Кілька днів тому з’явилася інформація, згідно з якою призначення наставника «Буковини U-19» Дмитра Єфімова тренером збірної України U-15 призупинено через його залучення до футбольної діяльності на окупованих територіях. Єфімов розповів свою точку зору.
— Я з 2010 року працював в академії «Шахтаря» — загалом 14 років. Паралельно сам грав на область. Коли почався конфлікт, я одразу поїхав до Куп’янська Харківської області, звідки я родом, тому що в Донецьку вже було неможливо тренуватися. Академія фактично роз’їхалася: батьки, діти, тренери.
Перші чотири-п’ять місяців ми залишалися там і отримували зарплату завдяки президенту «Шахтаря». Усі тоді думали, що це швидко закінчиться і ми повернемося.
Але ситуація затягнулася. Потім мене викликали назад до Донецька, тому що потрібно було допомагати в гуманітарному штабі Ахметова. Приблизно півроку — з 1 жовтня до весни 2015-го — ми працювали на «Донбас Арені»: з 9:00 до 15:00 збирали гуманітарні пакунки. Академія тоді, звісно, не працювала, але ми виконували цю гуманітарну місію.
Згодом у Донецьку залишилося 16 дітей з дитячої академії. Батьки попросили нас відновити тренування, директори підписали документи, що беруть на себе відповідальність, і навесні 2015 року ми знову почали працювати з цими дітьми.
Ми не брали участі в якихось місцевих змаганнях. «Шахтар» не грав там у жодних турнірах. Ми виїжджали на підконтрольну територію, батьки вивозили дітей через блокпости. Їздили до Маріуполя, Вінниці, Миколаєва, Харкова, брали участь у турнірах, тому що дітям потрібно було грати й підвищувати свій рівень. Потім поверталися назад у Донецьк.
Коли ми побачили, що все це затягується і перспективи немає, я звернувся до директора дитячої академії Юрія Дудінського і запитав, чи є можливість переїхати до Києва та працювати в професійній академії. Ми якраз були на одному з турнірів у Миколаєві. Тодішній директор академії «Шахтаря» Хорхе Раффо приїхав до нас, поговорив зі мною та іншим тренером, а у 2018 році запросив мене працювати в академії.
З 2018 року я працюю тут. До цього в мене було ще вісім років в академії «Шахтаря», потім два роки в команді U-19 і Другій лізі. Зараз я живу зі своєю сім’єю під Києвом.
Я визнаю: те, що я грав у футбол у Донецьку, було моєю помилкою. У той час дуже хотілося хоча б просто пограти у футбол — зимовий чемпіонат чи якісь інші турніри. Але якщо говорити про мою позицію загалом, то з 2018 року я живу зі своєю сім’єю тут.
Я багато разів виїжджав за кордон, коли працював із командою U-19 «Шахтаря» в Юнацькій лізі чемпіонів. І чесно скажу: можна було багато разів залишитися в Європі, кудись перейти, але ми щоразу поверталися додому. Ми живемо під ракетами, але для мене не може бути двох домівок. Ми зробили свій вибір.
Мої дві доньки навчаються у школі в Щасливому, дружина працює тут із 2018 року. Я вже багато років працюю в українському футболі. Я не думав, що моя ситуація може стати проблемою через те, що я працював у «Шахтарі» в Донецьку. Ми працювали в українській структурі, не мали жодного стосунку до так званої «ДНР» і не платили їм жодних податків.
Більше того, був період, коли ми півроку працювали в Донецьку без світла і тепла. Тоді вже остаточно зрозуміли, що ситуація дуже серйозна. І я не шкодую, що ті діти, які тоді залишилися з нами, згодом переїхали до академії «Шахтаря». Багато з них дійшли до юнацьких збірних України.
Тому, коли хтось ставить під сумнів мою позицію або позицію моєї родини, мені це неприємно. Моя мама з Куп’янська, там залишалися моя сестра, племінниця та зять. Коли місто опинилося в окупації, вони залишили квартиру, бізнес і переїхали до мене. Зараз живуть зі мною в одному будинку.
Мого батька ми не змогли переконати виїхати. Я навіть домовлявся з волонтерами, щоб його забрали, але він не захотів. 19 травня 2024 року він загинув від російської ракети — отримав касетне осколкове поранення.
— Чи є у вас зараз якість контакти з УАФ?
— Після «Буковини» мене запросили в ФК «Харків», мене взяли на роботу в академію ФК «Харків». Три тижні я пропрацював, потім зателефонували із з УАФ і сказали, що розглядають мою кандидатуру, але мене ще нікуди не взяли.
Я зараз без клубу, коли надійшло запрошення, я написав заяву і пішов з ФК «Харків». Тому зараз з УАФ поки немає ніяких дзвінків, рішень. Тому я на даний момент безробітний і чекаю, що далі, вони мені скажуть так чи ні.
— У російській «Вікіпедії» та статистичних сайтах вказано, що з 2014-го по 2018 рік ви виступали за три команди — «Орлайн», «Побєда» та «Ніка» — у чемпіонаті так званої «ДНР». Хотілося б уточнити: чи справді ви грали за ці команди і в яких саме турнірах?
— За ці команди я зіграв кілька матчів. Там була зимова першість, можливо, чемпіонат області. Не знаю, чи називали це чемпіонатом «ДНР». Я не можу цього сказати. Чесно кажучи, я за ці команди справді зіграв декілька матчів. Деякі матчі я грав — першість області, зимову першість, такі собі матчі.
— Чи платили вам якісь гроші за ці поєдинки?
— Ні-ні, це було, як я кажу, для апетиту. Вибачаюсь, на пиво збиралися. Мені було 28-29 років, просто хотілося пограти та поспілкуватися один з одним.