Микола НЕСЕНЮК: «Какой из Марлоса украинец, если он не знает, где Украина на карте находится?»

Чому не продається наш футбол, чим збірна Ісландії нагадує «Нафтовик», у чому перевага резерву «Динамо» над «шахтарським» і чому деяким не місце в збірній України. Про це і багато іншого розповів спортивний журналіст Микола Несенюк.

За цю осінь «Динамо» навчилося грати в захисті. До того ж, і з «Наполі», і з «Бешикташем» кияни не лише не пропустили. В них все було гаразд у захисті, особливо в Неаполі, коли подавали серію з 8 кутових. Інша справа — флангові захисники. Ні Макаренко, ні Морозюк такими не є. Вони — атакуючі гравці. Корисні при організації атаки, але в захисті проблемні. І Ребров це знає, досить того, що з «Бешикташем» поставили справа Бурду, який «з’їв» Куарежму.

Ще одна сильна сторона киян — перехоплення в центрі поля. Сидорчук і Гармаш здатні вигризти м’яч і швидкою передачею розпочати атаку. Перебувати там, де треба і — головне — швидко віддати м’яч на того ж Ярмоленка або Циганкова, які після цього покажуть те найкраще, що в них є.

Утім, слабке місце динамівців — відсутність швидкого переходу в позиційну атаку. Матч із «Ворсклою» це показав, полтавці тактично грамотно побудували свою гру. «Динамо» старалося, але знову все звелося до передач назад.

Найкращим воротарем «Динамо» усіх часів вважаю Євгена Рудакова. Все, що летить, треба відбити і нічого не придумувати. Він це й робив. На відміну від Віктора Баннікова, який літав як пташка, Рудаков був дещо незграбний, але надійний. Тому що вмів вибирати позицію, адже для воротаря головне — бути в потрібному місці. Ну і психологія. Саме в ній сила Шовковського при пробитті пенальті. Рудько ж має шанс стати класним воротарем, він, сподіваюсь, його використає.

U-19 і дорослий футбол — два різних види спорту. Шовковському пощастило, що коли він починав грати, перед «Динамо» не стояло особливих завдань. Команда була розслаблена і Олександр показав себе найкращим чином. Особливо пригадую в матчі проти ПСЖ в Лізі чемпіонів 1994/1995 (кияни програли 1:2 вдома і 0:1 в гостях — ред.). А коли на молодого голкіпера тисне результат, він починає нервувати, помилятися і десь втрачає впевненість у собі.

Не треба перебільшувати успіх динамівських юнаків. Це — хлопці, які зібрані зі всієї України, фактично — її юнацька збірна. В якої більше шансів обіграти одну з юнацьких команд Туреччини чи Італії. Пеле в 17 років уже грав за збірну Бразилії, Блохін у 19 — за збірну СРСР. Хай юнаки «Динамо» все програють, але при цьому щороку дають першій команді по два Циганкових. Хай наші хлопці з усіх команд грою витісняють іноземців, які приїжджають сюди за великі гроші дурня валяти.

Не треба боятися відпускати гравців за кордон. Їдучи туди, футболіст, по-перше, піднімає престиж українського футболу, по-друге — дає клубу можливість заробити гроші, по-третє — дає молодим зрозуміти, що в них є реальна перспектива, якщо вони будуть працювати. При всій повазі до Шовковського, але він на 20 років закрив дорогу решті воротарям.

Для того, щоб грати в бразильський чи іспанський футбол, треба мати бразильців у складі. «Шахтар» їх має, і вони в нього грають, «Динамо» з нашими футболістами не може. Не тому, що вони погані — в них є інші сильні сторони. Відбір м’яча, пресинг, швидкі контратаки — майже 50 років на моїй пам’яті кияни грали саме в цей футбол, досягаючи при цьому результату. І лише останніми роками, з приходом Сьоміна і т.д. гра почала змінюватися. Бразильський футбол зовсім інакший, там генетично інші люди, в яких, умовно кажучи, ноги й руки по-іншому ростуть. В радянські часи такими були грузини, коли хтось з них грав за «Динамо», він вносив свою «родзинку». Я не проти цього, але все має бути в рамках нашого футболу, а не замість нього. Рауль Ріанчо два роки ставив «Динамо» цю іспанську тактику. Без нього вона не працює. Ребров спробував продовжити цю справу — не вийшло. Думаю, він зробив висновки.

Сила «Шахтаря» — в гравцях лінії півзахисту. Їх там 6-7 людей і тренер може в будь-який момент поміняти одного на іншого. Уходить Бернард — заходить Тайсон, і навпаки, йде Марлос — виходить Дентіньо. Завдяки цьому випускають свіжих футболістів проти втомленого захисту. Це — козир донеччан.

Давайте називати речі своїми іменами — тринадцять очок не відігруються. «Динамо» треба все забути і в кожному матчі покращувати свою гру. Ставити задачу будь-що догнати й перегнати — я не вірю, що «Шахтар» з такою перевагою почне наліво й направо роздавати очки.

Тренер залежить від футболістів. Якщо запросити зараз у «Динамо» умовного Моуріньйо, він там нічого не зробить. Ми знаємо, який був Лобановський, але в нього був Блохін — найкращий, як на мене, футболіст за всю нашу історію. Потім, коли Лобановський повернувся, в його команді грав Шевченко. Коли останній пішов — все закінчилося, кого тільки потім не брали. Не скажу, що в «Динамо» футболісти слабші, ніж у «Шахтаря». Але Ребров працює з тим матеріалом, який в нього є. І якби в нього були умовні молоді Шевченко, Косовський, Лужний, тоді б можна було проводити якісь порівняння. В «Динамо» 1975-го і 1986 років було 10-12 світових зірок. На жаль, зараз у команді лише Ярмоленко — гравець міжнародного класу. Але він переріс «Динамо». Я йому бажаю, щоб він поїхав у топ-чемпіонат і показав себе у хорошому клубі.

Чи є зараз у «Шахтаря» гравці міжнародного класу? Думаю, так. Цього року вони, швидше за все, підуть до непоганих команд, клуб заробить на цьому гроші. Але резерв, на мій погляд, на голову вищий у «Динамо». При всій повазі до українських гравців «Шахтаря», вони нічого там не вирішують, їхня функція — забрати м’яч і віддати бразильцеві. Це тактика часів Луческу, під яку асимілювався Фонсека. Тому маємо проблему в збірній, адже цих футболістів не навчили вести гру. А молоді «динамівці», навпаки її ведуть, ні на кого не сподіваючись. У цьому й перевага киян.

Циганков надовго в «Динамо» не затримається. В нього дуже великий потенціал. Коли його в матчах U-19 і U-21 випускали на двадцать хвилин, гра ставала зовсім іншою. Теж саме було, коли свого часу виходив юний Ярмоленко. Циганкова поки що не зовсім розуміють партнери в першій команді, йому треба зігратися. Але це зараз важко, тому що немає «основи». Такої, яка була в 1975-му, 1986-му, 1997-му, коли склад можна було назвати серед ночі.

Відпустити Кравця було величезною помилкою. Він може втікти на швидкості, обіграти і пробити, коли «Динамо» грає на контратаках. При перевазі потрібні такі як Бесєдін. Тобто, в команді мають бути два форварди. Мораес дуже хороший як футболіст, як людина. Але не зовсім той гравець, який підходить «Динамо».

В Теодорчика виходить у «Андерлехті», бо там зовсім інший футбол. Більш відкритий, дають грати. Чого не має в нас, проти «Динамо» такі команди, як «Ворскла», «Волинь» готові винести футболіста разом із м’ячем. Теодорчик — гравець штрафного майданчика. Він корисний, коли на нього постійно завантажують м’ячі при атаці. Але коли треба відпрацьовувати в захисті — все, його немає. Сьогодні такий футбол, коли 10 гравців атакують і стільки ж мають діяти позаду. Якщо футболіст з цієї схеми випадає, в нього два варіанти — або пристосовуватися, або йти туди, де дозволяють грати по-іншому.

Зараз аморально запрошувати іноземців на великі зарплати. Саме це, напевно, мав на увазі Ігор Суркіс, коли говорив про очищення від дорогого баласту. «Динамо» зобов’язане платити людям по контрактах. Але коли одна людина, умовно, отримує в 50 разів більше за іншу — це не зовсім правильно. І навряд чи стосунки між людьми при цьому будуть нормальними. Має бути спортивний принцип, коли люди свою високу зарплату повинні доводити власною грою. Ті ж самі Хачеріді, Гонсалес, Антунеш —їх буде дуже не вистачати. Але нехай підтвердять свою високу кваліфікацію в топ-чемпіонаті, а гроші за трансфер ляжуть у касу клубу. Цього не уникнути. Того ж Ярмоленка треба було відпускати ще 4-5 років тому, на його місці виріс би інший гравець. Це нормальний механізм, так живе весь світ.

Завдання Прем’єр-ліги — продати наш футбол. Але вони його не виконують. Приклад — матч із «Шахтарем». Унікальна можливість в наших умовах саме продати видовище — вирішити, де й коли він має бути, а не проводити поєдинок взимку, ще й у робочий час. Навіть зараз наш футбол можна і треба продавати. Але робити це крок за кроком. Як колись в Англії, коли не було стадіонів, і люди просто приходили подивитися. А квитки почали продавати, щоб був порядок, бо місць було обмаль. Почали з’являтися гроші — стали купувати форму, м’ячі, платити преміальні. І так далі. Футбол буде там, де є стадіон, глядачі, а не в Ковалівці, де не збереться й півтори тисячі при населенні у 5 тисяч. Тільки й чутно, мовляв, окупована територія, ДНР, ЛНР. Будь ласка, поруч Біла Церква, де 220 тисяч населення і стадіон на 20 тисяч. Реєструйтеся там, обживайтеся — і за рік побачите зовсім іншу картину.

Неправда, що наш футбол не продається, просто цим ніхто не займається. Бо тоді треба буде переходити на зовсім інший механізм. Уявіть собі, що на матчі «Динамо» регулярно ходять 70 тис людей. Платять, умовно, по 50-100 грн за квиток. За 20 матчів набігає серйозна сума. І тоді вболівальники мають право вимагати від команди і керівництва видовища, бо платять за це гроші. І ті будуть вже по-іншому поводитися, бо залежать від цих людей. А коли роблять безкоштовний вхід, посилаючись на кризу, виникає питання — звідки ж тоді у вас гроші, якщо все так погано? І отримаємо клуби на кшталт того самого «Руху» з Вінників. По суті, корпоративний футбол. Але це шлях в нікуди.

В Україні сьогодні лише два професійні клуби — «Динамо» і «Шахтар». Вони реально мають оберти, прибутки. Решта — аматори, які живуть з кішені спонсора. З цим треба припиняти. Ті самі Коломойський, Ярославський, Ахметов нікому нічого не винні. Треба жити на гроші, які заробив. Якщо по 100 грн для футболістів — плати 100 грн, мільйон — значить, мільйон. А в нас досі багато хто не розуміє, що зараз треба саме заробляти, що ніхто нічого нікому не дає, як це було за часів комунізму. І що футбол треба було переводити на ринкові рейки ще 25 років тому.

В Швеції та Норвегії чемпіонат триває з квітня до початку листопада. Тепло, всі матчі проходять у нормальних умовах. Не треба одягатися, витрачати гроші на обігрів полів. Чому в нас так не робиться? Треба проводити тоді й там, де зручно людям. А всі ці розмови про графік єврокубків нікому не потрібні. Те, що не покарали клуби, які через мороз нібито не підготували поля для матчів із «Динамо» і «Шахтарем», є цілком логічним. В регламенті чітко написано, що вони не зобов’язані мати поле з підігрівом. Хай карають тих, хто ставив матчі на такий час і в таку пору року. Адже те, що взимку буває холодно, знають діти. З іншого боку, в 1993-му в Рівному на Кубок України у грудні грали в «Верес» і «Динамо». Сабо все хвилювався, як на такому полі можна грати, адже це бетон. Нічого, вийшли і зіграли.

Лобановський далеко не завжди і не в усьому був правий. Але при цьому був розумною людиною, робив висновки зі своїх помилок і більше їх не повторював. Це, зокрема, стосується його пропозиції перейти на систему «осінь-весна». Після 1976-го більше він до цього не повертався. Але ми зараз так граємо і маємо в червні-липні порожні стадіони, порушується цілісність чемпіонату. Абсурд, в якому ми варимося вже 25 років. А при системі «весна-осінь» все було б набагато краще. Навіть, у роки проведення Євро або Кубка світу. Були б, на мій погляд, передумови для додаткової інтриги і шансу для резервістів, які б замінили гравців збірної. Адже саме в подібній ситуації свого часу в «Динамо» засяяли Мунтян, Пузач, Бишовець.

Збірна України в осінніх матчах втратила чотири очки — з Ісландією та Туреччиною. І вони є критичними. Це викидає команду з боротьби за перше місце. Друге на сьогодні наша стеля. Не треба дивитися на те, що ісландці грали у чвертьфіналі Євро. Просто пощастило, як колись «Нафтовику», який в 2007-му виграв у Києві в «Динамо» (1:0), а потім вилетів з Вищої ліги. Ісландію за нормальних умов ми мали б обігрувати з заплющеними очима. Головне тепер надолужити цей дефіцит очок.

Якщо в збірній буде Марлос і йому подібні — тоді кранти. Це буде приниженням нашого футболу. Таким самим, як і запрошення Девіча, який виявився непотрібний сербам. Який з Марлоса українець, якщо він ні слова не може вимовити ні українською, ні російською? Якщо він не знає, де Україна на карті знаходиться? Національна збірна — мрія кожного хлопця, і тут на тобі, привозять якогось Марлоса чи ще когось. Таким шляхом пішов Азербайджан, і не лише в футболі. Чи багато він виграв? Я не хочу, щоб ми були другим Азербайджаном.

Шевченко сьогодні — вітрина нашого футболу. Єдина в світі футбольна людина, яку всі знають. А щодо красивої гри, про яку він говорить, то я б усі красиві матчі віддав за некрасиву перемогу збірної України в фіналі Кубка Європи. Футбол — не фігурне катання, де виставляють бали за артистизм. Головне тут — результат. Як його досягти — це й є задача тренерського штабу. В Шевченка хороший штат асистентів, усі карти на руках. Очікую, що команда зіграє достойно і вірю в нашу збірну.

Це потворство, коли приватний канал має виключне право на матчі національної збірної. Я хочу чути об’єктивний аналіз гри, а не лише думку однієї зі сторін. В усьому світі це роблять виключно канали державні. А гроші під такий бренд, як національна команда завжди знайдуться.

Євген САВЧУК, Роман ШАХРАЙ