На півфінальній стадії зійдуться дві європейські збірні — Франція та Іспанія, які впродовж двох останніх десятиліть багато в чому диктують футбольну моду. Про свої симпатії та очікування в інтерв’ю Sport.ua розповів легендарний півзахисник київського «Динамо» Леонід Буряк.
— Я вболіваю за Францію, і вважаю її фаворитом. На мій погляд, французи грають у більш сучасний, актуальний футбол. З відповідними кондиціями, з гарними виконавцями. Тож саме на її боці мої симпатії.
— А що скажете про іспанців, яких також зараховують до числа фаворитів і які теж дійшли до стадії півфіналу?
— Іспанці є іспанцями, ніхто не віднімає і не применшує їхні заслуги. Вони грають у свій специфічний футбол, і весь світ зараз під їхній стиль «тіки-така» підлаштувався. Я не люблю такий футбол. І якщо зрівнювати, то мені ближче гра «Реала», ніж «Барселони».
— У заключну стадію світової першості вийшли усі чотири збірні, яких ще задовго до старту фінальної частини відносили до головних претендентів на завоювання чемпіонства.
— У півфінал потрапили серйозні команди — Франція, Іспанія, Аргентина та Англія. Англійці хоч і пробилися до цієї стадії завдяки перемогам у кількох непростих матчах, але такої гри, яка відповідала б званню чемпіона світу, немає. Всі інші збірні щодо своїх спроможностей дійсно є актуальними претендентами на Кубок світу. Про жодну з них ніхто не скаже, що це не по темі, що виграла та чи інша збірна випадково. Ці національні команди досить гарні та потужні.
— Як вам цей Мундіаль загалом?
— Одне погано: чимало прохідних команд. Колись нині покійний Франц Беккенбауер (Царствіє йому Небесне) сказав одну фразу, після якої він став ізгоєм: «Не перетворюйте чемпіонат світу по футболу у сміттєву яму». Так воно і є. Ті збірні, які потрапили на Мундіаль, зіграли не зовсім переконливо і вибули — хтось вже після групового раунду, а хтось у наступному. Є, щоправда, винятки, як скажімо, Кабо-Верде та ще деякі, грою яких всі захоплювались. Та все одно — таких команд, з нефутбольних країн, багато, і це дуже велике навантаження для футболу. Тим більше, у такій державі, як США. Це не Скандинавія.
Адже кожне місто — це особливі кліматичні умови, перельоти. Грати буває непросто, тому й трапляється чимало травм, та й інших проблем вистачає. Однак якщо абстрагуватися від усього вищесказаного, то стадіони, поля і глядачі — це бум для Америки. Збагніть самі: спортивні арени по 6 мільярдів доларів коштують. Дивишся на це — і дух перехоплює. Так що все це чудово, і до такого потрібно прагнути. Люди вкладають такі гроші, і це заслуговує на відзнаку.
Андрій Писаренко
Интересно, что они скажут, если ФИФА пробьет идею на 64 участника...