новим головним тренером збірної України? У той момент я відчув величезну гордість за таку таку можливість. Шевченко нічого мені не обіцяв, а лише хотів знати про моє бажання. Він попросив мене лише про час, а я одразу сказав, що зупиняю усі інші перемовини. Ми дотримали слова один перед одним. Збіглося багато обставин, але це не випадковість. Це доля, і коли є такі знаки, потрібно вміти їх помічати.

— Футболісти самі хотіли з вами працювати. Це багато про що говорить.

— В Україні до цього я пропрацював 5 років, і тому знаю багатьох футболістів: Миколенка, Забарного, Малиновського, Довбика, Шапаренка, Судакова. Тоді у нас виникла сильна хімія — між тренерським штабом Шевченка і гравцями. У нас був дуже сильний колектив, і ми постійно підтримували зв’язок. Коли я працював у «Брайтоні», то після матчів завжди просив футболки у Забарного та Миколенка, щоб зберігати цей зв’язок. У нас була професійна повага, яка допомогла сформувати емоційний зв’язок.

Але тепер моя роль інші, в мене більше відповідальності як у головного тренера. Я хочу бути другом у житті для багатьох футболістів, але моя роль тренера не означає бути твоїм другом. Коли я роблю як тренер вибір, я завжди його роблю тільки на благо команди. Впевнений, хлопці зможуть це усвідомити.

Найголовніше, чого я навчився за всі ці роки роботи разом з відомими тренерами — це бути чесним до футболістів. Нехай це інколи буде жорстко, але чесність завжди приносить свої плоди. Якщо хтось не грає, то це тому, що він цього не заслуговує, і якщо він ображається — це його проблема. Це не проблема тренера.

— Стартує збір національної команди перед товариськими матчами. Про що думаєте? Що хвилює найбільше?

— Я та мій штаб не можемо дочекатися, коли вже почнеться футбол. У мене величезне бажання зустрітися з гравцями. Дуже хочу їх всіх побачити і провести перше тренування. Не збираюся шукати виправдань щодо нестачі часу, адже я знав про це раніше, я знав, на що йду. Моя мета — з першого тренування дати футболістам конкретний зміст. Повторюсь, не хочу створювати собі алібі, яке потім стане алібі і для гравців. Я хочу дати команді максимум.

— Виклик Ярмоленка у збірну — це більше про футбол чи про мікроклімат?

— Не знаю, якою була атмосфера у роздягальні до мене. Не думаю, що було б правильно про це говорити. На мій погляд, вони пройшли важкий шлях, грали на чемпіонаті Європи, не потрапили на чемпіонаті світу, як і Італія. Це важко.

Сила колективу — це те, на що я роблю велику ставку. Фактор лідерства у тій групі гравців, які були за часи роботи у штабі Шевченка, був величезним. Я розраховую на це і зараз, і не лише на Ярмоленка. Степаненко у моєму тренерському штабі саме з цієї причини. Тарас завжди був лідером у своїх командах, і його натхнення є дуже важливим для футболістів.

Хочу, щоб у гравців підвищився рівень відповідальності, і я буду з ними про це говорити. Це не повинно залежати від Ярмоленка чи іншого футболіста. Ми всі маємо стати більш відповідальними.

Я знаю Ярмоленка як футболіста, знаю про його ставлення до справи. Він — професіонал і його абсолютно заслужено можна викликати до збірної України. З його здоров’ям усе гаразд, він не травмований. Це той гравець, який зможе зробити свій внесок.

— Розкажіть про свій тренерський штаб. Хто за що відповідатиме?

— Штаб — це велика сила і опора для головного тренера. Мій асистент Каталано виконуватиме класичну роль другого тренера, мого радника. Він — моя права рука. Ми разом навчалися на тренерських курсах УЄФА і поділяємо спільні ідеї. Паскуале відповідатиме за лінію захисту загалом.

Що стосується Степаненка і Єзерського, то в мене вже є бачення їхніх ролей. Окрім загальних завдань, потрібно більше заглиблюватися у специфічні ігрові функції. Тому для мене важливо, щоб вони мали свою конкретну задачу, наприклад, Степаненко має більше спостерігати за грою півзахисників, а Езерський — за діями захисників. Крім того, він відповідатиме за стандартні положення. Кожен матиме свою спеціалізацію всередині збірної. Ми не можемо втратити жодної деталі.

— Які ваші враження від матчів чемпіонату України?

— Зараз не буду нічого говорити, адже хочу пізнати УПЛ ближче, краще зрозуміти. Логічно, що нині чемпіонат переживає об’єктивні труднощі. Ми не можемо цього заперечувати. Є очевидні проблеми з якістю гри, клуби стикаються з багатьма перешкодами, щоб просто проводити поєдинки. Я неймовірно ціную усі зусилля, яких докладають тренери і гравці команд УПЛ.

Це нормально, що зараз спостерігається такий спад у якості гри, адже навіть трансфери проводити важко — гравців дійсно непросто запросити виступати до України. Але це не означає, що тут немає якісних футболістів. Наприклад, я раніше не знав Сарапія і Гуцуляка, не був з ними знайомий. Дуже сподіваюсь, що рівень чемпіонату надалі буде зростати.

— Андреа, ви зробили татуювання з мапою України ще декілька років тому, коли навіть не знали, що станете головним тренером збірної...

— Я не робив це татуювання як жарт, бо інколи такі речі можуть сприйматися несерйозно. Я дуже поважаю цей прапор, і кажу про це від щирого серця. У ті роки я пережив неймовірні емоції, наприклад, не можу забути той переповнений «Олімпійський» стадіон.

Я італієць, але Гімн України на тих матчах — це було щось таке, що накривало мене з головою. Це була надпотужна енергетика.

Зараз ми у Львові, згадую, як ми тут грали проти Сербії. Тоді ми ледве могли пробитися з нашого готелю до автобуса через неймовірну кількість людей, які нас чекали. Тоді я сказав: «Якщо ми посядемо перше місце у групі, я зроблю тату, присвячене Україні». Проте я зробив би його у будь-якому разі, бо мені цього щиро хотілося.

Я дуже сподіваюся, що зовсім скоро ми зможемо повернутися до тих часів. Якщо ви мене запитаєте, якою я хотів би бачити збірну України, то я б не хотів, щоб вона просто грала у красивий футбол. Я хочу, щоб ця команда мала сміливість. Ми не можемо дозволити собі боятися.

Люди на фронті зараз демонструють неймовірну відвагу, справжню мужність. І ми — футболісти і тренери, просто не маємо права не бути сміливими. Грати потрібно відважно. Наша збірна України повинна уособлювати сьогоднішній народ України. Саме таким я хочу бачити образ національної команди.