Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог
Ставить прогнозы
и выигрывать
Быть участником
фан-зоны
1. У Динамо і Шахтаря - різні моделі розвитку та бізнесу в принципі. Шахтар - це саме бізнес, Динамо - це що завгодно, але не бізнес. Тому купувати по 10 лямів і продавати по 20 - це саме те, що треба Шахтарю, а результати в чемпіонаті України прийдуть. Надійде гарна пропозиція по Судакову - Шахтар продасть. У Суркіса ж логіка, що гарна пропозиція - це та, яку він сам собі вигадав, не ринкова ціна, не можливі перепродажі, а "бабки тут і зараз".
2. Я не казав про успіх в Єврокубках, якщо успіхом ви називаєте саме Кубок. Я казав про, хоча б, успішні виступи, а не жах на полі. Безумовно, інвестування потрібне, і дійсно потрібно інвестувати ті самі 100 лямів, але не зразу, поступово. Для Динамо на найближчі 3-5 років буде достатньо 5 разів зайти в групу Ліги чемпіонів - ось вам і ті самі 100 лямів.
Нехай навіть Динамо за вартість одного Бражка побудує 3-4 академії на Заході України, 1 в Польщі - це в "довгу" буде значно вигідніша інвестиція на майбутнє, але "бабки потрібні тут і зараз".
3. Для досягнення цілей потрібна команда з досвідом. Хто в Динамо, окрім Ярмоленка та Шапаренко, має досвід виступів на найвищому рівні? Як перебудовуватися при 0:1, як грати проти "автобуса" в обороні, як діяти проти "ноунеймів" та не недооцінити їх? Досвід - це маст хев, його в Динамо немає
Цього літа «Динамо» знову починає свій щорічний марафон на виживання в кваліфікації Ліги чемпіонів. І формула дуже проста: з майбутніх трьох раундів виграв один — вже маєш Лігу конференцій. Виграв два — ласкаво просимо в Лігу Європи. Переміг тричі — вітаємо, ти в групі ЛЧ.
Фінансова математика — божественна:
У групі Ліги конференцій — «копійки», але стабільні.
Надихнувшись останніми футбольними подіями, згадав один пам’ятний матч в історії зборів «Динамо», на який мало хто звернув би увагу — адже це був лише контрольний поєдинок.
У вже далекому 2013-му, під час першого збору під проводом Олега Блохіна (так-так, це вже було після «синього халата», і саме на цьому зборі прозвучала легендарна фраза «камон, плей»), «Динамо» грало з «Базелем».
Нормальний жарт. Насправді, дуже непогано було б, щоб футболісти, навіть 35-річні, з повагою ставилися не тільки до тренера, адо всіх дотичних до футболу - адміністраторів, масажистів, журналістів і тд і тп, які, як правило, значно старші навіть за Андрія Миколайовича. Може, тоді почнуть і вболівальників поважати.
Ні, просто рівень виховання та неповага до інших людей, які працюють навколо або поза полем. Це ж дибільна радянська звичка, яку тренери з дитинства вкладають в голови футболістів, що всі для них - "обслуговуючий персонал".
Жодної поваги ні до адміністраторів команд, ні до медицинських груп, ні до наукових, ні до журналістів, водіїв, кухарів, прибиральників та уболівальників.
Нажаль, футболісти не розуміють, що всі ці люди, хто працює - це ті самі вболівальники. А гравці - це саме обслуговуючий персонал, який задовольняє єдину потребу своїх глядачів - розвагу. От і все)
Гравці - це не фішки на полі, а живі люди з головою на плечах. Люди по 20 років мінімум займаються футболом і не знають, що робити на полі?
Питання не в грі або їх діях на полі. Я не аналізую тут гру спеціально. Питання відповідальності за власні дії. Якщо після гри за збірну гравець вважає, що він дуже втомився та йому сумно, тому він не хоче говорити з пресою, коментувати власні дії, то, на мою думку, це неповага до журналістів та вболівальників. Бо не розуміє, що поразку переживає не тільки він, як зірка та футболіст, а ще всі вболівальники. Але, вибачте, йому це не важливо, автобус чекає. От і все.
Якщо б це був клуб - то таке, він там працює на ЗП, а от збірна - вибачте. Не розумієш, як грати, не можеш прокоментувати свої дії - сиди вдома, ний, коментуй в інсті, дивись за грою по ТБ, як всі.
Впевнений, що в цифрах є помилка і на місяць стільки заробляти може хіба що Гвардіола або Анчелотті. Тому хтось або помилився, або ви нн так зрозуміли.
Тут не про призначення, УАФ або тренера, тут про футболістів. Про гравців, які своїм ставленням демонструють неповагу до вас, до мене, до всіх українців, адже не розуміють, що найважливіші на стадіоні не вони, а вболівальники. Що вони предствляють не себе і пацанів з команди, а всю країну, і відповідати треба не перед тренером або кєнтами, а перед тими, за кого вони грали.
Для кого грала збірна України? Мене не полишає одне питання: для кого грала збірна України?
Справа не в результаті — всі ми люди, і перемоги з поразками є частиною гри. Питання в ставленні футболістів до нас, як до вболівальників, а їх, як професіоналів.
Збірна – це не клуб Збірна – це не клубний футбол, де гравцям платять зарплату.
