У нас нет Пеле

Наприкінці року спортивні чиновники підбивають підсумки, ретельно підраховуючи здобуті українськими спортсме­нами медалі. Рахують усе: від олімпійських нагород найвищого ґатунку, із якими в нас останнім часом досить сутужно, до відзнак параолімпійців, хай будуть здорові. Докупи йдуть медалі юнаків та юніорів, нагороди не­­офіційних змагань, а також турнірів з усіх можливих видів спорту, про окремі з яких можна дізнатися лише покопирсавшись у довідниках. Підсумкові цифри вражають. Рахунок іде на сотні й, можливо, перевищить навіть тисячу.

Щось подібне було в Бразилії в середині 1970 років. Місцевим журналістам, із подачі яких футболіст на прізвисько Пеле був оголошений найкращим гравцем усіх часів і народів, було цього замало. Озброївшись протоколами матчів, бразильська преса нарахувала, що Пеле забив за футбольну кар’єру майже тисячу голів. Не біда, що рахували все скопом, навіть м’ячі, які «футбольний чарівник» забивав ледь не в дитячому віці і ледь не у дворових змаганнях. Тому що метою була тисяча! Тобто показник, який є фізично недосяжним для футболіста, навіть коли він грає до 50 років у справжній, а не дитячий, дворовий чи, перепрошую, інвалідський футбол.

Підрахунки тоді довели до 990 м’ячів. Після цього вся футбольна Бразилія почала урочисте очікування тисячного, що його великий бомбардир чомусь ніяк не міг забити. Нарешті все закінчилося. Пеле таки реалізував одинадцятиметровий, який і став тим самим тисячним м’ячем. Публіка була в захваті. Дарма, що те «досягнення» так і не визнали в офіційній футбольній статистиці.

Так це було в Бразилії понад сорок років тому. У нас святкувати тисячну за рік медаль, якщо стільки врешті нарахують, будуть хіба що чиновники. Вони ж вдало відзвітуються й отримають за це якісь бонуси. Аби народ масово радів тій тисячі, нехай і трохи вигаданій, потрібен такий спорт­смен, яким був свого часу Пеле. А з цим у нас очевидні проблеми. Ми ж не Бразилія.

Микола НЕСЕНЮК