Головний тренер «Динамо» Ігор Костюк розповів «Футбольному сектору» про Олександра Шпакова і свої перші кроки у футболі.
— Назвіть найкращу пораду, яку вам дав Олександр Шпаков. Можливо, ви й своїм нинішнім молодим хлопцям розповідаєте цю пораду, говорите, що потрібно зробити для того, аби досягати таких величезних результатів?
— Перш за все, і це головне, — вірити в себе, сподіватися на себе, поважати себе та інших. Він сказав: робити все, що від тебе залежить, тому що тільки ти, не тренер, — тренер дає пораду, — можеш вирости завдяки своєму характеру, своєму ставленню, можеш вирости особистісно як гравець. І ніхто, крім тебе, цього не зробить. Це основна порада, яка зі мною йде по життю від Сан Санича.
— Ви, коли стоїте на тренерському містку, дуже гостро спілкуєтеся із суддями, завжди захищаєте своїх хлопців. Як справлятися з нервами? Чи, навпаки, краще давати волю емоціям?
— Ну, звісно, це все те, про що казав Сан Санич, — справедливість. І коли ти бачиш, що щось неправильно, ти не можеш казати на біле чорне, і це обурює. Напевно, це Сан Санич і мав на увазі.
— Згадайте ваші емоції, коли ви виходили на свій перший матч, і що ви тоді відчували?
— Це з «Реалом», так?
— Так.
— Ну, звісно, це емоції, які переповнюють тебе: Ліга чемпіонів, «Реал»… І ти вперше дебютуєш у такому матчі. Звісно, що були хвилювання. У тому матчі був такий момент, який мені запам’ятався. Потім я зараз розповідаю про це своїм гравцям.
Звісно, що зараз присутній VAR, усе інакше. Але я пробігав повз Єрро, ну, просто проходив, а гра була зовсім в іншому кінці. Він мені як вліпив — у мене перехопило дихання. Я не зрозумів, що відбулося, що сталося. Вже тоді такі гравці залякували суперників, не давали їм розслабитися, хотіли таким чином, напевно, показати свою перевагу, що вони тут здобуватимуть результат, показуватимуть, хто лідер.
— Будь-яким способом.
— Будь-яким способом, так. І для мене це тоді стало несподіванкою. Уперше в моїй кар’єрі таке трапилося, я не знав, як реагувати.
— Готуючись до зустрічі, прочитав одне інтерв’ю Сан Санича. Він вас часто називав Косточка. Поділитеся, чому так?
— Ні, ну, Костик, прізвище Костюк — Костик.
— Не ображалися?
— Ні, ну, у команді так називали, так. У нас у кожного було своє прізвисько.