Молодіжна збірна України поповнилася ще одним футболістом, який виріс за кордоном. 19-річний Олексій Талпа, котрий ще торік грав за юнацьку збірну Ізраїлю, у першому ж матчі за «синьо-жовтих» відзначився голом…
— Олексію, ти забив у першому ж матчі за збірну України. Хто вирішив, що цей пенальті битимеш саме ти?
— Ми вирішили це просто між гравцями. Я заробив цей пенальті, тож так вийшло, що бити взявся я. Мені сподобалося, що хлопці одразу довірили, і жодних претензій не було.
— Що відчував, коли ставив м’яч на позначку?
— Чесно, хвилювання не було. Відчував стовідсоткову впевненість і знав, що заб’ю.
— Наскільки зазвичай нервуєш у таких ситуаціях?
— Загалом це трохи хвилююча мить, але конкретно в цій ситуації хвилювання не було взагалі.
— Чи любиш виконувати стандарти?
— Так, у своїй команді я теж їх виконую. Вважаю, це одна з тих рис, які показують мене з найкращого боку. Дуже подобається подавати та створювати моменти зі стандартів.
— Пам’ятаєш, кому першому написав чи зателефонував після матчу?
— Одразу набрав тата, він дивився гру. Він завжди поруч зі мною у футбольному плані, завжди мене підтримує.
— Що почув від нього?
— Був радий, привітав з голом і з дебютом.
— Як тебе прийняли в молодіжній збірній України? З ким найбільше спілкуєшся?
— Прийняли дуже добре. Найбільше спілкуюся з хлопцями 2007 року народження — з Олександром Сорокою (півзахисник дубля «Гента» — авт.) та Дмитром Богдановим (форвард німецького «Уніона», грає в оренді за «Енергі» Котбус — авт.). З ними найшвидше налагодив зв’язок.
— Що тобі сказав Дмитро Михайленко, коли ви вперше побачилися?
— Наша перша зустріч була, коли я прилетів в Україну робити паспорт. Ми поговорили, він сказав, що радий мене бачити і хотів би бачити мене у збірній. Для мене це дуже велика відповідальність, і я до неї готовий. Мені подобається з ним працювати.
— Він говорив про ігрову роль, яку бачить для тебе в команді?
— Так, сказав, що хотів би бачити мене навіть на кількох позиціях і перевірити, чи зможу я на них грати. Мені дуже подобається грати інсайда та на правому фланзі. Також можу зіграти на будь-якій позиції в центрі, і, мені здається, це допоможе нам у майбутньому.
— Чим відрізняються тренування та побут в українській «молодіжці» від ізраїльських команд, де ти граєш?
— Насамперед підходом до тренувань і тим, що ми відпрацьовуємо. У збірній більший акцент на володіння м’ячем і позиційну гру, а в клубних командах — більше на пресинг та роботу без мʼяча.
— Ти вперше почув гімн України як гравець збірної. Що відчував у цей момент?
— Відчував гордість. Був дуже радий представляти свою країну та чути гімн.
— Ти встиг пограти за юнацьку збірну Ізраїлю. Як дізнався, що УАФ хоче запросити тебе?
— На мене вийшов Дмитро Пелін (головний менеджер збірної U-19 — авт.). Він запитав, чи хочу я представляти збірну. У мене була можливість зіграти ще на Євро U-19, але не вийшло, бо я вже був заявлений за збірну Ізраїлю. Хоча, чесно, дуже хотілося.
— З ким радився — з батьками, тренерами? Що почув від них?
— Насамперед з татом і з агентом. Вони повністю підтримали мій вибір. Тато сам дуже хотів, щоб я грав за збірну України, і я особисто цьому віддавав перевагу. Це моя батьківщина, я там народився і, вважай, виріс, тому хотів представляти саме Україну.
— Як на твій вибір відреагували в Ізраїлі — у клубі, серед друзів і партнерів по команді?
— У клубі цю тему не надто піднімали. Дехто мене підтримав, казали, що я зробив правильний вибір. Але врешті-решт головне, що це рішення ухвалив я сам.
— Наскільки складним був процес отримання документів і зміни спортивного громадянства?
— Чесно, думав, що все закінчиться швидше, а вийшло близько місяця. Але коли я прилітав, поруч були друзі та родина в Україні, тож усе пройшло дуже легко, мені все сподобалося.
— Розкажи, де ти народився в Україні, і чи пам’ятаєш щось з того періоду свого дитинства?
— Я народився в Кіровограді, тепер це Кропивницький. Про дитинство пам’ятаю небагато, бо поїхав з України зовсім маленьким. Але щоліта я прилітав до родини в Україну, і про ті часи в мене дуже гарні спогади.
— Розкажи трохи про свою родину. Можливо, хтось теж пов’язаний зі спортом?
— Тато раніше грав у футбол. Непрофесійно, але з футболом пов’язаний. А щоб хтось у родині грав серйозно — такого немає.
— В Україні в тебе залишилися родичі. Чи підтримуєте зв’язок?
— Так, звісно. Ми часто на зв’язку, зідзвонюємося. Вони дуже уважно стежать за моєю кар’єрою — і в Ізраїлі, і за його межами. Дуже раділи, що я отримав виклик до збірної, і дивилися матч.
— Як у вашій родині поєднуються українські та ізраїльські традиції — свята, кухня, звичаї?
— Ми більше дотримуємося українських свят, і з їжею так само — у нас українська кухня. Ізраїльських свят і релігійних традицій ми не надто дотримуємося, душею ми всі в Україні.
— Яку домашню страву найчастіше готують у вас вдома?
— Часто борщ і багато інших українських національних страв.
— Розкажи про свої перші кроки у футболі. У якому віці почав і хто привів тебе на перше тренування?
— У шість років в Ізраїлі, в академії «Бейтар Тубрук», а привів мене туди тато.
— Це було більше бажання батька чи ти вже тоді любив м’яч?
— Тато каже, що я любив м’яч змалку, з найперших кроків. І, звісно, йому дуже хотілося, щоб я став футболістом, це була його мрія.
— Як би ти описав свій стиль гри?
— Вважаю себе досить технічним гравцем, різким з м’ячем. Мені здається, я добре розумію гру і можу створити момент з нічого.
— Яка твоя найсильніша сторона?
— Бачення поля і все, що пов’язано з технічними діями — дриблінг, а також передачі. Це, вважаю, у мене на дуже хорошому рівні.
— Ти лівоногий?
— Так, я лівоногий, але граю переважно праворуч.
— Що приносить більше задоволення: забити самому чи віддати гольову передачу?
— Забити самому, звісно.
— Над чим зараз найбільше працюєш?
— Дуже інтенсивно працюю в залі, щоб покращити фізичну підготовку. Також працюю над ударом і всім, що пов’язано з ігровими елементами.
— Хто був твоїм першим футбольним кумиром?
— Мені дуже подобався Мессі, і досі подобається — для мене він номер один. А ще дуже подобається Іньєста.
— На кого з сучасних футболістів твого амплуа ти рівняєшся, чиї матчі розбираєш на відео?
— Дуже подобається, як грає Кварацхелія, люблю за ним стежити. Ми досить різні гравці, але те, як він діє у фінальній третині і загалом на полі, мені дуже імпонує.
— За яку європейську команду вболіваєш?
— Мені дуже подобається «Реал», за ним стежу найбільше. Не сказати, що вболіваю, але цей клуб дуже імпонує, хотів би там грати.
— Чи є гравець, з яким мрієш колись зіграти разом?
— Якби це було можливо, хотів би хоча б один матч зіграти з Мессі.
— Якби обирав одного тренера у світі, під керівництвом якого хотів би попрацювати, хто б це був?
— Гвардіола. Мені дуже імпонує він і його підхід до гри.
— Розкажи про свій дебют у вищій лізі Ізраїлю. Наскільки хвилювався, як налаштовувався?
— Скажу так: на дебют я навіть не особливо чекав. Просто в нас була тренувальна гра — U-19 проти основної команди. Я провів дуже хороший матч, навіть вдалося забити. Після цього почав тренуватися з основою, а вже через тиждень потрапив до заявки й дебютував. Для мене це був дуже класний момент: уся моя родина була на стадіоні й підтримувала мене. Чесно, не надто хвилювався, усе пройшло добре й без помилок.
— Як тобі дається перехід з юнацького футболу до дорослого?
— Перше, що я помітив — фізика й темп гри дуже відрізняються. До цього треба було бути готовим, а я не був готовий повністю. Тож поки трохи важко, але поступово звикаю, і в майбутньому все буде набагато краще.
— Як би ти охарактеризував ізраїльську лігу?
— Ізраїльська ліга дуже закрита: команди більше грають від оборони, і їх доводиться зламувати. Як на мене, це дуже важка ліга, і не дарма молоді гравці, які вистрілюють, одразу їдуть у топ-ліги.
— А твоя команда більше прагматична чи грає на м’ячі?
— Ми намагаємося більше володіти м’ячем, щоб він постійно був під нашим контролем.
— Ми знаємо про ситуацію в Ізраїлі. Як живе футбол під час воєнних дій у цій країні?
— Зараз в Ізраїлі перемир’я, тому все тихо. А коли була війна, усе відбувалося в режимі, приблизно як в Україні.
— Були обмеження для глядачів?
— Так, уболівальників не пускали.
— Як тобі вдається поєднувати футбол із навчанням?
— Зараз я ніде не навчаюся. Але в Ізраїлі всі, кому виповнюється 18 років, мають служити в армії, тож я поєдную футбол зі службою.
— Це заважає?
— На всі сто. Після тренування завжди треба їхати до армії. Не кажу, що я там цілий день — буваю по дві-три години, але все одно це не дає спокійно думати лише про футбол. Це головна проблема наразі.
— Чи стежив ти за українським футболом до виклику до збірної?
— За українською лігою не дуже стежив. А матчі національної збірної дивився завжди, вона мені завжди імпонувала більше, ніж збірна Ізраїлю.
— Хто з українських футболістів є для тебе прикладом?
— Дуже подобається, як грає Циганков. Це один з тих гравців, за якими я кайфую спостерігати.
— Чи стежиш за українцями, які грають у топ-лігах?
— Так, стежу. Мені подобається бачити, як в українських гравців виходить у топ-чемпіонатах, і розуміти, що ти теж можеш там бути.
— Чи маєш симпатії до якогось українського клубу?
— Щоб прямо велика симпатія — такого немає.
— Яка твоя головна футбольна мрія?
— Заграти в топ-чемпіонаті на хорошому рівні — і щоб мене запам’ятали.
— Який з топ-чемпіонатів імпонує тобі найбільше?
— Іспанський, я хотів би там опинитися.
— Яка в тебе найближча ціль на цей сезон у клубі?
— Насамперед хочу стати гравцем основи, який виходить у старті в кожному матчі. На початку сезону думав, що приблизно так і буде, але зараз трохи важкі часи. Моя мета — видати один-два хороші сезони тут, в Ізраїлі, і дасть Бог, звідси перейти в топ-клуб.
Кирило Круторогов