Голкіпер «Лівого Берега» Денис Ігнатенко, який раніше виступав за «Динамо», розповів про своє рішення залишити «біло-синіх».
— Ви провели у системі «Динамо» десять років, але клуб у підсумку відпустив вас вільним агентом. Чесно — вас здивувало, що після такого довгого шляху ви попрощалися саме так?
— Я розумів, що мені не вдасться проявити себе в «Динамо» настільки, наскільки я можу або хотів би. Тому я вирішив, що треба переходити в новий клуб.
— Тобто ви самі ініціювали це розставання, і клуб підтримав такий розвиток подій?
— Ну, скажімо так, він не був дуже проти.
— А чи розглядали варіант оренди? Наприклад, пограти в іншому клубі, отримати практику, а згодом повернутися до «Динамо»? Чи така можливість взагалі обговорювалася?
— Ні, цього сезону питання оренди не піднімалося. Раніше воно обговорювалося — минулого сезону, точніше, два сезони тому. Але «Динамо» не відпускало мене в оренду, тому що потрібні були воротарі. А зараз так вийшло, що в мене закінчився контракт, тож я перейшов до іншого клубу.
— Ви сказали, що зрозуміли: в «Динамо» не зможете проявити себе на сто відсотків. Що найбільше на це впливало — конкуренція?
— Звичайно, все було пов’язано і з конкуренцією, і з багатьма іншими аспектами. Була конкуренція, були певні моменти внутрішньої кухні.
— Денисе, вам вдалось попрацювали з Ігорем Костюком у молодіжній команді «Динамо». Коли він очолив основу, то дав шанс багатьом молодим футболістам. У вас такого шансу не було. Чи відбулася у вас із ним особиста розмова щодо цього?
— Ні, розмов із ним у мене не було. Головний тренер вирішив так. Я розумів, що мені не вдасться там дебютувати або постійно грати.
— Тим не менш, як оцінюєте школу клубу саме з точки зору підготовки воротарів?
— Я вважаю, що в школі «Динамо» дуже хороші тренери й дуже хороша підготовка воротарів. Можливо, це одна з найкращих шкіл в Україні. Я дуже вдячний «Динамо», що потрапив туди й мав можливість рости та навчатися.
— Вашими конкурентами були Руслан Нещерет і В’ячеслав Суркіс. Якщо порівнювати себе з Русланом, у чому, на вашу думку, він сильніший, а в чому сильніші ви?
— Сказати, в чому він кращий, а в чому гірший, я не можу, тому що не бачу себе з боку. На це потрібно дивитися людям, які розбираються в цьому.
— А які у вас із Русланом стосунки поза конкуренцією?
— У нас дуже добрі стосунки. Була здорова конкуренція, ми нікому не бажали нічого поганого. Хто на той момент виглядав сильнішим, той і грав. В’ячеслав Суркіс? Він непоганий воротар. Звісно, його будуть критикувати, перш за все, за прізвище. Тому, мені здається, йому потрібно бути не на голову, а на дві-три голови сильнішим за своїх конкурентів, щоб ніхто не звертав уваги на його прізвище.
— З Русланом Нещеретом у вас хороші стосунки. А якими були ваші стосунки з В’ячеславом Суркісом?
— У нас теж були нормальні стосунки. Ми ніколи нічого поганого одне одному не робили й не бажали. Але я працював із ним набагато менше, ніж із Русланом, тому багато чого сказати не можу. Звичайні робочі стосунки.
— Перед переходом у «Лівий Берег», як ми знаємо, у вас були пропозиції з-за кордону. Чому зрештою вирішили залишитися в Україні?
— Пропозиції з-за кордону надходили, але нічого конкретного не було. Це більше на рівні чуток. Не було такого, що є конкретна команда, яка хоче, щоб я до неї поїхав, і ми вже про щось домовляємося. Усе було лише на рівні чуток.
— Чому серед команд УПЛ обрали саме «Лівий Берег»? Що переконало вас перейти до цього клубу?
— Коли надійшла пропозиція від спортивного директора «Лівого Берега», я дізнався, що тут працює Михайлов. Я раніше працював із ним у «Динамо», він мені дуже подобався як тренер, і в нас були хороші стосунки. Я йому зателефонував, ми поговорили. Потім зустрілися з президентом клубу. Я зрозумів, що це хороша команда з великими амбіціями, яка буде розвиватися і намагатиметься закріпитися в УПЛ. Плюс — тут мені більше підходить політика клубу щодо ігрової практики.
— Водночас ви досі не дебютували в офіційних матчах і не є першим номером. Це не суперечить вашим очікуванням від переходу?
— Те, що я ще не дебютував за «Лівий Берег», — це вже, мабуть, треба запитувати у тренерів. Я вважаю, що всьому свій час. Подивимося, як буде далі.
— Як оцінюєте конкуренцію на воротарській позиції?
— Як на мене, зараз в Україні немає команди без конкуренції серед воротарів. Візьміть будь-яку команду УПЛ — у кожній є хороші воротарі. У мене була сильна конкуренція в «Динамо», і тут вона теж сильна. Я не приходив із думкою, що одразу стану першим номером. Я бачив, як грають воротарі, які вже тут, і розумів, що легко не буде.
— Микола Лавренко активно інвестує не лише в основну команду, а й в академію та інфраструктуру. Як оцінюєте умови порівняно з «Динамо»?
— Наскільки я бачу, президент дуже любить цей клуб і вкладає в нього все, що можливо. Тут є все необхідне і в академії, і в U-19, і в молодіжній, і в першій команді. Якщо порівнювати з «Динамо», то зараз усе приблизно на такому ж рівні й, можливо, буде навіть краще. «Динамо» багато років існує, за цей час там багато чого побудували, зокрема базу. А тут, наприклад, будується нова база. Якщо все й надалі розвиватиметься такими темпами, думаю, через рік-два тут умови навіть будуть кращими у порівнянні.
— «Лівий Берег» також відомий своєю уболівальницькою підтримкою та атмосферою на домашніх матчах. Ви вже встигли це відчути...
— Мені дуже подобається цей стадіон. Він затишний: гарне поле, гарні трибуни. Уболівальники приходять із барабанами, дуже активно підтримують команду. Звісно, у команди бувають і поразки, і перемоги. Але коли бачиш, наскільки сильно вони люблять цю команду, поразки все одно сприймаються дуже неприємно, бо не хочеться їх підводити.
— Наступний матч із «Карпатами» у вас якраз удома. Львів’яни потужно стартували в сезоні й здобули кілька розгромних перемог. Чи буде особливий акцент на захисті та роботі воротарів?
— Ні, підготовка така сама, як і до інших команд. Ми граємо у свою гру незалежно від суперника. Звичайно, будуть певні поправки й індивідуальні настанови щодо гравців Карпат. Є команди, які грають першим номером, більше атакують і хочуть забити, а є ті, які грають другим номером. Але ми будемо грати у свою гру, як і в попередніх матчах із «Кривбасом» та «Кудрівкою».
— Якщо ви проведете сильний сезон, станете одним із найкращих воротарів УПЛ, а «Динамо» в цей момент шукатиме голкіпера, чи розглядали б повернення?
— Чесно кажучи, не можу зараз сказати. Про це треба думати вже за фактом. Якщо ви маєте на увазі, що я в жодному разі не повернуся до «Динамо», бо ображений, — ні, такого немає. Якщо буде пропозиція, буду думати. Поговорю і з тренером, і з президентом, і зі своїм агентом — будемо разом вирішувати.
— Чи залишилося у вас бажання щось довести «Динамо» або конкретним людям у клубі, які свого часу не дали вам шансу? Або ж перегорнули цю сторінку?
— Ні, мені не хочеться нікому нічого доводити. Перш за все, мені хочеться довести самому собі, близьким людям, тренерам і клубу, що він ухвалив правильне рішення, взявши мене. А «Динамо» мені вже нічого не потрібно доводити. Це перегорнута сторінка, і ми рухаємося далі.
— Ви, зокрема, були на матчі киян із «Колосом». Чи часто у вільний час ходите на ігри — подивитися потенційних суперників або просто стежити за футболом?
— Коли є вільний час або вихідний, можу поїхати подивитися матч, якщо мені цікаво.
— Найяскравіший момент вашого періоду в «Динамо», мабуть, матч Юнацької ліги УЄФА проти «Депортіво», коли ви вийшли через травму Нещерета й допомогли команді пройти далі. Чи можна назвати цю гру кар’єрним піком на сьогодні?
— Ні, піком я б це не назвав. Але, напевно, це найбільш пам’ятний матч, який я буду пам’ятати все життя.
— У довгостроковому плані на якому стадіоні ви хотіли б зіграти в майбутньому?
— Якщо в Європі, звісно, хотів би зіграти на «Сантьяго Бернабеу». Дуже хотів би там зіграти. Але поки що в планах — зіграти на полі «Лівого Берега».
— А якщо взяти одного конкретного воротаря, за грою якого ви можете годинами стежити й розбирати його дії, хто вам найбільше імпонує за стилем? На кого рівняєтеся?
— Мені найбільше імпонує Облак. Але щоб прямо рівнятися на нього — ні. Я вважаю, що треба брати щось від кожного воротаря. У кожного є свої сильні сторони. Треба брати ці сильні сторони й збирати їх докупи, працювати над ними.
— Хтось серед українських воротарів вам імпонує?
— Найбільше подобається Шовковський — легенда українського футболу й українського воротарського цеху. З тих, хто грає зараз, мені подобається Єрмаков із Харкова — непоганий воротар. Валентин Моргун теж мені подобається. Дуже хороший кіпер.
— Якби ви могли обрати будь-якого воротаря, який зараз грає, собі в тренери на один сезон, кого б обрали?
— Валентина Моргуна.
— Саме його з усіх воротарів у світі?
— Так.
— Чим саме він вас приваблює? Що в ньому особливого?
— Мені подобається його розуміння футболу. І, звісно, його людські якості. Тому що найголовніше — це людські якості.
— Наскільки для вас важливо перед переходом у новий клуб дізнатися більше про тренера: який він у роботі, як подає інформацію, чи легко з ним вибудувати комунікацію? Або, все ж таки, це індивідуально?
— Це все індивідуально, але я вважаю, що треба просто розмовляти. Якщо тобі щось не подобається або ти чимось незадоволений, треба говорити й адекватно все вирішувати, а не сидіти й думати, хто поганий, а хто хороший.
— Гравці «Динамо» загалом доволі закриті від ЗМІ. Як ви вважаєте, це справді внутрішня політика клубу чи радше небажання самих футболістів спілкуватися з журналістами? Можливо, хтось мав негативний досвід. Ви завжди були відкритими до спілкування чи це змінилося після переходу в інший клуб?
— Та ні, ми завжди відкриті. Якщо мене просять дати інтерв’ю або щось розповісти, я можу це зробити, поговорити. У «Динамо» не було такої клубної політики. Просто більшість гравців не люблять давати інтерв’ю, тому що є багато журналістів, які можуть неправильно подати твої слова. Ти скажеш щось нормальне, а вони можуть щось додати кілька слів — і в результаті виходить зовсім інше.
— Що має статися цього сезону, щоб наприкінці ви сказали собі, що недарма пішли з «Динамо», почали все заново й зробили саме той крок, якого хотіли?
— Я не знаю, що має статися, чесно. Я в будь-якому випадку буду радий, що наважився на цей крок, ризикнув і спробував щось нове в новому клубі. Я, в принципі, ніколи не шкодую про свої рішення чи свої дії. Вважаю: якщо ти вирішив так зробити, отже, так і треба. Знаєте, як кажуть: усе, що не робиться, — усе на краще.
Катерина Бондаренко