Вихованець одеського футболу Олександр Никифоров, який окрім виступів у «Чорноморці» та «Миколаєві» встиг пограти у чемпіонаті Угорщини, уважно спостерігав за ходом поєдинку збірної України з угорцями у першому матчі Ліги націй. Своїми враженнями від цієї гри та очікуваннями від сьогоднішнього матчу з Грузією він поділився з UA-Футболом.
— Гра у Будапешті була цікавою і водночас дуже напруженою. Вона мені сподобалась. Втім, як і усім українським любителям футболу. Наші хлопці — молодці, що тут ще можна додати!
— Як вважаєте, які чинники допомогли команді Андреа Мальдери здобути перемогу?
— Її було досягнуто за рахунок бажання та самовіддачі. Наші футболісти повністю виконували тренерську установку. І все, слава Богу, вийшло так, як хотілось. І це при тому, що в Угорщини теж гарна «банда». Останніх 5-7 років ця збірна постійно виступає на великих футбольних форумах, показує змістовну та добре організовану гру. Втім, це не дивно, адже у цій команді зібрані кваліфіковані футболісти, із яких майже всі грають у різних провідних клубах Англії, Німеччини, Австрії, Нідерландів, Греції, Туреччини, Португалії, Швеції.
— Свого часу ви виступали в Угорщині. Що згадується із тих часів?
— Старт моєї угорської кар’єри припав на початок 90-х років. Незадовго до розпаду СРСР у 1991-му я перейшов із «Чорноморця» до будапештського БВШЦ, де разом зі мною виступало ще троє співвітчизників — ексгравець донецького «Шахтаря» Віктор Грачов та мої одноклубники по одеській команді Василь Іщак і Олександр Гущин. Пізніше в цю команду приїхали інші колишні «моряки» — Валентин Стрижаков та Ігор Савельєв. У БВШЦ я пограв два роки, а потім на деякий час залишив Угорщину, виступаючи знову у «Чорноморці», у СК «Миколаїв» та одній з команд іншої країни. Однак у розпал 1995-го повернувся в угорський чемпіонат, де грав вже за столичний МТК. Це була хороша команда.
— Умови в Угорщині вас влаштовували?
— Так. Там було нам добре — як у фінансовому, так і у побутовому плані. У перші роки моїх виступів в Угорщині рівень був трохи кращим, ніж в Україні, але потім у нашій країні все змінилося у кращий бік. До речі, після виступів у БВШЦ я стояв перед вибором. Інший клуб угорської еліти, багаторічний чемпіон Угорщини «Гонвед», пропонував мені змінити громадянство і виступати у їхньому складі з перспективою грати у збірній Угорщини.
— Нічого собі факт!
— Так-так, саме так і було. Ця пропозиція мені поступила за кілька місяців, коли вже було відомо про історичний для збірної України товариський матч з Угорщиною, який відбувся наприкінці квітня 1992-го в Ужгороді. Тоді ще на переговорах був присутній представник «Чорноморця» Едуард Лучін, який зробив дуже багато добрих справ для моєї родини. Мені угорці так і казали: мовляв, у тебе буде можливість вийти на поле у футболці угорської збірної проти рідного брата Юрія, який грав у складі нашої національної команди. Однак я не був схильним так зопалу брати громадянство іншої країни. Хоча у випадку моєї згоди мені обіцяли досить привабливі фінансові умови та трикімнатну квартиру у Будапешті.
— І як ви відреагували?
— Я міркував так: якщо приймати громадянство, то треба отримати від цього максимальний зиск для життя — зокрема, попіклуватись і про тата з мамою. Сказав керівництву «Гонведа»: потрібно дві трикімнатних квартири — мені та моїм батькам. Але така перспектива їх не надто влаштовувала. Хоча б тому, що угорські футбольні функціонери вважали, що вихідцям із пострадянського простору й так вони роблять велику послугу тим, що ми там граємо і отримуємо зарплатню. Мені щодо квартири для батьків відповіли, що це дуже дорого — і питання про зміну громадянства, як і про перехід до «Гонведа» відпало. Я й видихнув, адже якогось особливого бажання отримувати угорське громадянство у мене не було.
— З наступним суперником, збірною Грузії, нашій національній команді буде не легше, адже зміна тренера завжди передбачає емоційний сплеск. Перед новим керманичем зазвичай кожен прагне себе проявити з кращого боку.
— Це сто відсотків! Втім, грузини і з північноірландцями здорово грали, але їм не так пощастило, як супернику з Британських островів. У ході матчу Грузія могла повести в рахунку, проте не вдалося реалізувати пенальті. Та найбільш прикріше було господарям, коли на дев’ятій компенсованій до другого тайму хвилині вони пропустили м’яч. Це був справжній шок, який дорого коштував наставнику грузинської збірної Віллі Саньйолю, відставка котрого відбулася без зволікань. Тож тепер складається така особлива ситуація, що Україні буде ще важче. Взагалі національна команда у Грузії дуже цікава, в ній є кілька висококласних футболістів — зокрема, воротар Георгій Мамардашвілі з «Ліверпуля» та атакуючий півзахисник Хвіча Кварацхелія із ПСЖ.
— Як збірна України побудує сьогоднішню гру?
— Мені здається, що наша команда розпочне її, діючи від оборони. Певний час варто буде придивитись до суперника, намацати його слабкі сторони. А далі вже як «піде». Та знову ж таки, як і у матчі з угорцями, у наших футболістів повинні бути бажання та самовіддача.
В'ячеслав Кульчицький