Головний тренер донецького «Шахтаря» Арда Туран відповів на питання УПЛ ТБ після матчу проти «Динамо» в 12 турі чемпіонату України.
— Я бачила вас сьогодні більш усміхненим, якимось інакшим. Зараз ви дещо стурбовані. Що найбільше вас турбує?
— Після матчу я трохи розізлився. В іншому все добре, я задоволений. Емоційно до таких матчів потрібно готуватися, морально потрібно готуватися. Мені подобається, як ми граємо, але у штрафному майданчику в нас є проблеми. Потім ми залишилися в меншості й дуже добре зіграли вдесятьох. Іноді втрачені очки потрібно розглядати як здобуті. Але після матчу я побачив, що на полі залишилося п’ять гравців, а половина моїх футболістів пішла до роздягальні. Цього я не можу прийняти.
І в разі поразки, і в разі перемоги ми повинні бути разом. Ми повинні боротися, боротися, боротися і чіплятися за те, що маємо. Мені, звичайно, не подобаються міжнародні паузи, хоча це частина футболу. Але мені сумно не через гру, а через те, що відбулося після неї. Загалом мої гравці провели дев’ять матчів за короткий проміжок часу, і я задоволений їхньою емоційною інтенсивністю.
— Ви були розчаровані після гри з огляду на події, які відбулися після фінального свистка? А якщо говорити безпосередньо про перебіг протистояння, чи задоволені ви грою команди?
— Стосовно перебігу протистояння я задоволений. Нам бракувало певної точності та реалізації. Ми створювали нагоди, однак були недостатньо різкими під час їх реалізації.
До поєдинку проти «Сьйона» ми насамперед повинні готуватися емоційно, налаштовуватися на саму гру. Звісно, я засмучений тим, що ми не здобули перемогу, однак ми повинні дивитися і на позитивні моменти. Ми провели весь другий тайм у чисельній меншості й усе одно намагалися грати у свій футбол, створювати нагоди. Тому, як я вже наголосив, єдине, що мене засмутило, — це поведінка після матчу. Ми повинні завжди проходити через усе разом — і перемоги, і поразки.
Ми завжди йшли пліч-о-пліч, обіймали одне одного та продовжували рухатися далі. Тому, відверто кажучи, я не дуже люблю паузи на матчі збірних. Авжеж, я прекрасно розумію, що вони потрібні, проте в контексті емоційного налаштування вони дещо вибивають нас із ритму клубного футболу. Якщо аналізувати цей 29-денний період, протягом якого ми провели дев’ять матчів, то я насправді задоволений. Це був дуже важкий графік, з яким ми значною мірою впоралися доволі якісно й емоційно.
Перебігом протистояння я задоволений, однак наголошую: нам потрібно вдосконалити певні речі в нашій безпосередній поведінці.
— Під час перекладу ви кілька разів ужили слово «поведінка». Чи можу я уточнити, що саме ви маєте на увазі, коли говорите про поведінку після матчу?
— Що я маю на увазі? Я маю на увазі те, що під час протистояння можна побачити перед собою червону картку, можна програти, і рахунок на табло буде не на вашу користь. Однак завжди потрібно виявляти повагу до футболу і безпосередньо до свого суперника. У сьогоднішньому випадку — це київське «Динамо». Після матчу ти завжди повинен обійняти тих гравців, із якими пліч-о-пліч боровся на футбольному полі. Навіть якщо перебіг протистояння був не на вашу користь, ви завжди повинні залишатися разом.
І дуже важливо розуміти, що можна програти матч, однак ніколи не можна втрачати емоційний зв’язок. У такому шаленому ритмі, в якому ми живемо вже другий сезон поспіль, граючи кожні три дні, нас рятує насамперед те, що ми є сім’єю. Саме це завжди допомагало нам у кожному протистоянні, у кожному турнірі.
Я чудово усвідомлюю, що за такого насиченого графіку справді дуже важко зберігати однаковий емоційний настрій перед кожним матчем. Однак ми не повинні забувати, завдяки чому досягли успіху минулого сезону, і ніколи не повинні відмовлятися від наших основних цінностей.