Екс-гравець збірної України Віктор Корнієнко назвав свій перехід до «Ворскли» помилкою і пояснив в інтерв’ю Денисові Бойку — чому.
— Ти казав, що, напевно, найбільшою помилкою у твоїй кар’єрі став перехід до «Ворскли». Зараз ми бачимо, які часи переживає клуб: фактично він припинив існування. Чому ти вважаєш той перехід помилковим? Що змусило тебе зробити такий висновок і що думаєш про нинішню ситуацію в клубі?
— Звісно, дуже прикро, що такий великий клуб, як «Ворскла», на даний момент, напевно, вже пропав. Чому я вважаю той перехід помилкою? Тому що там було просто… Ну, бардак. Такий бардак, що ми — футболісти, тренери, масажисти — можна сказати, виживали.
— Вибач, переб’ю. Коли ти переходив туди в оренду, цей бардак уже був? Чи тобі говорили, що все нормально?
— Перед тим як туди йти, я дуже багато разів запитував, чи все там нормально. Бо чув, що є фінансові проблеми, затримки із зарплатою. Мені сказали: «Ні, на даний момент усе добре». Думаю: якщо добре, тоді супер, піду на рік в оренду. Прийшов — перші чотири місяці справді все було добре.
— До речі, ще одне запитання щодо оренди. Фінансові умови покривала «Ворскла» чи «Шахтар»?
— Перший рік 70% платила «Ворскла» і 30% — «Шахтар». Перші чотири місяці було більш-менш нормально. Потім хлопці мені кажуть: «Та почекай, зараз на збори поїдемо — побачиш, що буде». Я відповідав: «Та не вірю, зараз же все добре».
Поїхали на збори, а там уже дві зарплати винні. Почали говорити: «Скоро підвезуть, усе буде». І пішло-поїхало. Доходило до того, що ми не хотіли виходити на матчі, тому що розуміли: відпустка, у всіх діти, сім’ї, а зарплату не платять. За що жити?
Добре, що «Шахтар» доплачував свою частину, тож ще можна було якось триматися. Але з цього все й почалося. Коли починаються фінансові проблеми, це одразу відображається і на тренуваннях, і на грі. От і результат — бачите, де зараз «Ворскла».
Дуже шкода всіх хлопців. Ми розуміємо, що футбол — це наша улюблена справа, ми кайфуємо від нього. Але коли на фоні цього виникають такі проблеми, стає дуже важко.
— Як усередині колективу знаходили мотивацію виходити на поле, тренуватися, грати?
— Ми розуміли, що нам нікуди діватися. Ми професіонали. Те, що відбувається з фінансами, — це питання керівництва. А ми повинні виходити й грати, тому що нас дивляться вболівальники, сім’ї, діти. При цьому колектив у нас був, чесно скажу, просто супер. Дуже дружна команда. Тому виходили й грали. А що ще залишалося? Звісно, коли ситуація стала зовсім поганою і зарплату не платили дуже довго, було дуже важко.
— Наскільки довго?
— Мені клуб винний десять зарплат. Це майже сезон.
— Тобто десять місяців?
— Так. Але якщо рахувати все разом, то загалом — п’ятнадцять зарплат.
— Тобто фактично п’ятнадцять місяців заборгованості? І навіть якихось 10-20% ніхто не виплачував?
— Так. Узагалі ні копійки. Юристи мені допомогли, ми виграли справу. Але зараз клуб стане банкрутом — і до побачення. Така сама ситуація була свого часу з «Дніпром». І так не тільки в мене — це стосується багатьох хлопців.